Записав Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №9, 2018-03-04

Громадський активіст, історик й освітянин Марко Сирник про українців у Польщі

Марко Сирник песимістично оцінює майбутнє української меншини в Польщі. Цього погляду не змінює навіть поява у Польщі, зокрема й у Валецькому реґіоні, великої кількості людей з україни.
І все ж, з іншого боку, хтось скаже, що він реально дивиться на ситуацію. М. Сирник наводить статистичні дані, за якими від депортації 1947 р. у Валчі та в усьому повіті залишилося тільки 10% українців з тих, які були тут привезені. Результати перепису населення також не викликають оптимістичних думок стосовно майбутнього місцевої української громади. Треба врахувати і те, що статистика без відповідного коментаря несе зі собою певні пастки. Пам’ятаю, мій професор у Ґданському університеті наводив такий приклад. Він говорив: «Колеґо студенте, коли ваша жінка зрадить вас чотири рази, а моя мене – ні разу, тоді обі разом зрадили нас у середньому по два рази».
М. Сирник згадує про те, що ренесанс українства у Валчі раптово припинився 1988 р., коли молодь масово еміґрувала до Канади.
Подібні повідомлення чуємо і з інших реґіонів Польщі, а це вказує на організовану тодішньою комуністичною владою своєрідну акцію «Вісла-2». Згадаймо, що тоді студентський рух набирав розмаху, і можна здогадуватись, що влада хотіла остаточно вирішити «українську проблему». Наступне: перепис населення. Скажімо собі щиро, антиукраїнська пропаґанда в Польщі ніколи не припинялася, навпаки, у різних вимірах посилювала асиміляційний тиск на українську меншину.
Для «святого спокою» і добра дітей багато хто відмовлявся від свого походження. М. Сирник слушно б’є на сполох, бо дорослі українці не знають рідної мови, кириличної азбуки, а рівень навчання дітей у шкільних пунктах – незадовільний.
Маємо велелюдні дитячі фестивалі. Питання в тому, куди потім пропадають ці сотні учасників? Чому так мало хто з них стає активістом у нашій громаді?
Крім масштабних фестивалів, може треба проводити менші інтеґраційні «співочі» зустрічі молоді і дорослих, скажімо, біля ватри?
Ще одна справа – місцеві самоврядні вибори. У селах та містечках ідуть неофіційні переговори представників громадських і політичних комітетів про участь у виборах представників української меншини. Прийшов час активістам Об’єднання українців у Польщі на місцях офіційно включитися в цей процес, щоби потім громада не опинилася ні з чим. (ОЛ)

___________________________

Стан української громади Валча

Спочатку, на мою думку, як вихідну базу треба взяти до уваги дві справи: по-перше, статистичні показники 1947 р. (тоді у Валецький повіт у рамках Акції «Вісла» переселено 2300–2700 українців), потім переписи населення 2002, 2011 рр. і, врешті, стан громади 2017 р.; по-друге, пробуючи сказати щось про нинішній стан української громади Валча та всієї округи, варто взяти до уваги, зокрема, результати перепису населення 2011 р. (за офіційними даними, на цій території 340 людей заявило про своє українське походження). З такими показниками складно сперечатися, навіть беручи до уваги те, що тоді певна кількість українців побоювалася зізнатись у своїй національності. Враховуючи цей фактор, зараз на Валеччині проживає більше ніж 400 українців. Стільки залишилося з тих 2700 депортованих 1947 р.
Тому я вважаю, що оптимізм у річницю акції «Вісла» відносно того, що ми нібито вистояли, що ми надалі є, що ми перемогли, не відповідає дійсності. Мене дуже дразнять того роду заголовки, наприклад у «Нашому слові». Це так, якби ми хотіли прикрити чи закричати дійсність. Дійсність, яка просто шокує. З огляду на це, відзначаючи чергові роковини депортації, треба бити на сполох, шукати можливостей порятунку для української громади в Польщі. Кожен, хто хоче верифікувати наведені тут дані, може пересвідчитися в їхній достовірності, заходячи в неділю у Валчі до одної чи другої церкви. Саме навколо церкви зосереджується життя нашої громади, тут бачимо його як у дзеркальному відображенні (до греко-католицької церкви у Валчі за статистичними даними «приписані» якихось 180 родин).
Треба при тому взяти до уваги демографічні процеси 80–90 років, коли молодь у великій масі покидала наш реґіон та еміґрувала до Канади. Наслідки цього відчуваємо донині. Небагато серед нас людей середнього покоління, які мають дітей шкільного або студентського віку.
Перед еміґраційною кризою ми відчували в реґіоні ренесанс українства. Це були активні молоді люди, які здебільшого закінчили лігницький ліцей і свою національну активність, защеплену там, перенесли на наш ґрунт. Вони почали організовувати численні культурно-розважальні заходи, зокрема інтеґраційні зустрічі молоді. Усе це обірвалося тоді, коли остання група молоді поїхала 1988 р. на прощу в Рим. Пізніше вслід за молодими до Канади подалися також деякі батьки. Тому у згаданих вище 180 родинах відсутні представники поколінь, що виїхали за кордон.
Щоб мати цілісне зображення нашої української громади, варто згадати і православну церкву. Парафія ПАПЦ існує тут з 1946 р., інші джерела вказують на 1947 р. заснування. У Валецькому реґіоні проживало багато українців, переселених сюди з південного Підляшшя, зокрема з Біло-Підляського повіту. За статистичними даними, 1947 р. до православної парафії належало 300 сімей. Сьогодні їх не більше як 20 осіб. Багато хто з них добре розуміє українську мову і розмовляє нею. Проте це – скоріше не мова, а говірка рідного села.
Нам треба переорієнтуватися з традиції організовування культурних масових заходів на освітянську працю не лише серед дітей і молоді, але також серед старшого покоління. За 70 років у нашій українській громаді пройшли певні асиміляційні процеси, з якими змагатися сьогодні тяжко. Це, між іншим, і результат дотеперішньої політики держави стосовно національних меншин, де в основному робиться наголос на таких проявах культурної активності, які ми називаємо «шароварщиною». Але, на мою думку, нам цей стан певною мірою відповідає. Легше піти на один концерт, як на щодень займатися «сродною працею». Лише маючи на увазі це все, можна робити перелік сфер національно-громадської активності місцевих українців і загалом української громади в Польщі. Для повного переліку слід згадати, що у Валчі, крім церков, є місцевий гурток ОУП, а також від 2015 р. існує Фонд «Просвіта». Подібно як ОУП, фонд під моїм керуванням проводить різного роду культурні заходи. Наприклад, улітку в нашому реґіоні відбувається «Мандрівний фестиваль української культури». Від червня до вересня ми хочемо провести (як фонд) щонайменше 15 концертів у різних містах нашого реґіону. На сцені побачимо ансамблі з Польщі та України. Однак цей фестиваль винятковий, бо йдемо з культурою навіть до сіл, де українці ще є, тобто не зосереджуємось на т. зв. центрах. І пропонуємо також інші форми діяльності – суто освітні. Це теж відбулося 2017 р., коли з місцевою парафією ми організували виставку і конференцію «Чужі серед своїх, чи співгромадяни», де показали 70 років нашого тут життя, з явним акцентом на запитання, а що ж далі з нами?

Україна
Імміґрантів з України у Валчі є багато. Вони також – у нашому повіті. Для прикладу, на будівництві кільцевої дороги нині працює біля 200 робітників з України. Вони тут віднедавна, але у фірмах, скажімо, у місцевостях Тучно, Ястров’є робітники з України працюють уже декілька років. На жаль, вони не інтеґруються з місцевою українською громадою. Коли в них виникають надзвичайні ситуації, наприклад, комусь закінчується дозвіл на роботу, вони йдуть до церкви, шукають мене, просять допомогти їм подолати кризову ситуацію. Наші зв’язки закінчуються лише їхнім проханням знайти роботу або житло. Треба сказати виразно, ми не раз пробували встановити з заробітчанами контакт. Я декілька разів їздив на фабрику в Тучні на зустрічі. Безуспішно.

Українське шкільництво у Польщі
У Лігниці бачимо ентузіазм від проведеної шкільної реформи. Однак там уже давно повинні були створити початкову школу з українською мовою навчання. Реформа лише прискорила цей процес. Для нас пріоритетом є навчання української мови на місцях. З 1991 р. у Валчі постійно працює міжшкільний пункт навчання української мови. Тут жодні зміни внаслідок реформи не відбулися. Нещодавно реґіональне щецінське відділення телебачення (TVP) показало передачу про навчання української мови у Валчі. Ця передача дуже гарно висвітлює стан навчання рідної мови у нашому реґіоні. Бачимо, як разом вчаться діти від нульового класу початкової школи до третього класу гімназії. Тут виникає проблема для вчителя, як ефективно проводити уроки з дітьми дуже різного віку. У таких умовах практично неможливо реалізувати яку-небудь навчальну програму. Це показує, як держава ставиться до закону, який накладає на неї обов’язок навчання мов національних меншин, в освітньому законі записано, м.ін., розподіл класів за віковим принципом. Директорові школи невдовзі про це нагадаємо і подамо йому теж інформацію про те, які кошти виділяє польське відомство освіти на міжшкільну групу навчання української мови у Валчі, – а це майже 77 тис. річно.

Підручники української мови
Фонд «Просвіта» запропонував певну розв’язку цієї проблеми. У нас опрацьовані 9 підручників для першого класу початкової школи. Сьогодні йдуть переговори з Міністерством національної освіти про їх видання. Ми робимо кошторис друку цих видань, хочемо цього року видати «Читанку», зошити вправ до неї та зошит українознавства. З «Букварем» буде складніше, тому що це вимагає більше праці у підготовчому процесі. Існує проблема у фінансуванні друку цих підручників. Розмовляємо про це з міністерством. Був також задум паралельно до підручників першого класу видавати підручники до класу другого. На жаль, на цей проект ми не отримали державного ґранту. Попри те, продовжуємо працю над цими підручниками. Висновок такий, що це ми виконуємо працю держави. До кінця березня знову будемо складати до МВСіА ґрант на опрацювання підручників української мови. Проблема лише в тому, що в міністерстві готові без особливих затримок виділяти гроші на культурні заходи національних меншин, однак уже справа підручників опинилася в тупику. Але я хочу повторити, що в чинному законодавстві йдеться про забезпечення державою культурних та освітніх потреб національних меншин. Тут ще справа домовленості з іншими українськими організаціями стосовно спільного вирішення цього питання. Можливо, хтось інший захоче зайнятися цим. Насправді неважливо, хто це робитиме, важливо, щоб результат був успішний.

Самоврядні вибори
Питання участі представників української меншини у виборах дуже актуальне в нашому реґіоні. Знаю, що декілька місцевих громадських виборчих комітетів розмовляли з деякими українцями про те, що вони можуть бути залученими у виборчі списки як представники української меншини. Якщо хтось з наших представників погодиться на пропозиції виборчих комітетів, напевно може сподіватись доброго місця у списках. Це можуть бути 1 або 2 людини. Сьогодні розмови ще відбуваються. Представники виборчих комітетів звернулись і до мене з таким запитанням. Однак я однозначно відмовляюся від цих пропозицій. ■

Поділитися: