Ігор Щерба ■ 30-ЛІТТЯ ОУП ■ №11, 2020-03-15

Історія та перспективи Об’єднання українців у Польщі: роздуми перед з’їздом організації.

30 років – це досить великий відрізок часу в масштабі людського життя. З перспективи шляху громадської організації української нацменшини – Об’єднання українців у Польщі – це епохальна історична віха. А якщо врахувати ще 1956 рік, коли виникло Українське суспільно-культурне товариство, ми перейшли межу понад півстоліття.

З перспективи сьогоднішнього дня варто замислитися над висновками нашої історії, тим паче, що вже підростає четверте покоління виселенців з акції «Вісла», а за східним кордоном є незалежна Україна, про яку мріяли наші предки у 1940-х роках. Нині ж Об’єднання опинилося на роздоріжжі – чи то на старті розвитку організації.

До сьогодні окремі місцеві ланки ОУП не провели звітно-виборчі кампанії перед загальним з’їздом. У Варшаві не вдалося створити сталого гуртка, але кілька разів такий підрозділ все ж розпочинав роботу та провів декілька заходів. Але, як говорив наш лігницький професор Іван Співак, «не чаруймо себе», що все гаразд!

Щоби зрозуміти, на якому етапі розвитку ми перебуваємо зараз, варто згадати із чого все починалося у 1990 році. Тут не обійдеться без коментаря першого голови Об’єднання Юрія Рейта.

У розмові зі мною він сказав, що ми у своїй діяльності зараз знаходимося у вихідному пункті, як на початку 90-х років. За рекомендацією пана Юрія я провів «археологічні розкопки» в архівних примірниках тижневика, аби пригадати, як розвивалася організація в ті часи. Ось результати цієї роботи:

«Відтепер Міністерство культури і мистецтва, а не Міністерство внутрішніх справ, як це було досі, координуватиме діяльність культурно-освітніх організацій національних меншин. Про це віце-міністр культури Стефан Старчевський повідомив керівництву цих товариств – Білоруського, Єврейського, Литовського й Українського – під час зустрічі, яка відбулася 10 листопада цього року (1989 – ред.). Головне правління УСКТ представляли голова організації Мирослав Вербовий та заступник голови Юрій Рейт». («Зміна мецената», «НС» № 49, за 3 грудня 1989 року).

«Одні кажуть: 33 роки ми розганялися, щоби врешті успішно докотитись до нуля. Інші заперечують: навіть остаточна межа, на якій зупиняється людина, не є нульовою». («Організація. Яка?», «НС» № 50, за 10 грудня 1989 року).

«25-26.02.1990 року відбувся Надзвичайний з’їзд УСКТ, під час якого на базі Товариства створено нову організаційну структуру – з оновленою програмою діяльності. (…) Сподіваємося, що ІІІ з’їзд ОУП зможе дати належну оцінку всім позитивним і негативним явищам останніх шести років у нашій праці.

Про завдання ОУП

1. Першооснова збереження національно-культурної ідентичності українців у Польщі (…). Успішне вирішення таких завдань (…) вимагає в першу чергу організаційного зміцнення його структур (ОУП – ред.) і ланок, посилення дисципліни серед окремих членів організації. (…)

5. Особливу увагу належить приділити навчанню дітей української мови (…).

6. (…) великого розголосу в Польщі і за кордоном набула справа увіковічення пам’яті жертв воєнного і післявоєнного періоду». («Перед ІІІ з’їздом ОУП», «НС», № 4, за 28 січня 1996 року).

«Проблеми почалися тоді, коли треба було вирішити питання політики держави щодо національних меншин: чи вона має обмежитися забезпеченням основних прав та умов функціонування цих громад, чи державна політика щодо національних меншин повинна прямувати до того, аби створити для них максимально широкі права». («Крізь призму десяти років», «НС» № 42, за 17 жовтня 1999 року).

«Утоплено» ідею створення Центру української культури і його відділів на території Польщі. Відсутність можливостей для фінансування товариств національних меншин прирікає їх на слабкість на місцях». («Відновити застарілу модель», «НС» № 8 за 25 лютого 2001 року).

«Низка невирішених питань щодо оновлення програми Об’єднання українців у Польщі, прихована прогалина між низовими ланками ОУП та, умовно кажучи, керівництвом, посилена, але декларативна увага до молоді, а водночас певне нехтування нею – це перші, але не єдині мої зауваження щодо V З’їзду Об’єднання українців у Польщі (…). Дійсно, за 15 років ми зберегли цілісність організації, але, на думку Юрія Рейта, час показав, що в структурі ОУП недостатньо активно відбувається зміна поколінь. Тож мусимо слухати наймолодших серед нас, мусимо вийти до людей і бути супроти них покірними». («Час змін», «НС» № 17, за 24 квітня 2005 року).

«На мить відкиньмо наші місцеві патріотизми, інтереси наших гуртків і задумаймося над справами, які пов’язані (…) з реалізацією програми ОУП. (…) Мусимо зробити аналіз пройденого. Ми починаємо бути нетолерантними, хтось хоче комусь щось довести, ми не намагаємося зрозуміти інших. На фінанси спробуймо дивитися не тільки з позиції свого гуртка, але й із комплексної перспективи всієї організації». («Спроба підсумків та пропозицій», «НС» № 20, за 25 травня 2005 року).

«Дискусію почав колишній голова ОУП Юрій Рейт. Провідними мотивами його висновків щодо ситуації організації були виклики, які несе зміна поколінь, відсутність кадрового професіоналізму (…). На погляд Рейта, ОУП відійшло від низового членства, його керівництво прямує вперед, не отримавши від членів власної організації відповідь, чи обраний напрям – вірний, оскільки такого питання їм не поставили. (…). Окрім цього, очільники Об’єднання, аби краще орієнтуватися в ситуації організації, мали би замовити зовнішню перевірку своєї діяльності (аудит – ред.)». («VI З’їзд Об’єднання українців у Польщі», «НС» № 43 за 25 жовтня 2009 року).

Як і Юрій Рейт, я належу до покоління, яке «однією ногою» було в Українському суспільно-культурному товаристві та створювало альтернативні підрозділи у Спілці польських студентів (Загальнопольська рада культури студентів національних меншин), а потім, із 1990 року, долучилося до роботи Об’єднання українців у Польщі. Із розмов з такими ж активістами, як я, помітно, що однією з головних ідей, які лягли в основу ОУП, була радість від звільнення нацменшин від своєрідного «чобота» спецслужб, який тиснув на УСКТ. Пригадую, що через тиждень після того, як голова Товариства Євген Кохан вручив мені посвідчення секретаря ґданського гуртка, до деканату економічного факультету Ґданського університету прийшли з перевіркою моїх документів, що зберігалися у виші.

Після останніх 30 років не лише делегатам з’їзду варто замислитися – як розвиватиметься організація далі?

Поділитися: