17.09.2018
Міцно, романтично і навіть екзотично
РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №36, 2018-09-09 Міцкевич, Стасюк і «Гайдамаки». Таке рідкісне тріо цього року можна було почути вже на кількох відомих музичних і літературних фестивалях...
Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №31, 2024-08-04
– Будь ласка, покладіть це в банку. Це збірка для підрозділу письменника Сергія Жадана, який пішов добровольцем на фронт. І кладіть удруге, – закликав підтримати збір грошей для української армії під час «Ватри» в Ждині польський письменник Анджей Стасюк.
Зустріч із письменником на цьогорічній «Лемківській ватрі» в Ждині, яку вів Святослав Ґаль, стала нагодою поспілкуватися з Анджеєм Стасюком про його книжку «Ріка дитинства», яка вийшла цього року. Річкою, згаданою в назві, є Буг, що тече також через Підляшшя. Саме звідси коріння і родовід письменника.
– Питання мого прізвища до кінця не вирішене. Я б сказав, що моє прізвище українсько-білоруське. Такі маю підозри. Сім’я мого батька походить з Дорогичина та Сім’ятич. Іноді, коли я хотів роздратувати свою матір, яка була з мазовецького селянства, казав, що вона вийшла заміж за українця. Ой, крик був! – сміється Стасюк.
І хоча письменник виріс у Варшаві, де він народився, але Городок (Gródek – пол.) над Бугом для нього все одно близький.
– Коли заходиш на цвинтар у рідному селі мого батька, то там тільки Іванюки та Стефанюки на хрестах, а костел в моєму селі Городок – це колишня православна церква. Я є такий «змішаний», із прикордоння, чому неймовірно радий, – ділиться своїми спостереженнями польский автор. Він згадав, що деякі люди в Україні навіть вважають його українцем.
– Коли я співав із гуртом «Гайдамаки», вони теж казали: «Ой, кажеш там, поляк, та ти ж наш», – розповів письменник. Нагадаємо: у 2018 році разом із цим київським гуртом Анджей Стасюк записав альбом на вірші класика польської літератури Адама Міцкевича.
Річка війни
Під час зустрічі в Ждині обговорювали й подорожі письменника на Бузі, як з польського, так і українського боків ріки. Це теж одна з тем книги.
– Я хотів написати сентиментальний роман про те, де виріс. Бо, хоч я був із Варшави, але кожні канікули їздив на Буг. До дідів. Це мав бути гарний, меланхолійний роман, – зазначив автор, додавши, що реалізації задуму завадив повномасштабний напад росії на Україну. А роком раніше – на польсько-білоруському кордоні вибухнула криза.
Анджей Стасюк кілька років їздить на кордон. Там він ставить намет біля річки Буг. Познайомився з прикордонниками, які приходили вечорами поговорити з письменником.
– Коли почалася війна в Україні, тоді весь сентимент, меланхолія й краса, на яких мала ґрунтуватися моя книжка, пішли… самі знаєте куди. Я почав писати про те, що відбувається, про сучасність. Я не міг звільнитися від цього, адже те, що ми зараз маємо, – найголовніше, – вважає прозаїк.
– Український Буг я не дуже знав. А минулої осені поїхав до джерел річки, щоб завершити цю історію. Я зробив це. Ця річка – тепер річка війни. Там межа війни, – сказав Стасюк. Він пригадав, що кілька років тому, коли спав над Бугом, можна було почути, як в суботи з українського боку проходили сільські гуляння.
– Українська дискомузика стелилася водою Бугу. По селах було весело. А тепер ви можете почути сирени тривоги. Різниця є. Так змінився світ, – додав він.
Їздити в той бік і назад
Коли в лютому 2022 року почалася повномасштабна війна, Анджей Стасюк поїхав до Чесанова у Любачівському повіті, щоб приєднатися до приятелів, які допомагали на польсько-українському кордоні.
– Усі знали, що я люблю їздити, тому мені дали завдання возити допомогу в Україну. Їздити в той бік і назад. Це тривало майже місяць, – згадував письменник.
Під час подорожі Стасюк проїжджав селами ґміни Любачів, які описує у своїх віршах поет Евґеніуш Ткачишин-Дицький із Вульки-Кровицької. Як пишуть у «Вікіпедії», син українки та поляка.
– Я його особисто не знаю, але він дозволив мені використати й цитувати його вірші в моєму романі. Так склалося, що один із найвидатніших польських поетів сьогодні наполовину українець. Це наша реальність, – сказав Анджей Стасюк.
У книзі «Ріка дитинства» автор також пише про поїздку з допомогою на передову. Він був рівно за п’ять кілометрів від лінії розмежування під Слов’янськом. Однак, як сам каже, це не було «значним подвигом».
– Багато людей їздить на фронт. Треба було завезти дві машини. Хтось мав повернутися з водіями. Тож я поїхав у своїй третій машині. Дві машини були для конкретних хлопців з батальйонів. Хлопці показали нам якусь згорілу російську техніку, і все, – розповів Стасюк. Хоча на зустрічі під час «Ватри» про це не згадували, але він також організував кілька зборів на закупівлю автомобіля для української армії.
Звісно, це не єдиний письменник Польщі, який підтримує та ініціює подібні збірки. Тут також можна згадати одного з найвідоміших польських авторів останніх років Щепана Твардоха, котрий уже кілька разів проводив збір коштів, зокрема, на закупівлю безпілотників, глушників, автомобілів, та сам їх доставляв.
– А що я зробив? Одну ніч був на фронті, і ми повернулися. А вони залишаються, – каже Анджей Стасюк.
Тепер нехай пишуть українці
Ще одна із тем, яку обговорювали на літературній зустрічі в Ждині, – Белжець. Саме там розташований колишній німецький нацистський табір смерті. У цьому місті під час ІІ Світової війни було вбито сотні тисяч євреїв. У книзі автор описав, серед іншого, як мешканці Белжця одразу після війни обшукували територію концтабору. Шукали золото й цінні речі у дуже великих масштабах.
– Куди не поїдеш на нашій землі, на такі історії натрапляєш. Є багато «погано похованих тіл», – метафорично сказав Анджей Стасюк.
У книжці читаємо й про подорож письменника Україною до витоку «річки дитинства», Бугу, в село Верхобуж.
– Там при джерелі чашка стоїть. Можна напитися чистої джерельної води. Коли я був у селі, до мене підійшов українець. Була мила розмова. Коли він дізнався, що я поляк, то відразу почав мені розповідати, як ми, поляки, допомагаємо. Мені стає соромно в такі моменти, – ділиться спогадами письменник.
Там Стасюк дізнався про спалене село поблизу Верхобужа. Це Гута-Пеняцька, де встановлено пам’ятник біля тисячі полякам – жителям села, розстріляним у 1944 році.
– Це одне із сіл кресо-волинської мартирології. Я не заглиблювався в історію, просто описав свою зустріч. Я тут не для того, щоб вивчати тему Волині. Натомість, коли йдеться про опис Белжця в книзі й про те, як поляки в таборі шукали золото серед останків, я можу це описати, тому що це робили поляки. Я можу писати про свій народ, – сказав Анджей Стасюк. З темою ж Волині, на його думку, мають працювати спеціалісти.
— Я просто письменник. У мене немає жодного плану. Я пишу про те, що мені трапиться під час моєї подорожі, і намагаюся побудувати з цього ширшу історію. Хай тепер пишуть українці. Поляки вже стільки написали на цю тему, що для мене немає місця, – додає він.
Бум української літератури
Анджей Стасюк неодноразово був гостем поетичних та літературних зустрічей на «Лемківській ватрі». У 2010 році він виступав перед публікою з українським письменником Юрієм Андруховичем. Вони познайомилися ще у 90-х роках.
– Він уже тоді видавав книжки. А ми тільки починали творити своє видавництво «Czarne» і хотіли мати чудового автора. Хотіли публікувати митців з України. Я сам познайомився з «Андрухоїдом» у Кракові. Вітаючи його і вклоняючись, я тоді сказав: «Вітаю найвидатнішого українського письменника!» – згадує Стасюк.
Саме з Юрія Андруховича видавництво «Czаrne» розпочало випуск серії книжок українських письменників.
– Андрухович потягнув за собою інших українських авторів і познайомив нас з українською літературою, – розповідає Анджей Стасюк. – Це чудова пригода. Бо саме з нього почався бум української літератури в Польщі. Тоді ми видавали найбільше українських авторів. Так, напевно, є і досі.
Польський письменник разом із Юрієм Андруховичем написали спільну книгу «Моя Європа».
– Пригадую: колись хотів утекти від теми «погано закопаних тіл». Але виявилося, що Андрухович мав рацію. Що ми від цього не втечемо. Він був до цього більш чуйний, – вважає Анджей Стасюк, говорячи у Ждині про написання книжок, що торкаються історичних питань, зокрема важких.
***
Анджей Стасюк — польський поет, прозаїк, драматург. Автор понад 20 книг. Лавреат багатьох премій, як-от Літературної нагороди «Nike» у 2005. Мешкає у Воловці на Лемківщині. У 2017 році увійшов до складу Почесного комітету громадських відзначень 70-річчя акції «Вісла». Роком пізніше був одним із тих, хто підписав «Звернення громадянських середовищ Польщі та України», у якому автори документа висловили свій протест проти продовження конфронтаційної політики та ескалації у відносинах між Польщею та Україною.