АКСМАНИЧІ – наступний штрих до історичної мапи Перемищини

ОглядачРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2009-06-18

{mosimage}

R. Szagała, A. Krzywucki. Aksmanice. Wieś w parafii kłokowickiej w powiecie przemyskim. Warszawa 2008. s. 350

Монографії, більш чи менш основані на споминах та винесеному з дитинства сентименті авторів, мають уже кільканадцять сіл Закерзоння: Березка, Дошно, Завадка-Риманівська, Любича-Затила, Люблинець -Новий і Люблинець- Старий, Ославиця, Павлокома, Тенетиська, Торки та інші. Від минулого року мають її також Аксманичі Перемиського повіту. Книжку створили на основі своїх спогадів та листування з колишніми односельчанами в Польщі, Україні, США та Канаді, Роман Шаґала (автор тексту) та Андрій Кривуцький (автор мапи).

Перша згадка про село датована 1424 роком, сучасну історію автори закінчили 1947 р., що й не дивно, бо акція “Вісла” поглинула минуле, не відкривши майбутнього чи не 1000 українських сіл. Тим цінніший є широкий “сусідський” територіальний контекст книжки – вона наводить дані та інформації також про Берендовичі, Клоковичі, Конюшу, Кописну, Молодовичі, Сільцю та їхні присілки.
Описова частина книжки – період від початків села до вибуху ІІ Світової війни, представлена на с.с. 11-121; роки 1939-1947 на с.с. 125-184; на с.с. 185-195 – час від депортації до спорудження церков на Західних землях, в Ілаві, Кентшині та Ельблонзі, прихожанами яких є також колишні мешканці Аксманич та околиці.
Чимало інформацій з упівського періоду є неправдивих, напр.: 1) згадка про “боївку УПА” (с. 166), якої не мав ні один відділ цієї армії; 2) незрозуміле формулювання “przeszedł Rajd Karpacki” (c. 164); 3) помилкове зарахування відділу під командуванням Р. Кісєля – “Семпа” до АК (с. 230), тому що він належав до БХ; 4) повністю дискусійне формулювання, що командир відділу УПА “Бурлака” здійснював якраз не інші, а відплатні акції проти польських сіл (примітка ч. 4 на с. 164) – тимчасом відомо, що ніякі польські села, як такі, шкоди українцям не чинили, отож не треба було проти них збройно йти. Оскільки на с. 173 автор зумів удало вжити формулювання “наступ на ґарнізон ВП у Бірчі”, а не на Бірчу, як населений пункт, то і тут міг вдатися до виразнішого формулювання. Не звернув також пильнішої уваги на цвинтар у Клоковичах, де спочиває не тільки парох П. Ступницький, але й упівці.
У списку літератури немає цінного джерела – 33 та 34 томів “Літопису УПА”(!!!), хоч є томи 13, 16 та 28. Богдан Гук подається двічі, причому раз латинкою (с. 332), а другий раз кирилицею (с. 333). Скупість бібліографії – 38 назв – можна пояснити тільки тим, що книжка не має дослідницького характеру, але описовий. Цим же можна пояснити й те, що нема посилань на будь-який архів.
Автори не надто звертали увагу на послідовність вживання польської мови, напр. на с. 118 у підписі до фотографії вжили українізм “sadok”, навіть не взявши його в лапки. Назва гори “Chib” повинна, мабуть, звучати “Hyb” – від небезпеки загибелі в цьому місці (укр. “Гиб”).
Цінність книжки складають кількадесят фотографій, статистичний матеріал у вигляді таблиць і списків (с.с. 271-319), немало осіб отримало свої біограми (с.с. 197-268). У таблицях, зокрема, подані докладні дані про мешканців Аксманич у 1939-1947 рр., та аксманичан – учасників збройних формувань періоду ІІ Світової війни (в УПА – 8, у ВП – 7, у ЧА – 12 осіб), зведені дані про вивезених на роботи в Німеччину, в’язнів концентраційного табору в Освенцимі та Явожні, перелік жертв збройних дій, депортованих до УРСР та на Західні землі.
Цінним додатком є мапа села в масштабі 1:2000 (яку А. Кривуцький виконав на основі спогадів з дитинства), садів- свідків колишніх господарств, а навіть коліна річки Залісся – адже нині це єдиний запис топографії старого села Аксманичів. Загалом книжка про Аксманичі – це на сьогодні єдина спроба монографії цього села. Саме цим вона оригінальна та важлива.

“Наше слово” №25, 21 червня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*