ІСТОРІЯ ■ №4, 2019-01-27

Наприкінці минулого року (28 грудня) у Тель-Авіві помер ізраїльський письменник, професор, кандидат на Нобелівську премію Амоз Ос. Йому випало зростати у важкий і дуже цікавий для країни час: становлення Ізраїлю, арабо-ізраїльського конфлікту (Амос Оз народився 1939 року). Спершу Амос сам брав участь у військових діях (зокрема, він воював у Шестиденній війні (Ізраїлю проти Сирії, Іраку, Алжиру, Єгипту, Йорданії) та у війні Судного дня (проти Сирії та Єгипту). Пізніше письменник став діячем антивоєнного руху й опублікував сотні статей та есеїв на цю тему.

Та все ж найбільше світове визнання Амос Оз здобув як письменник. Він – лауреат численних літературних премій, викладач і доктор кількох університетів. Його роман «Мій Міхаель» Міжнародна асоціація видавців внесла до списку 100 кращих романів ХХ століття; а найцікавішим з документальної та історичної точки зору є, певно, автобіографічна «Повість про любов та пітьму» (українською наразі не перекладена; польською вийшла у видавництві Rebis під назвою «Powieść o miłości i mroku»).

Навіть тим, хто не знає творчості Амоса Оза, цей твір точно знайомий за однойменним фільмом із Наталі Портман у головній ролі, що вийшов кілька років тому. Проте у стрічці увага зосереджена на історії матері письменника та їхніх стосунках; книгу натомість цікаво читати ще й з огляду на описану в ній історію всієї родини Амоса Оза та історію міст і країн, звідки вони приїхали до Ізраїлю.

Його мати народилася та виросла у Рівному, родина батька походила з-під Одеси. Окрім України, Амос Оз пов’язаний з Литвою (у Вільнюсі жив і загинув його дядько; звідти ж прибули до Єрусалиму його бабуся та дідусь).

Сам Амос Оз так і не відвідав Рівне чи Одесу; до рідного міста його матері поїхала натомість донька письменника Фаня (названа на честь своєї бабусі). У 2014 році Фаня Оз-Зальцебергер відвідала рідний дім матері на вулиці Дубинській, школу, в якій та вчилася, і ліс поблизу міста, у якому нацисти у 1941 році винищили 22 тисячі рівненських євреїв.

Рівне для Амоса Оза – це те єврейське місто, якого після жорстоких подій ХХ століття вже не існує. Усе, що ми можемо зробити, – повісити пам’ятну табличку на будинку, де зростала його мати.

Сам Оз казав, що не є ані автором, ані творцем 150 сторінок своєї книги, присвячених історії Рівного:

«Сто п’ятдесят сторінок моєї книги «Повість про любов і пітьму» присвячені місту Рівне. Справжніми авторами цих сторінок були три сестри – моя мама Фаня та мої сестри Соня і Айя. Я був лише голосом».

Яким було Рівне його матері, Рівне початку ХХ століття?

«Місто Рівне – важливий залізничний вузол – виросло серед палаців і парків, оточених озерами. Усе це належало сімейству князів Любомирських. Річка під назвою Устя перетинала Рівне з півдня на північ. Між цією річкою і болотом височіла міська фортеця. Ще на початку минулого століття зберігалося там прекрасне озеро, у якому плавали лебеді. На тлі рівненського неба вимальовувалися силуети фортеці, палацу Любомирських, Успенської церкви, Воскресенського собору та кількох костелів», – писав Оз у «Повісті про любов і пітьму».

Амос Оз описує Рівне як місто з «кількома європейськими вуличками та ошатними будинками в неокласичному стилі». Перед І Світовою війною тут жило близько 60 тисяч людей, серед яких – українці, євреї, поляки, росіяни, чехи, німці. Але для Амоса Оза Рівне передусім – це місто єврейське: це те Рівне, якого ми вже ніколи не побачимо. Саме з цієї точки зору опис Рівного словами ізраїльського письменника може бути особливо цікавим. Стереотипно українці і поляки звикли вважати столицею багатокультурності Львів і загалом Галичину, рідше – Одесу, про яку теж ідеться в «Повісті про любов і пітьму». Деталі єврейської історії Рівного, у які заглиблюється Амос Оз – міста далеко не так відомого і туристичного, як Львів – для багатьох можуть стати відкриттям і гарним прикладом того, скільки різноманітних національностей населяло Україну в різні часи:

«У 1919 році відкрилися в Рівному гімназія, народна школа та кілька дитячих садків, де викладання і виховання велося на івриті. Вони перебували у віданні єврейської культурнопросвітницької організації «Тарбут». Саме в цих навчальних закладах і отримали освіту моя мама і її сестри. У двадцяті – тридцяті роки в Рівному виходили газети на івриті і на ідиш, десять або дванадцять політичних партій вели між собою запеклу боротьбу, процвітали і різні івритські спільноти».

Творам Амоса Оза особливої цікавості додає те, наскільки він уважний до історій окремих людей. Так, Рівне тих часів постає перед читачем через спогади і мрії конкретних його мешканців – передусім його матері та двох її сестер, але також інших людей, і євреїв, і українців, з якими їм доводилося перетинатися.

Таким чином письменник вплітає у текст безліч дрібниць − сад біля дому і чиясь улюблена стежка, якої вже, швидше за все, не існує: так місто на сторінках книги стає реальнішим, майже фізично присутнім. Таким же чином, до слова, Амос Оз пише і про Єрусалим, Вільно чи Тель-Авів; уся «Повість про любов і пітьму» − це подорож географією своєї та чужої пам’яті.

«Мама, бувало, говорила зі мною про Рівне, про місто, що залишилося в минулому, і туга бриніла в її тихому голосі, у тому, як вона трохи подовжувала закінчення слів. Вона вміла шістьма-сімома фразами намалювати для мене картину минулих днів».

За словами Амоса Оза, саме через це він і відкладав усе своє життя поїздку до Рівного – не хотів, щоб картини міста, що склалися в його пам’яті після материних розповідей, були чимось витіснені. Зараз цей образ Рівного, як і багатьох міст минулого століття, залишився для нас лише на сторінках книг.

Поділитися: