Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №19, 2018-05-13

Андрій Чайковський народився у Самборі на Львівщині 15 травня 1857 р. в родині дрібного урядовця. Рано залишився сиротою. Читати й писати його навчила бабуся, а далі освіту здобував у самбірській гімназії (1869–1877 рр.). Учні зазнавали утисків від директора, тож створили таємний культурно-освітній гурток «Громада», до якого Андрій спочатку долучився, а 1877 р. очолив його.

У гімназії почав писати оповідання і драми, однак захоплення тривало недовго. Вступив на філософський факультет Львівського університету, однак бракувало коштів на оплату навчання, тому пішов до війська. За рік повернувся до університету, але вже на юридичний факультет. В університеті спершу очолював молодіжну організацію «Дружній лихвар», а невдовзі став одним із засновників «Кружка правників». Він 1880 р. почав працювати в культурно-освітній громадській організації «Просвіта».

А. Чайковський 1884 р. склав суддівський іспит і в 1884–1886 рр. практикував у Самборі. Далі переїхав у Бережани Тернопільської області, де 1890 р. відкрив власну адвокатську канцелярію. За адвокатську діяльність Чайковського любили селяни: він захищав у суді їхні інтереси, давав безкоштовні консультації.

Активно працюючи на юридичній ниві, не полишає і письменництва. Починаючи з 1895 р., один за одним виходять друком нариси, оповідання, гуморески і повісті А. Чайковського – «Вуйко», «Образ гонору», «Олюнька» (1895), «Бразілійський гаразд», «В чужім гнізді», «Серенада в навечеріє св. Войцеха», «Моя перша любов» (1896), «Курателя», «Рекрут» (1897). Писав про те, чим жив: «Сюжетів я в головних нарисах не видумую, лише беру їх з життя, так, як они сталися». Художню прозу А. Чайковського високо оцінили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Осип Маковей. Його твори видавали у Львові, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

А. Чайковський був членом антиалкогольного товариства «Відродження» й активно пропаґував тверезий спосіб життя. Ще 1906 р. запропонував «Просвіті» рукопис своєї збірки «Алкогольні образки», однак вона відмовилася видати цю книжку, ймовірно, з огляду на її викривальне спрямування: автор не щадив поміщиків, урядовців, службовців. Збірка вийшла 1910 р. в Чернівцях разом з оповіданням Антона Чехова «Засіб від запою» (у перекладі Андрія Чайковського) з такою приміткою: «Цілий дохід призначений для протиалкогольного товариства „Відродження” у Львові».

Як громадський активіст А. Чайковський на Бережанщині очолював місцеву філію «Просвіти», організовував осередки «Січей», був повітовим кошовим. Заснував та очолив перше в Галичині «Товариство українських журналістів і письменників», співпрацював із «Руським педагогічним товариством», аматорами «Руської бесіди».

Він 1914 р. переніс свою адвокатську канцелярію до Самбора. На початку І Світової війни організував набір до Легіону українських січових стрільців у Самбірському повіті. Після вступу до
Галичини російських військ за доносом був ув’язнений у львівських «Бригідках». Його протримали понад два тижні і, не знайшовши компромату, випустили під протекцію доктора Володимира Дудикевича.

Після встановлення української влади в Галичині у 1918–1919 рр. працював повітовим комісаром Самбірського повіту Західноукраїнської Республіки (ЗУНР). Присвячена подіям того часу книжка Чайковського «Чорні рядки» вийшла 1930 р.

Андрій Чайковський відійшов у вічність після тяжкої недуги 2 червня 1935 р. Похований у Коломиї. Від 1939 до 1958 р. ім’я письменника було під забороною. Аж 1958 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла збірка «За сестрою», а 1966 р. вперше перевидали «Олюньку». Ці, здавалося б, нейтральні твори отримали резонанс, тому творчість письменника знову заборонено. Уперше після довгої мовчанки його пам’ять ушанували 13 липня 1988 р. в Коломиї. Там організована місцевим історико-культурним товариством «Поступ» громада поклала вінки до могили Андрія Чайковського.

Поділитися: