Ігор Ісєав ■ ПОГЛЯДИ ■ №48, 2020-11-29

Увесь жовтень ми були свідками рекордного зростання кількості заражень коронавірусом. І чергових обмежень, які вводилися щотижня, – розпорядження зазвичай публікувалося в «Dzienniku Ustaw» за лічені хвилини до набуття ними чинності. Відсутність логіки у деяких із них відчуває багато хто у Польщі, а особливо – мігранти, які перетинають кордон Польщі й України. І це не може не вплинути на психічне здоров’я.

У Варшаві 30-річний громадянин України, який перебував під впливом алкоголю, пошкодив сім автівок, втікаючи від поліції. Він вискочив із вікна будинку, де відбував карантин по приїзді. У Ґданську 34-річний чоловік з України вночі вламався до зачиненого на карантин ресторану – лише щоб напитися алкоголю. У Кракові 26-річний громадянин України побив контролера у трамваї, який звернув йому увагу на недійсний квиток. Найгірше сталося в Лодзинському воєводстві – там смертю громадянина України закінчилося втручання поліції. Чоловік повинен був сидіти вдома на карантині, однак пішов до сусідів, які викликали поліцію. Він поводився агресивно, поліцейські мусили застосувати газ і паралізатор, унаслідок чого чоловік помер. Прокуратура зараз розслідує обставини смерті.

Карантин для всієї країни, помножений на економічні проблеми і непевність, – це те, що так чи інакше завдає колективної психологічної травми всьому суспільству. У випадку іммігрантів ця травма посилюється. У Бразилії психологи ще в 2017 році вказали на те, що майже в половини мігрантів виявляють посттравматичний стресовий розлад – знаний ще як «в’єтнамський» або «афганський синдром».

«Мігранти часто стикаються зі специфічними факторами ризику для психічного здоров’я. Переважно вони пов’язані зі стресовим та травматичним досвідом. Він включає дискримінацію, насильство у містах, жорстоке поводження з боку правоохоронців, відокремлення від сім’ї», – наголошують вчені. Мігранти більш вразливі до проблем із психічним здоров’ям, у них констатують вищий рівень тривоги, більший песимізм щодо майбутнього, часто спричинений втратою підтримки, ізоляцією, браком знання певних реалій, поганим соціальним становищем (це, наприклад, відсутність документів, експлуатація на роботі, погані житлові умови).

Звісно, у різних людей цей процес проходить по-різному. Проте висновки бразильських дослідників може підтвердити 36-річна українка, яка в середині листопада, маючи позитивний тест на коронавірус, поїхала автобусом із Нижньої Сілезії до консульства у Кракові – бо мусила замінити паспорт. Коли поліція прийшла перевірити, чи дотримується жінка карантину, вдома був лише її чоловік. Сама українка пояснювала свої дії тим, що почувалася добре. Тепер їй загрожує звинувачення за статтею про наражання інших на небезпеку. З іншого боку, ця історія показує, що у випадку іммігрантів урядово-паперові справи стоять вище від власного здоров’я. Це сталося не сьогодні і не вчора – і, хоча вчинок українки заслуговує на осуд, систему таких перевернутих цінностей створила саме міграційна політика обох держав, Польщі й України, у якій людина є скоріше заручником паперів, а не учасником двосторонніх відносин.

Кому, як не громадянам України, що приїжджають до Польщі, видно парадокси урядових рішень щодо обмежень? Важко сприймати карантин як засіб захисту громадського здоров’я, коли бачиш, як люди, що їхали в одному транспортному засобі, відправляються на ізоляцію (або ні) в залежності від того, яке в них громадянство. Тому мало хто дотримується карантину на всі сто; важко теж вимагати, щоб окрема людина сприймала його всерйоз тоді, коли цього не робить цілий великий державний апарат. Повсюдними є ситуації, коли роботодавці відправляють «карантинних» працювати, бо не мають часу і місця на ізоляцію працівників; нерідко теж самі приїжджі шукають підробітку на час карантину – таких оголошень чимало в українських інтернет-групах у Польщі, автори прямо пишуть про те, що перебувають в ізоляції.

Нелогічні та явно несправедливі обмеження (через громадянство, а не через симптоми), необхідність пошуку роботи, тиск часу, ізоляція в чужій країні даються взнаки. До цього – низьке відчуття захищеності, прикордонні обмеження, що впливають на зв’язок із близькими (тільки у жовтні скасували кільканадцять рейсів із Польщі в Україну), щораз більший стрес всередині польського суспільства, який також виливається в агресію на мігрантів.

Тим часом – хоч у польської держави інтеграція новоприбулих ніколи не була пріоритетом – у міграційній політиці не звертають увагу на психологічну адаптацію приїжджих. Подібні програми, у дуже обмеженому вигляді, існували лише для чеченських біженців – через очевидну травму війни і, ймовірно, побоювання ісламського радикалізму. Але широкого розповсюдження такі ініціативи ніколи не набули.

Тим часом агресія всередині країни зростає, а якщо вірити дослідженню бразильських науковців – серед іммігрантів ця тенденція може бути вищою від середньостатистичної норми. Цей процес – дуже небезпечний: не через національність приїжджих, а через вплив психологічних процесів у довготривалій стресовій ситуації. Тим більше, що захворювання на кшталт депресії чи ПТСР у нашій частині світу прийнято лікувати «народним методом» – алкоголем, який ще більш підвищує рівень агресивної поведінки.

Щоби зрозуміти популярність цього лікування, достатньо буде подивитися на найближчий магазинчик «24h» чи смітник зі склом. Там кількість порожніх ємностей з-під «ліків» в останні місяці суттєво збільшилася.

Тому, якщо маємо можливість, спробуймо допомогти тим, хто цього потребує. Не треба бути психологом – іноді стрес може розрядити жива розмова по телефону, сигнал, що людина поряд із нами – не одна. І ми теж не одні.

Поділитися: