Ігор Бальовський ■ СПОГАД ■ №52, 2022-12-25

Минув рік з дня смерті професора, доктора габ. Михайла Гасюка, який у віці 15 років був заарештований і ув’язнений в Ряшеві, звідки 18 липня 1947 року його перевезли до табору в Явожні. Його табірний номер був 3199. Михайла звільнили 30 грудня 1947 року і під конвоєм допровадили до Щеціна, а згодом до Дравська Поморського. Там мешкали виселені під час акції «Вісла» його батьки Михайло і Катерина.

Батько і мати професора були православного віровизнання. Михайло, їхній єдиний син, народився 12 листопада 1931 року у селі Космів (Kosmów) і був хрещений у тамтешній православній церкві. Родина Гасюків згодом переїхала до сусіднього села Козодави у Люблінському воєводстві. Як розповідали мої батьки, які були також переселені в межах акції «Вісла» із Загір’я у Сяноцькому повіті, Михайло Гасюк повернувся з Явожна «весь у струпах».

Атестат зрілості Михайло отримав в загальноосвітньому ліцеї в Дравську- Поморському, продовжив освіту на факультеті германістики Університету Адама Міцкевича у Познані (УАМ). Після закінчення навчання у 1955 році працював у своїй альма-матер. Після отримання ступеня доктора наступний ступінь, уже доктора габілітованого (dr habilitowany), здобув у 1978 році.

Михайло Гасюк був визнаним спеціалістом з балтійського мовознавства. З його ініціативи 1988 року в університеті був створений факультет литовської мови, а у 2003 році – латвійської мови. Як написано у некролозі, який підписав ректор університету, а також декан неофілології УАМ, який був надрукований у виданні «Ґазета Виборча», професор був також віцеректором і директором Інституту мовознавства УАМ. А ще – багаторічним керівником відділення мов Балтійського регіону.

Він виховав декілька поколінь лінгвістів, литуаністів. Був активним учасником, а також організатором наукового життя «балтистів». Серед його наукових досягнень – багато праць, присвячених діалектам литовської мови у Польщі. За наукову діяльність професора було відзначено Золотим Хрестом Заслуги, Орденом Відродження Польщі, Хрестом Командирським Ордеру Великого Князя Гедиміна, а 2018 року він став почесним викладачем Латвійського університету.

Професор був, як вказано у некролозі, «великим патріотом Речі Посполитої двох народів», надзвичайно сердечною людиною з винятковим почуттям гумору. Він знав анекдоти на всі випадки життя. Був палким любителем книжок. До кінця своїх днів цікавився науковим життям вихованців.

Моє знайомство з Михайлом Гасюком припало на 50-ті роки минулого століття, в часи його приїздів з Познані до батьків у Дравську-Поморському. Він був палким патріотом України. До кінця свого життя цікавився країною, її літературою та пресою. Був постійним читачем «Нашого слова», календарів «Альманах» і книжок про українські справи в Польщі. Також виступав учасником фестивалів лемківської культури в Ждині, відвідував православні та греко-католицькі церкви.

Це була надзвичайно скромна людина. Про його успіхи на науковій ниві і нагороди я дізнався, лише прочитавши некролог УАМ, а також з Вікіпедії та монографії Євгена Місила «Табір Явожно. Непокараний злочин» (стор. 768).

Професор був моїм хорошим другом, ми багато спілкувалися. Коли приїздив до нього у Познань, звернув увагу на його величезну бібліотеку, яка займала усю кімнату. На жаль, після його смерті книжки було віддано на макулатуру, і лише завдяки зусиллям студенток УАМ частину видань вдалося врятувати. Хобі його останніх років життя –садівництво і кулінарія. Страви готував з власних овочів.

На жаль, професор був самотнім, не мав родини. Помер 25 листопада 2021 року у Познані, через два тижні після свого 90-річного ювілею.

Поділитися: