09.02.2023
«Війна їх забирає, навіть якщо вони фізично живі»
Аліна Кувалдіна ■ РОЗМОВА ■ №5, 2023-02-05 Ольга Лавриченко – українська поетка та громадська активістка. Нещодавно видала свою першу прозову книгу «Стилет волі», кошти...
Тадей Карабович ■ КУЛЬТУРА ■ №31, 2022-07-31
Відома поетка Міля Лучак (Міля Володимирівна Лучак-Горбачек) народилася 1 серпня 1937 року в селі Військо біля ріки Вігор, що неподалік Перемишля. Під час війни перебувала з батьками на примусових роботах у Німеччині. Повернулася 1945 року в рідне село, але у 1947 році під час акції «Вісла» була переселена на Мазури, де жила в Оструді. У 1985 році переїхала до Перемишля, де живе та працює.
Закінчила Варшавський університет, навчалася також в університеті ім. Тараса Шевченка у Києві. Працювала як методистка російської та української мов у школах Вармії і Мазур, а з 1985 року – в Перемишлі. Брала активну участь у житті української громади в Польщі. Друкувала свої твори в виданнях УСКТ і ОУП: «Нашому слові», «Нашій культурі», «Українських календарях» і в «Українських альманахах», а також в літературних виданнях в Україні, США, Румунії, Німеччині, Канаді та Угорщині. Від 2001 року вона – авторка щорічника «Український літературний провулок». У 1963-1980 роках за політичні погляди її не друкували видання УСКТ.
Міля Лучак є членкинею Національної спілки письменників України (з 2002 року), авторкою численних збірок поезії.
***
Літературний портрет поетки та письменниці Мілі Лучак складається з багатьох елементів і є важливою частиною нашої суспільно-культурної реальності. Це біографія, у якій на чільному місці знаходяться поетичні збірки, прозові та драматичні твори, у яких авторка описувала складне життя, пов’язане з війною та акцією «Вісла». Під час війни Мілю з батьками вивезли до Німеччини, де вона тяжко хворіла на тиф. Після повернення на рідні землі вона стала свідком політичних змін, адже через її село пройшов польсько-радянський кордон. Батьківська хата опинилася на українському (радянському) боці. Родина Лучаків оселилася тоді в будинку маминої родини, але ненадовго, бо 1947 року їх виселили під час акції «Вісла» на Мазури, до містечка Оструда. Там поетка жила до 1985 року, а тоді переїхала до Перемишля з сином Богданом Садовським.
Мешкаючи в Оструді, Міля Лучак 1954 року організувала співочий гурток та почала писати поезію. Дебютувала на шпальтах «Нашого слова» (1956). Друкувалася в альманасі УСКТ «Гомін» (1964), але поетичний успіх не став довготривалим. За патріотичні виступи в українських колах – переважно з гуртом «А ми тую червону калину підіймемо» – та за написані в українському національному дусі вірші цензура УСКТ на довгі роки вилучила авторку зі свідомості українського середовища. Із 1963 по 1980 роки Лучак ніде не друкувалася. Лише прихід «Солідарності» у Польщі це змінив. Її в УСКТ вибрали для поїздки до Києва, де Міля познайомилася з багатьма творцями української культури, зокрема з поетом і дисидентом Михайлом Саченком. Саме в Києві поетка читала свої призабуті твори, розмірковувала про українську культуру та розповідала про українців у Польщі, розпорошених переселенням і підданих денаціоналізації.
Після її повернення з України УСКТ видало першу з часів дебюту 1956 року збірку творів Лучак «Любов і мир» (Варшава, 1984), а також «Дітям» (Варшава, 1987). Її вірші повернулася на сторінки «Нашого слова», «Українських календарів». Мілю Лучак друкували у «Дуклі» (Словаччина), «Світовиді» (США), «Зернах» (Німеччина) та в багатьох виданнях в Україні: «Прапор» (Харків), «Дзвін» (Львів), згодом – у щорічниках «Український альманах» та «Український літературний провулок». Важливим виявився 1995 рік, коли у Львові вийшла збірка поезії Мілі Лучак «Ти ще повернешся до мене, сину», а потім 1998-й, коли з’явилася поетична книжка «Нехай прийде Царство Твоє». Обидві книги були підставою прийняти поетку до Національної спілки письменників України.
У видавництві «Примат» у Білостоці 1999 року вийшла збірка перекладів Мілі Лучак польською мовою «Kwiat czarnej paproci»: її поезію перекладали відомі польські митці Ромуальд Мечковський, Ян Леончук, проф. Флоріан Неуважний та багатолітній приятель поетки, автор цих рядків Тадей Карабович. Зустріч зі словом авторки її давніх друзів з Оструди принесла захоплення й відновлення контактів. В інтернеті тоді з’явилася цікава інформація про Мілю Лучак, опублікували переклади її віршів і теплі відгуки про неї.
Початок нового тисячоліття у творчості поетки можна поділити на дві частини. Перша – коли вона видала збірку «Розмова з Богом» (Перемишль, 2008), друга – коли спільно з чоловіком Мар’яном Горбачеком вона надрукувала низку двомовних книг. Вони викликали зацікавлення читачів та стали приводом для поїздок в Україну.
Творчість 2000-х років стала важливою для Мілі Лучак. Проживаючи у Перемишлі, вона дочекалася свого ювілейного видання. У бібліотеці Перемиського відділу ОУП (ініціатор цього задуму – Володимир Пилипович) з’явилася її збірка під назвою «Сімдесят п’ять віршів» (Перемишль, 2011), щоби показати творчий силует поетки та підкреслити, яку важливу роль відіграє її творчість для українського середовища у Польщі.
Ювілей Мілі Лучак, 85-ліття від дня народження – це важлива нагода, аби знову згадати творчий шлях поетки, показати її літературний доробок на фоні краєвиду рідних земель та нашого національного середовища Надсяння. У цей непростий воєнний час можна дати читачеві зрозуміти, чим є Україна у творчому фонді перемиської авторки. Адже її присутність в літературі дарує натхнення і нові твори, важливі для нас.
Стаття підготовлена за матеріалами Вікіпедії та архіву «Нашого слова»
Щирі вітання з нагоди 85-ліття – відомій український поетці та подвижниці Мілі Лучак
Дорога пані Мілю! З нагоди Вашого 85-ліття вітаємо Вас та бажаємо Вам здоров’я, творчої наснаги та всього найкращого.
З роси і води!
Члени Національної спілки письменників України:
Володислав Грабан – лемківський поет, Іван Златокудр, Тадей Карабович, Юрій Гаврилюк та Женя Жабінська