Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №42, 2020-10-18

Спільна комісія уряду та національних та етнічних меншин святкує своє 15-річчя. 7 жовтня у рамках відзначень відбулася урочиста зустріч. Членів комісії було відзначено грамотами та подарунками, а двох представників меншин удостоєно Хрестами Заслуги Польщі.

Присутній на урочистості міністр внутрішніх справ та адміністрації (МВСіА) Маріуш Камінський зазначив, що існування меншин збагачує Польщу культурно. «Ви – незвичайна, чудова історична спадщина, яку ми отримали від І Речі Посполитої багатьох народів, багатьох культур і багатьох релігій. Для нас це надзвичайно важлива цінність, яку ми повинні спільно захищати. Наш уряд підтримує і буде підтримувати права національних і етнічних меншин», – сказав очільник МВСіА. Також він підкреслив, що протягом багатьох років комісія завжди була важливим місцем діалогу між представниками польської держави та представниками меншин, які проживають у Польщі.

Маріуш Камінський запевнив, що уряд підтримує право меншин реалізовувати їхні основоположні цінності і водночас гарантує дотримання цих прав. «Ми запевнюємо, що якщо хтось наважиться порушити права національних меншин у польській державі, напасти на них на тій підставі, що вони належать до нацменшинної спільноти, така ситуація завжди отримає жорстку реакцію польської держави. Держави, співгромадянами якої ви є. Будь ласка, завжди пам’ятайте, що польська держава захищатиме національні меншини та своїх громадян, які проживають у нашій країні», – сказав він.

Зі свого боку голова Українського товариства Григорій Купріянович, який є співголовою Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин, звернув увагу на те, що невідповідний захист, втрата меншинами своєї ідентичності, а в результаті і повне їхнє зникнення може призвести до занепаду виняткових «мікрокосмосів» локальних культур, які є спадщиною Речі Посполитої та надбанням усього світу.

«Переривання культурної тяглості і можливості передавати ідентичність в поколіннях має незворотні наслідки. Тому так важливо створити відповідні умови для меншинних спільнот, які зберігають свою культуру, мову та традицію», – наголосив Григорій Купріянович. На його думку, щоби такі умови з’явилися, потрібні якісні закони, відповідні дії публічної влади та добра атмосфера у суспільстві.

Українець звернув увагу на винятковий характер комісії: «Це особливий орган у світовому масштабі, оригінальний польський внесок у міжнародну систему захисту прав меншин. Її створення означало надання суб’єктності меншинам, які отримали своїх законних представників. Комісія повинна бути місцем, де спільно шукають способи, як гарантувати меншинам умови збереження і розвитку власної ідентичності, культури і мови».

Григорій Купріянович подякував за роботу усім дотеперішнім та нинішнім учасникам комісії. Пригадав теж нині покійних членів, зокрема голову Об’єднання українців у Польщі Мирона Кертичака, який був першим співголовою комісії з боку нацменшин, а також Стефана Гладика, котрий протягом багатьох років був одним із двох лемківських представників у комісії.

Під час урочистості Срібним Хрестом Заслуги відзначено представника вірменів Едварда Мієра-Єнджейовича (Mier-Jędrzejowicz), а Бронзовим Хрестом – представника татар Артура Конопацького. Всіх інших членів комісії було нагороджено грамотами та подарунками.

Нагадаємо, що перше засідання Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин відбулося 21 вересня 2005 року. Тодішній міністр внутрішніх справ та адміністрації Ришард Каліш вручив членам комітету акти про призначення, відбулася також дискусія щодо регламенту, обрали співголову комісії, що представляє меншини. Сьогодні у комісії є 21 представник меншин та 14 представників державних інституцій та різних міністерств. Українців у комісії презентують Григорій Купріянович та голова ОУП Петро Тима. Лемків – Мирослава Копистянська та Стефан Дудра.

Маріола Абкович, представниця караїмської спільноти (у комісії від початку існування):

Аналізуючи 15 років роботи комісії, думаю, що багато речей нам вдалося. Була реалізована велика кількість заходів та ініціатив, направлених на розвиток меншинних організацій. Ми могли комфортно працювати в рамках фінансування на більш-менш тому ж самому рівні кожного року. Але є також багато ідей та проєктів, які ми дуже хочемо реалізувати, зокрема заснувати культурні установи для меншин, – на жаль, це ще поки не зроблено. А така інституціоналізація нашої культурної діяльності була б великою підтримкою для нас. Ми давно намагаємося пробитися з цією ідеєю – будемо над цим працювати і далі.

Роль комісії надзвичайно важлива. Відсутність такої структури означатиме відсутність можливості висловитися. Спільна комісія – це місце, де кожна меншина має право виступити, розповісти свої проблеми. Звичайно, комісія могла би бути більш активною, інколи цього не вистачає. Буває, що мусимо просити, буває, нас вислухають, а інколи не до кінця. Бувають проблеми із розумінням того, що ми хочемо, членами комісії зі сторони уряду.

Дехто може подумати, що ми орган, який щось вирішує. Але ні, ми є радниками уряду, допомагаємо випрацювати ефективні методи підтримки організацій меншин. Так, наприклад, було на початку року, коли тільки почалася пандемія. Ми намагалися ініціювати рішення, які б допомогли зменшити фінансові втрати від пандемії для меншин. У деяких питаннях нам вдалося переконати членів уряду, у деяких ще боремося. Зокрема, ми би хотіли мати можливість «перекидати» гроші в рамках дотації, які виділено на реалізацію заходів, на поточну діяльність. Бо з огляду на коронавірус організації меншин мають або матимуть проблеми з тим, як дожити хоча б до кінця року.

Протягом 15 років існування комісії для мене найбільшим успіхом є можливість встановлення двомовних покажчиків з назвами місцевостей. Там, де вони могли з’явитися, вони є – зокрема німецькою мовою, по-кашубські та написані кирилицею на Підляшші та Лемківщині. Звичайно, ми хотіли б, щоб їх було більше, але те, що їх вдалося встановити, вже є досягненням. Завдяки цим покажчикам ми стали видимими.

Інколи нам гірко, що не можемо розвиватися так, як хотіли б, і просто стоїмо на місці. Буває таке враження. Але з іншого боку, маємо стабільну фінансову підтримку, яку гарантує закон про нацменшини, і це також є успіхом. Зараз ми боремося за розвиток. От, візьмемо ці двомовні покажчики. У законі про меншини написано, що їх можна встановлювати у ґміні, де 20% жителів є представниками даної меншини. Звісно, ми хотіли б добитися того, щоб це було на рівні 10%. І от такого роду речі є для нас суттєвими, про них ми постійно говоримо на засіданнях комісій.

Звичайно, для нас дуже важливим є питання освіти меншин. Воно вимагає багато роботи, бо громади міняються, міняється й ситуація. Вистачить глянути на українську меншину. Сьогодні у Польщу приїхало багато українських мігрантів, а приїде ще більше. Вочевидь, українські учні-мігранти не можуть навчатися рідної мови в одному класі з дітьми з української меншини. Нещодавно я на конференції у Вроцлаві запитала, чому тут, де живе стільки українців, які протягом останніх років приїхали з різних регіонів України, не можуть вивчати українську мову хоча б як іноземну. Українську у Вроцлаві вчать лише у двох невеликих групах у суботніх школах для дітей. Освіта меншин – це свого роду знаряддя, яке може вирішити проблему інтеграції мігрантів і меншини. Бо хто має інтегрувати приїжджих, як не ті, хто живе сотні років у Польщі і розмовляє тією ж самою мовою? Цей потенціал повинен бути використаний. Чи зможемо це зробити? Не знаю, але дуже хотілося б. Я вже не кажу, що після років проживання у Польщі український мігрант, який отримує польське громадянство, по суті сам стає членом української меншини. Бачимо, що ситуація з кожним роком змінюється, і як ми з цим собі дамо раду, залежатиме теж від нас, членів комісії.

Рафал Бартек, представник німецької меншини (у складі комісії від початку її існування, у 2012–18 роках – співголова комісії):

Минуло 15 років з часу заснування комісії, а в мене відчуття, що чогось не вистачає. Її утворено на високому рівні як форму діалогу меншин з урядом, проте за діалогом мають слідувати рішення. І от з цим буває по-різному. Про деякі проблеми ми говоримо роками – і це постійно повторюється, відповіді дублюються, вихід із ситуації не знаходиться. Зокрема, це стосується питання освіти чи створення інституції культури.

Звичайно, є речі, де ситуація змінювалася протягом років, як-от система фінансування. Порівнюючи, які були проблеми із цим на початку з тими, що маємо зараз, то видно різницю. Зараз усе відбувається більш ефективно. Вже кілька років ми під кінець грудня кожного року маємо інформацію – на який рівень дотації може розраховувати кожна меншина. Це діаметральна різниця з тим, що було на початку.

Комісія теж не все може вирішити, не все у її силах, зокрема коли мова йде про гроші. Фінансування меншин відбувається не лише на державному рівні, але теж і місцевому – і це дуже добре.

Комісія від початку свого існування мала бути форумом – якщо певна проблема у місці проживання меншинних громад наростає до такого рівня, що меншина не може сама її подолати, тоді комісія має шукати вихід із складної ситуації.

Є багато ключових для меншин проблем, які лишаються невирішеними вже давно, зокрема, це освіта. Якщо не буде навчання на відповідному рівні, якщо пропозиціям меншин не дадуть дорогу, освіта не буде існувати. Після 15 років попри «діалог» ми не маємо у цьому питанні успіху. Не ідеться тут про фінансування освіти, але тільки про її якість. Попри те, що Польща з року в рік виділяє все більше грошей на освіту меншин, це не задовольняє меншинне середовище. У результаті не збільшується потенціал меншинних громад, якщо говорити про збереження мовної ідентичності. Це проблема, на якій ми наголошуємо багато років, але нічого не міняється.

Ще одне важливе питання – це інституції культури для меншин. Якщо не існує можливості інституціоналізації певних форм діяльності громад, то, на нашу думку, повинен збільшитися бюджет для нас у рамках бюджету МВСіА. Завдяки більшій фінансовій підтримці, деякі ключові форми з точки зору збереження культурної та мовної ідентичності мали би більшу можливість розвиватися. А наш бюджет вже десятки років такий самий, тому немає у нас можливості «розпростерти крила».

Проблемою є теж річний спосіб фінансування проєктів, який не дає нам стабільності. Кожного року ми не знаємо – чи отримаємо гроші на той самий проєкт. Зараз, з огляду на пандемію, така стабільність меншинам ще більш потрібна. Попри те, що меншини шукають інші форми діяльності, напрямки і способи реалізації своїх проєктів, ми мусимо мати стабільну підтримку з бюджету. Тоді ми знаємо, що попри кризу зможемо жити і розвиватися.

Фото автора статті

Поділитися: