ПОГЛЯДИ ■ №34, 2018-08-26

Авторка: Кася Комар-Мацинська

От і дочекалися: справжній галицький патріот львівський таксист взяв і висадив «п’яного польського пана» зі своєї машини (дізнаємося з фейлетону Степана Мігуса, «НС», № 32, 12 серпня 2018 р.). Аж живіт трясеться – так сміємось!

Кася Комар-Мацинська, культурознавчиня, Перемишль
Кася Комар-Мацинська, культурознавчиня, Перемишль

Катюзі по заслузі! Повинен ще й подякувати, що водій не надавав йому стусанів за «Nasz Lwów!»… Можливо, згаданий таксисттурбопатріот ішов на чолі «мітингу», який у березні цього року марширував вулицями міста і «лагідно нагадував» чий Львів. Можливо, навіть ніс у руках палаючий смолоскип (українці надто швидко вчаться від своїх європейських сусідів не того, що треба). Хоча найбільш імовірно, що згаданий таксист ніколи не брав участі у жодній радикальній ході, просто вже набридло йому вислуховувати польські нісенітниці. Чесно кажучи, я сама не знаю, як би повела себе у подібній ситуації. Проте, уявляю собі, яку «правду» зараз розповідає всім своїм друзям викинутий з таксі індивід: в Україні навіть таксисти — націоналісти! Усі, як один, дикі люди,які не панують над собою. А коли наш не зовсім тверезий пасажир переглянув відомий усім фільм Смажовського, тільки й чекати від нього лютої помсти за всі покоління невинно вбитих польських предків!

Одні з вас скажуть, що з такої людини і так би не було приятеля України – навіть якби таксист його не викинув, у найкращому випадку він би залишився нешкідливим ідіотом. Інші обуряться і будуть переконувати, що якби його
мудро розіграти, поляк повертався би до Львова щонеділі, збагачуючи українське ВВП, а з часом, хто його знає, міг би навіть одержати «Золоту карту» почесного користувача одного з львівських валютних обмінів. Рацію би мали одні і другі, якби таксі давно не від’їхало, залишаючи п’яницю на львівській бруківці. Трохи смішно, але навряд чи є чим пишатись.

А тепер вже серйозно. Приблизно раз на місяць я буваю у Львові. Польську мову там чую часто, але на вулицях
звучить також російська та інші мови туристів. Жодна з тих мов мені не заважає, бо щодо одного немає сумнівів
– українська мова у місті Лева є всюдисущою, і за її першорядний статус побоюватися не треба. Туристичний Львів, дійсно, гуляє день і ніч, але це нормально у всьому світі, що туристи, коли розважаються, говорять голосніше. Тому для «вразливого вуха» польська мова може бути особливо помітною. До того ж, корисний для поляків курс гривні до злотого дає можливість поїхати до Львова на «панський консумпціонізм» навіть людям бідним і обмеженим інтелектуально. Щоправда, економічні диспропорції не допомагають нівелювати польсько-українську напругу, проте, з моєї перспективи, польська туристика у Львові є, назагал, позитивним явищем.

Львів, Lwów, Лемберґ, Леополіс, Бандерштат або більш поетично: «Український П’ємонт», «Маленький Відень», «Маленький Париж» – це назви одного і того ж непересічного міста. Українцям неймовірно пощастило, що мають Львів на території своєї держави. Я знаю, що частина з вас скаже, що це не щастя, а єдина історична справедливість. Проте я вважаю, що це місто ніколи не було і не повинно бути лише українським. Воно лишається трохи польським, трохи єврейським і вірменським, трохи австрійським містом. Воно кольорове і різноманітне – така собі перлинка накарті світу.

Атмосферу Львова прекрасно передав Юрій Винничук у своїх романах, а особливо у «Тангу смерті», де на фоні міжвоєнної й воєнної доби тісно переплітаються долі чотирьох приятелів-львів’ян: Ореста (українця), Яся (по-
ляка), Йоська (єврея) і Вольфа (німця). Роман зараховується до популярної літератури і сповнений дуже влучним
гумором, який міг би врешті спустити повітря з надутих гура-патріотів (польських, українських і всяких інших),
якби вони мали бажання прочитати щось, крім свого постійного репертуару, бо, як каже Тімоті Снайдер, «коли добре, анекдоти не потрібні, а коли зле і щораз гірше, анекдоти входять в моду», а не сидіти у своєму історичному болоті і не роздивлятись довкола, кому тим разом дохідливо довести, що і Львів «наш», і правда «наша»! Варто прийняти холодний душ і подумати про те, як жити сьогодні. Адже часи нелегкі, але може бути й гірше. І буде гірше, якщо ми знизимося до рівня тих, хто нас провокує. Звісно, важко вилазити з болота, коли у сусіда болотомет. Але яку маємо альтернативу? Одягнемо наших дітей у військові форми і знову почнемо відвойовувати одні в одних «споконвічні етнічні території»? Українці підуть на Перемишль, а поляки на Львів? Невже історія нічого нас не навчила? Невже й справді хочемо довести, що криваве минуле цінніше для нас від мирної сучасності?

Погляди і настрої громадян уважно аналізують політики і перемелюють їх на свої передвиборчі обіцянки. Тому нам не можна підсичувати і так погані польсько-українські відносини, адже навіть найменші непродумані дії можуть мати жахливі наслідки. Зміна на краще може йти тільки від людей до політиків – погану владу можуть поміняти тільки мудрі люди. Тому, мабуть, при черговій зустрічі з роздратованим львівським таксистом можна подарувати йому кілька перекладених польською мовою екземплярів роману Юрія Винничука «Танго смерті». Нехай наступним разом львів’янин-таксист замість викидати «польського ревізіоніста» з таксі, подарує йому з посмішкою один
примірник книжки. Там багато написано про «їхній» Львів, до речі, так само як і про «наш». Література всесильна, може змінювати людей і їхні погляди.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*