Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №26, 2024-06-30

Протягом двох днів, 15-16 червня, сцену Балтійського драматичного театру в Кошаліні заполонили українські пісні, танці, інструментальна музика, театральні інсценізації, словесні й музичні композиції та купальські обряди.  На цьому дитячому святі виступило майже 350 виконавців із пунктів навчання української мови та українських шкіл, розташованих у різних куточках Польщі.

– Щоб взяти участь у цьому чудовому фестивалі, ми подолали аж чотириста кілометрів. Однак мріяли про це, і тому – дуже щасливі. Ще хотілося б привезти до Кошаліна дітей із нашого садочка, які захоплюють глядачів своєю щирістю, вдячністю та натуральністю. Для дітей такі заходи дуже важливі, оскільки вони мають можливість показати себе перед широкою публікою, до того ж на професійній сцені театру. Тут знайомляться з учнями інших шкіл та пунктів, ще більше формується їхня українська свідомість, – перераховує переваги участі у конкурсі Любомира Тхір, директорка Початкової школи ім. Лесі Українки в Бартошицях.

З Бартошиць приїхали два ансамблі. Це хор «Лісова пісня» – візитівка школи та «третьокласні артисти», тобто третьокласники, які з першого класу танцюють і співають в ансамблі «Незабудки». Представники останнього на кошалінській сцені виступили вперше й одразу зачарували публіку своєю натуральністю та експресією. Так само як діти з Ґожова. Щирість, радість та природність наймолодших учасників – це те, що захоплювало всіх глядачів. Не кажучи про їхній гарний спів та декламацію віршів.

– Ми любимо співати й розповідати вірші, тому тут нам дуже подобається. У Кошаліні – класно. Раніше ми виступали в церкві й намагаємося вдома говорити українською мовою, – навперебій радісно говорять члени ґожівського ансамблю «Квіточки», які у Кошаліні також побували вперше. Діти були у захваті, що стали артистами. Натомість гурт «Жоржина» з Битова вже добре знає кошалінську сцену.

Сьогодні фестиваль вражає високим рівнем, і більше не помітно розподіл на ансамблі з українських шкіл та пунктів навчання української мови, бо здебільшого з дітьми працюють інструктори з дуже високою кваліфікацією: диригенти, хореографи чи музиканти з України. Це одразу позначається на рівні гуртів. Танці, співи, інструментальна музика, обрядові дійства у виконанні юних талантів справді захоплювали. А ще вишукані костюми, допрацьована сценографія – усе разом створювало відчуття професійного заходу. Зрештою, молоді артисти здобувають нагороди на престижних фестивалях і мають чим пишатися. Як-от вокальний гурт «Мелодія» з Білого Бору, який нещодавно виграв гран-прі, тобто найвищу відзнаку, IV Міжнародного конкурсу україноспіву «Диво-вишиванка» у Барселоні.

– Ми не сподівалися, що отримаємо аж таку високу нагороду, оскільки рівень був справді дуже високим – у конкурсі брало участь приблизно 70 ансамблів та солістів. Тому дуже тішимося, що здобули таке високе визнання і могли представляти Білий Бір та нашу школу в Барселоні, – радіють учасники гурту, які нещодавно завершили навчання у білобірській початковій школі.

Як відмітила голова журі Руслана Лоцман, діти з Білого Бору виконали пісню у триголосся, співали чисто та характерно, і тому отримали таку високу нагороду.

– Справді, ми дуже любимо виступати на різних конкурсах та фестивалях, але після такої нагороди зобов’язані ще більше працювати та вдосконалюватися, – каже горда з успіхів своїх вихованців керівниця колективу Галина Томич.

Пісня «Чорноморець», з якою гурт виборов гран-прі, прозвучала також у Кошаліні – тож не обійшлося без бурхливих оплесків. Нині Галина Томич працює з вокальними гуртами «Коліжаночка», «Веселочка» та «Вишиваночка», котрі виступали під час фестивалю.

Тим часом Андрій Дрозд, директор початкової школи й водночас хореограф, веде шкільний танцювальний ансамбль «Вітрогон». Його учасники теж побували в Барселоні й, звичайно, у Кошаліні.

З Білого Бору ще приїхала театральна група «Джерельце» з пророчим голосом Кобзаря. З нею працює Наталя Салань. Під час вистави хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять усіх загиблих під час війни в Україні.

Роль таких фестивалів для дітей та молоді важко переоцінити, і тому учасники колективів долають сотні кілометрів, аби протягом кільканадцяти годин бути разом зі своїми однолітками. Наприклад, з Більська-Підляського до Кошаліна – понад 600 кілометрів.

– Нам дуже важливо брати участь у таких заходах, бо тоді наші діти бачать, що є багато інших українських ансамблів і вони не єдині. Ми хочемо, аби вони пізнавали також фольклор інших регіонів. Від років спостерігаю, що більшість ансамблів, крім танців, виконує сучасну українську пісню. Тому під час фестивалів у Кошаліні та Ельблонзі намагаємося представляти підляські народні пісні або загальновідомі народні. Ми хочемо показувати щось своє, попри те, що у нас також є сучасний репертуар, оскільки діти беруть участь хоча б у конкурсі української пісні, – розповідає Єлизавета Томчук, керівниця ансамблю «Ранок».

Одна з дівчат з «Ранку» – Ніколіна співає в ансамблі майже 15 років, а почала ще в садочку. Їй подобається насамперед родинна атмосфера та те, що всі учасники відкриті до допомоги.

– Для дітей поїздка на фестиваль – це як нагорода. Діти дуже чекають на виїзд до Кошаліна. Вони люблять відвідувати наші гуртки і з радістю беруть участь у різноманітних програмах, – кажуть, погоджуючись одна з одною, вчительки Уляна Гриців, Світлана Хоменко та Ірина Яремчук із Лемборка. Їхні слова підтверджує Павло та Єва, які у Лемборку живуть вже понад сім років і охоче приїжджають на фестивалі у Кошаліні та Ельблонзі. А Денис, котрий мешкає у Польщі два роки й любить співати та танцювати, у майбутньому хоче стати співаком. Хлопець також талановитий актор – рік тому він зіграв у казці зайчика, і роль йому дуже сподобалася.

У Лемборку з дітьми працює аж троє педагогів: української мови, вокалу та хореографії. Це позначається на виступі дітей. Самі ж вчительки кажуть, що в них творчий тандем. За два роки праці однієї лише хореографки поставлено понад 20 танців, до яких залучено дітей віком від 4 до 18 років.

Відкриттям фестивалю став родинний гурт із Моронґа «Самі кращі», у якому виступають діти віком від 10 до 16 років, використовуючи різні інструменти: саксофон, тромбон, барабани, акордеон, скрипки та гітару. Усі члени гурту навчалися або навчаються у музичній школі й самі обирали  інструменти.

– Ми вперше виступали в такому складі, оскільки наш гурт постійно збільшується. На фестивалях ми звикли до співу, танців, театральних постановок, казок чи декламації віршів, а зараз запропонували щось нове й тішимося, що публіці сподобалося. Це щось інше, порівняно з тим, над чим у школах працюють на щодень. Тільки радіти, що діти хочуть займатися музикою, – каже Малґожата Марусяк-Лесик. А все почалося від пісні, яку члени гурту як несподіванку підготували на весілля свого дядька. Їм настільки сподобалось співати разом, що так вони грають майже три роки, а їхній дебют відбувся рік тому на дитячому фестивалі в Ельблонзі.

Робота з професійними керівниками дає результати – більшість учасників могла б підготувати цілий концерт, бо буває так, що в одному місті існує кілька творчих груп. Як у Кошаліні, де з дітьми працює Вікторія Федотова, яка веде дитячий хор «Первоцвіт», гурти «Інтонації» та «Мелодія», котрі успішно концертують на різноманітних подіях (усі три колективи виступили під час фестивалю). А ще диригентка заснувала хор «Майстерня пісні», який нещодавно здобув нагороду VII Балтійського конкурсу хорів «Pomerania Cantat», та гурт «ЗаЖиве». У Кошаліні ще створено скрипковий дует у супроводі фортепіано «Stakkato» та скрипковий «Cantabile».

– Я дуже люблю співати, але трохи боюся сцени, – зізнається Богдана з гурту «Інтонації». Дівчинка приїхала до Мєльна після початку повномасштабного вторгнення росії до України. Її спогади про війну записано у книжці «То був не слон, а повітряна тривога» та у короткометражному фільмі «Кінець малювання принцес», які підготувало кошалінське товариство «Майстерня».

– Ми всі з різних куточків України: Маріуполя, Вінниці, Харкова, Херсона, Києва – і всі, як маленькі намистинки, зібрані однією ниточкою. Тому вирішили стати на культурний фронт і показати, що ми сильні, єдині та можемо нести красу. У гурті танцюють навіть дворічні діти, й всі ми прагнемо миру, – каже зі сльозами в очах Ірина Лук’янова, хореографка і водночас засновниця танцювального колективу «Намисто» зі Старґарда. У ньому танцюють діти з різних міст огорнутої війною України. Маленькі танцюристи захоплювали сучасною хореографією з елементами художньої гімнастики. Діти – уже вдруге в Кошаліні, фестиваль їм дуже подобається, однак хочуть уже повернутися до своїх домівок і запросити кошалінських дітей в Україну. Нині фестиваль дає таким дітям можливість відчути себе як удома.

Наскільки фестиваль потрібен, показує кількість учасників – цього року приблизно 350, а минулого – майже 500. Охочих взяти участь у фестивалі не бракує, і організатори вимушені, не лише з огляду на брак фінансів, але й надто розгалужену програму, ставити певні обмеження. Як зростає чисельність виконавців, так зменшується кількість глядачів. Зараз дитячі концерти відвідують переважно батьки, дідусі та бабусі юних артистів. Як зацікавити широку публіку? Це стає викликом для організаторів у всій Польщі. Бо не виконавська майстерність є проблемою – вона на дуже високому рівні.

Організатором фестивалю є кошалінський відділ та гурток Об’єднання українців у Польщі.

Поділитися: