Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №24, 2024-06-16

Хоча від того часу, як пройшла акція «Вісла», минуло вже 77 років, трагедія українців у Польщі не отримала властивого визначення – «злочин». В останні роки діалог у цьому напрямі був повністю зірваний, а державні установи чи політики демонструють полоноцентричний, навіть націоналістичний, підхід.

Такими думками поділилися учасники дискусії «Акція “Вісла” 77 років після. Значення та вплив», яку організував центр «Вітрина Східноєвропейського дому» (Witryna Domu Wschodniego). У ролі експертів виступили колишній голова Об’єднання українців у Польщі і публіцист Петро Тима та історик, член колегії Інституту національної пам’яті Ґжеґож Мотика.

Доповідачі зауважили, що фальшування справжнього образу акції «Вісла» має довгу історію й триває з часів комуністичної Польщі до сучасних. Основу маніпуляції становлять твердження, що депортація була необхідною з огляду на боротьбу з українським партизанським рухом, її проводили гуманно й до того ж за бажанням самих депортованих. Такої позиції дотримувалося, зокрема, середовище колишніх вояків Армії Крайової. З цієї причини ОУП у 90-х роках скасувало спільно організовані ініціативи, пов’язані з питаннями складного польсько-українського минулого, серед яких – проведення та публікація матеріалів конференції «Важкі питання». Багато про тогочасну атмосферу говорить і те, що голові Сеймової комісії нацменшин Мирону Сичеві не вдалося у 2012 році довести до завершення справу прийняття Сеймом постанови про засудження акції «Вісла».

Варто теж пам’ятати, що тоді лідер найбільшої опозиційної партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський публічно говорив, що депортація була потрібна і немає причин, щоб зараз її засуджувати. У 2017 році, коли «ПіС» був вже при владі, Міністерство внутрішніх справ не дало жодної копійки на проведення річниці акції «Вісла». Не відбулося засудження на державному рівні та не були проведені серйозні слідства у справі нищення українських пам’ятників у Польщі у 2014-2019 роках. До того ж не бракувало доказів, що на ці пошкодження «надихала» російська сторона. 

– Усе це вказує на системний відхід від діалогу і суб’єктного ставлення до українців у Польщі, – зазначив Петро Тима. Він зауважив, що закриття торік слідства у справі акції «Вісла», яке вів ІНП, та ганебне пояснення цього рішення – не випадкове. Це просто системний і закріплений підхід, який помітно й у подіях минулих років. Показово, що такого підходу дотримуються не лише маргінальні радикали, але й представники великих політичних сил, котрі можуть здобувати владу в державі. 

Тим часом Ґжеґож Мотика вважає, що ставлення до акції «Вісла» є своєрідним лакмусовим папірцем: засуджують її ті, хто дотримується демократичних та ліберальних цінностей, а виправдовують особи з націоналістичним світосприйняттям.

– Акція «Вісла» повинна об’єднувати поляків і українців як спільний елемент комунізму, який заторкнув і Польщу, і Україну, – вказує Ґжеґож Мотика. Він стверджує також, що акція «Вісла» почала другу хвилю національних зачисток у Радянському Союзі, які відбулися, зокрема, у Литві, Латвії, Естонії чи Абхазії.

Тут Петро Тима підкреслив, що, вписуючи акцію «Вісла» у контекст сталінських репресій, треба теж брати до уваги антиукраїнську політику польської влади часів ІІ Речі Посполитої, як-от полонізаційно-ревіндикаційну акцію на Холмщині.

Експерти погодилися, що тогорічне рішення ІНП повертає нас у 90-ті роки й така позиція віддзеркалює націоналістичний підхід. Ґжеґож Мотика наголосив, що деякі рядки зі 150 сторінок пояснення прокуратури ІНП – це насмішка над стражданнями депортованих. Він нагадав, що у час акції «Вісла» померло щонайменше 60 осіб, за виселеними людьми постійно стежила міліція, Служба безпеки. Навіть солтис перевіряв, чи говорять переселенці українською, чи моляться у своєму обряді, бо це було забороненим. Водночас Петро Тима помітив, що в документі взагалі не згадано про переслідування і концтабір у Явожні, де гинули українці. Експерти зійшлися й у тому, що прокуратура ІНП прийняла як факт, без перевірки, висновки комуністичних прокурорів. Наприклад, смерті дітей у час депортації пояснювали тим, що вони були хворі та рано чи пізно і так би померли.

Учасники зустрічі поділилися міркуваннями, як повернутися до історичного діалогу. На думку Ґжеґожа Мотики, може, не варто одразу ліквідовувати необ’єктивний ІНП, а слід передати історичні слідства звідти до звичайної прокуратури. На державному рівні потрібно також виділити кошти на історичну співпрацю, зокрема відновити групу з розробки спільного підручника. А якщо дискусії та панелі будуть показувати переважно розходження, то їхньою цінністю стане знайомство з позицією іншої сторони. Потрібно також впливати на суспільство. Тому важливими є репортажі чи фільми про історію української меншини в Польщі. Останнє якісне документальне кіно про акцію «Вісла» зробила у 1992 році Ядвіґа Новаковська. Петро Тима наголошував на потребі опрацювання та поширення публікацій, які б говорили, наприклад, про внесок українців у оборону Польщі в 1939 році. Однак коли він звернувся з цією ідею до ІНП, то йому відповіли, що не можуть знайти автора, що спеціалізується на темі. 

Ця дискусія експертів показала, що просування слушних ідей щодо складного польського минулого може бути не менш складним, ніж воно саме.

Поділитися: