Мирослав Скірка ■ ПОДІЇ ■ №36, 2022-09-04

Пшецьміно – це невелике село неподалік Колобжеґа, яке з моменту депортації 1947 року стало своєрідною «малою Україною»«. Більшість його мешканців – українці або члени польсько-українських родин, тож тут завжди зберігалися наші живі традиції. Саме вони об’єднують українську громаду. І вже сім років вони є частиною культурного багатства ґміни Колобжеґ. Це стало можливим завдяки злагодженій праці всієї місцевої української громади. Голова гуртка ОУП та депутат ґмінної ради Мирон Дуньчак переконав владу у доцільності фестивалю як частини культурної мапи надморської ґміни. Члени громади – сім’я Беати та Григорія Скірок – безкоштовно надали для проведення заходу земельну ділянку, місцеві господині запросили своїх подруг з сусідніх сіл і разом забезпечили подію власноруч приготованими стравами, гурт друзів увесь тиждень готував усе необхідне для проведення свята. Польсько-український фестиваль став подією, яка об’єднує всіх небайдужих.

Втім, одного бажання громади замало для проведення заходу такого масштабу – без допомоги влади не обійтися. І вона визнала, що саме такий фестиваль потрібен ґміні як культурна подія, і підтримує його вже сім років поспіль. Захід став органічною частиною міжнародної співпраці, адже ґміна Колобжеґа вже багато років підтримує відносини з містом Трускавець. До війни представники Трускавця відвідували фестиваль, щоб засвідчити співпрацю на місцевому рівні.

Цього року проведення свята опинилося під загрозою, адже російська агресія в Україні не сприяє таким культурним заходам. Та врешті і громада, і місцева влада вирішили не відмовлятися від події, але надати їй нової форми. Вирішальний голос мав війт ґміни Влодзімєж Попйолек, який певен, що саме сьогодні, в часи війни, нам потрібно спільно зміцнювати культурне поле, бо це війна – саме за культуру. 

Тож в неділю, 14 серпня, перед сценою в Пшецьміні зібралося близько 3 000 осіб. Серед гостей свята були війт ґміни Колобжеґ Влодзімєж Попйолек, член Сенату РП Януш Громек, депутати Сейму Марек Гок та Чеслав Гоц, член ради ґміни Мацєй Бейнарович, голова відділу ОУП в Кошаліні Роман Білас. 

На сцені виступали гурти «Горпина», «Демай», «Тухай-бей». Пролунала обов’язкова «Ой, у лузі червона калина», цього разу в новому аранжуванні. Найменші також не сумували: для них були вікторини, спільні співи та ігри на надувних майданчиках. Місцеві господині пригощали борщем, варениками, голубцями, пляцками та іншими смачними стравами. Волонтери-медики збирали кошти на швидку допомогу та медикаменти для Харкова. До речі, це вже третій їхній збір! З цією метою продавалися футболки з, мабуть, найбільш відомим закликом українських героїв зі Зміїного: «Рускій ваєнний карабль, іді…».

Тут, у Пшецьміні, в теплій атмосфері дружньої зустрічі, закріплюється польсько-українська спільність інтересів, зміцнюється сусідство та інтеграція.

Як не дивно, саме в 75-ту річницю депортації ми відчули, що маємо спільне майбутнє – і воно найголовніше. А важке минуле ми, шануючи, залишаємо за спиною. І всі, хто зустрічався на святі, бажали лише одного – щоб під час наступного польсько-українського фестивалю ми вже відзначали Перемогу. Нашу спільну!

Поділитися: