ФЕЙЛЕТОН Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-08-20
Про Генеральне консульство Польщі у Львові згадується в мас- медіа досить таки часто: чи то у зв’язку зі справою наявності довкола нього чорного ринку (тобто торгівлі візами), чи штучних черг, або суперечностей щодо місця, де мав би бути споруджений новий будинок консульства, контролі з боку польського МЗС-у тощо. Був і шумний скандал з популярним письменником Тарасом Прохаськом, який, маючи запрошення від польської державної установи, візи на виїзд так і не дочекався. В іншому випадку в його колеґи по професії дипломатичний службовець вимагав пред’явлення доказів творчої діяльності, при чому видана книжка з ім’ям та прізвищем не була надто переконливим фактом.
Завдяки нещодавнім подіям до справ навколо консульства приєднується ще й економічний конфлікт. З українського боку його стороною є генеральний виконавець будови нового приміщення консульства – підприємство “ВЕЕМ-Будсервіс”. Oб’єкт, який будівельники мали здати до червня, досі не завершено через фінансові суперечки між замовником та підприємством. Працівники “ВЕЕМ-Будсервісу”, вимагаючи від польського МЗС-у додаткових грошей, на початку серпня оголосили безтермінову громадянську акцію протесту, закликаючи Варшаву справедливо закінчити будівництво. Під час акції відбувався збір коштів на добудову консульства: хоч організаторам цього піар-заходу радше не вдалося зібрати необхідні 8 млн. гривень (4 млн. на завершення інвестиції і 4 млн. – на повернення вже вкладених коштів фірми).
В оприлюдненій під час акції заяві працівники “ВЕЕМ-Будсервісу” відзначали, зокрема, що минув місяць відтоді, відколи підприємство запропонувало польській стороні узаконити зміни в проекті та кошторисі, зроблені замовником, які підвищили кошти інвестиції. У своєму тексті працівники інформують, що після відповідного дофінансування всі роботи закінчаться впродовж одного місяця. Працівники говорять, що такий хід подій був би логічним і справедливим, якщо взяти до уваги те, що замовник удосконалював проект будівлі, замінюючи дешевші матеріали й обладнання більш комфортними і відповідно – дорожчими. Українці просять також польську сторону проявити солідарність під час економічної кризи і взяти до уваги зміну валютного курсу гривні, що автоматично призвело до подорожчання матеріалів і робіт. У справі є теж особистісний фактор: українці скаржаться, що генеральний консул у Львові Ґжеґож Опалінський постійно упереджено ставився до ходу робіт, у спілкуванні з працівниками “ВЕЕМБудсервісу” він поводився як “надміру емоційний гоноровий приватний господар фільварку, на якого працюють заробітчани -нелеґали”.
Польська сторона з усіма закидами не погоджується. Генконсул Ґ. Опалінський у повідомленні для ЗМІ однозначно стверджує, що новий будинок не почав використовуватися у зв’язку з невиконанням робіт “ВЕЕМ-Будсервісом”. Подібною є позиція польського МЗС-у, де, відповідаючи на запитання “НС”, звертають увагу, що всі реальні вимоги виконавця, підтверджені документами про збільшення коштів інвестиції, були задоволені. Крім цього, у надісланій інформації говориться, що консульство в порозумінні з МЗС-ом двічі погодилося пересунути термін закінчення робіт, але “ВЕЕМ-Будсервіс” не виконав зобов’язань і тому договір з ним втратив дію 30 травня. Секретар МЗСу Рафал Собчак говорить, що фірма намагається перекинути вину за свої фінансові проблеми на польську сторону і додає: “У найближчі дні будуть проведені переговори, метою яких є знайти спосіб, як вирішити цю ситуацію. Ми не виключаємо відповідних правових кроків, у тому числі судового шляху”, – наголошує Р. Собчак.
Добре було б, щоб сторони вирішили фінансовий конфлікт без втручання судових органів, хоч температура цієї сутички свідчить, що варіанти закінчення можуть бути різними. Новий будинок генкосульства у Львові потрібно відкрити якнайскоріше, бо діючі зараз приміщення не пристосовані для величезного напливу людей із кількох українських областей. З іншого боку, теперішня ситуація відкриває двері таким патологіям, як ті, що перераховані у вступі до цього матеріалу. Досить загальний огляд конфлікту щодо нового будинку польського консульства у Львові показує також, що в бізнесі не завжди беруть верх дружба, партнерство чи взаєморозуміння: їх замінюють тверді договори, терміни та кошториси. Важко сьогодні ствердити, хто “обійшов” правила і наскільки свідомо він це робив, проте шкода, що між замовником і виконавцем у цьому конкретному випадку забракло уваги до інтересу звичайної людини – українського громадянина, який через конфлікт мусить далі вистоювати в довжелезних чергах, нерідко даючи хабарі за візу до країни, з якою його держава нібито має дружні й партнерські відносини. Українська фірма, як там говорять, бореться за виживання; для польської сторони це, мабуть, питання достовірності та престижу – з цього випливає, що компроміс не буде легкою справою. Може тому для його якнайшвидшого досягнення повинні включитися найвищі державні сили по обидва боки кордону, який, на жаль, функцію “розмежування” виконує щораз краще.
“Наше слово” №34, 22 серпня 2010 року {moscomment}
