(До 10-річчя відходу у вічність 28 вересня 2012 року)

Ярослав Середницький ■ ІСТОРІЯ ■ №40, 2022-10-02

16–18 червня 1956 року Антін Середницький був делегатом Українського з’їзду у Варшавському палаці культури, на якому 239 представників української громади Польщі сформували Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ). До цієї урочистої події вийшов перший номер газети «Наше слово». Від цієї дати розпочалася багаторічна діяльність Середницького в УСКТ і його плідна співпраця з газетою «Наше слово» та додатком до неї «Наша культура».

Значне місце в українознавчій праці Середницького посідає цикл опублікованих у 1996–2004 роках в українських і польських виданнях історичних розвідок про Головного отамана Армії УНР Симона Петлюру. Передусім, це видана Товариством «Варшава–Київ» брошура «Симон Петлюра» (1997) та статті «Полтавська петлюріана» (1996), «Симон Петлюра – життя і діяльність» (1997), «В Українській бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі» (1998), «Симон Петлюра – живий символ державності України» (1999), «У 75-ті роковини вбивства Симона Петлюри» (2001), «Симон Петлюра в історіографії Польської Народної Республіки» (2004).

Окреме місце в публіцистиці Антіна Середницького посідає рецензія «То не правдивий Симон Петлюра» (1999) на антиукраїнську статтю Анджея-Станіслава Ковальчика «Пан Петлюра?» в польській пресі. Пов’язана з Визвольними змаганнями України 1917–1921 років військово-історична тематика була висвітлена у фундаментальних розвідках Середницького польською мовою: «Польсько-українське братерство зброї» (1995), «Симон Петлюра – життя й діяльність» (1997), «Офензива на Київ 1920 року та її значення для Армії та Уряду УНР в світлі петлюрівської преси в Польщі. І і ІІ частини» (1998), «Традиції польсько-українського поєднання» (1998), «Епопея Пілсудський – Петлюра» (2000), «Маршалек Ю. Пілсудський й Україна», рецензії на видану в Києві монографію Таїсії Зарецької «Юзеф Пілсудський і Україна» (2008),  статті «Генерал Павло Шандрук» (2008) та ін.

17 квітня 1920 року Начальний Вождь Війська Польського маршалек Юзеф Пілсудський віддав наказ про початок військових дій проти частин Південно-Західного фронту Червоної армії й опанування Правобережної України. 21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Уряду Польщі Ян Домбський та прем’єр-міністр Уряду УНР Андрій Лівицький підписали Союзну угоду, а 24 квітня – Військову конвенцію. В 1935 році генерал Павло Шандрук, на той час керівник Генштабу Армії УНР, детально проаналізував наведені події в статті «Генеза Квітневої умови 1920 року».

На світанку 25 квітня 1920 року розпочався спільний польсько-український наступ на Більшовицькому фронті в Україні. На центральному Київському напрямку наступали 2-га і 3-тя польські армії під командуванням генералів Антоні Лістовського і Едварда Ридз-Смігли. Правий фланг прикривала 6-та армія генерала Вацлава Івашкєвича-Рудошаньского. Три армії Війська Польського, що рушили до Дніпра, складалися з 9 дивізій піхоти і 4 бригад кавалерії – разом 44 тисячі багнетів і понад 6 тисяч шабель. Під час наступу на Київ 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка оперативно підпорядковувалася 3-й, а 2-га Стрілецька дивізія полковника Олександра Удовиченка – 6-й польським арміям. Особовий склад дивізій нараховував 556 старшин і 3384 козаки. На озброєнні було 11 гармат та 56 кулеметів.

Наступ групи військ із 2-ї та 3-ї польських армій на Київ розвивався блискавично. 6-та Січова дивізія полковника Безручка діяла в складі 3-ї армії. Більшовицький фронт прорвали в кількох місцях. 26 квітня польські частини вступили до Житомира, Коростеня і Овруча, а  27 квітня – до Бердичева і Козятина. Головний удар привів до розгрому 12-ї радянської армії Cєргєя Мєженінова. Уцілілі частини армії практично без опору відступали до Дніпра. 14-та радянська армія Ієроніма Уборєвіча теж відступала, хоча з боями.

Командувач 3-ї польської армії генерал Едвард Ридз-Смігли салютує польським артилеристам, що входять до Києва. 8 травня 1920 р. 

7 травня 1920 року 6-та Січова дивізія полковника Безручка в авангарді польсько-українських військ вступила до залишеного без бою Києва. 8 травня 1920 року відбувся урочистий вступ польських і українських військ до звільненої від більшовиків столиці України. 24 травня до Києва прибули Головний отаман Симон Петлюра та Уряд УНР. На Софійській площі відбувся спільний парад українських і польських військ, який приймали  Петлюра і командувач 3-ї польської армії генерал Едвард Ридз-Смігли. В червні  розпочався відступ польських військ з Києва, а в серпні 1920 року відбулася переможна битва під Варшавою.

Середницький так описав ці події в статті «Офензива на Київ 1920 року та її значення для Армії та Уряду УНР»: «Військо Польське, розгромивши Червону армію в битвах під Варшавою в серпні 1920 року й у вересні над рікою Німан, наступало на схід. Наступу Армії УНР на Поділля передували наступні політичні події. На початку вересня 1920 року Начальник Польської держави маршалек Ю. Пілсудський зустрівся у Варшаві з керівником Військової місії УНР генералом В. Зелінським, генералом В. Сінклером та ад’ютантом Головного отамана С. Петлюри полковником О. Доценком. Маршалек Ю. Пілсудський також прийняв О. Доценка після перемир’я на Більшовицькому фронті 18 жовтня 1920 року».

Членський квиток А. Середницького в Союзі польських письменників. Варшава. 1986 рік

Продовжуючи розгляд польсько-української військової співпраці, А. Середницький вказав у статті «Audiatur et altera pars. Нехай буде вислухана і друга сторона»: «За даними Centralnego Archiwum Wojskowego, сумарні обсяги польських поставок Армії УНР від лютого до листопада 1920 року становили: 29 тисяч карабінів, 328 кулеметів, 38 польових і 6 важких гармат, 1000 пістолетів. Сумарно це не перевищувало 20% від наведених генералом М. Омеляновичем-Павленком зобов’язань польського командування… У вересні-жовтні 1920 року саме відсутність озброєння не дозволила великій кількості добровольців стати в ряди Армії УНР. Незважаючи на це, Армія УНР героїчно билася з більшовиками в жовтні–листопаді 1920 року».

Інформаційний бюлетень Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі опублікував статті Середницького «Симон Петлюра – живий символ державності України» (1999) та «У 75-ті роковини вбивства Симона Петлюри» (2001); часопис «Вітчизна» (Київ) – «Марія Домбровська в колі українських проблем» (1990), Церковний календар Новосанчівської єпархії – «Гетьман Петро Сагайдачний – захисник Православної церкви» (1992), часопис «Бористен» (Дніпропетровськ) – «Польські шанувальники Симона Петлюри» (1996).

Широке коло українознавчих проблем охоплюють брошури Антіна Середницького польською мовою, видані Товариствами «Польща – Україна» і «Варшава – Київ». Це, зокрема, «Співпраця польського і українського народів після Другої світової війни» (1993), «Головні етапи розвитку української історіографії» (1994), «В колі співпраці польських і українських вчених» (1995), «З польсько-української ниви» (1995), «Вклад поляків у розвиток української культури» (2000), «Словничок польських українофілів» (2000), «Вклад українців у культурний доробок Польщі» (2004) та ін.

У 1962–1988 роках Середницький редагував у Варшаві «Український Календар», на сторінках якого висвітлював релігійну, історичну, літературну, культурну й мистецьку спадщину українського народу. УК послідовно відзначав ювілейні дати борців за незалежність України – провідних  політиків, військовиків, письменників і діячів культури. Там же опублікована стаття редактора. Середницького «До 30-річчя Українського суспільно-культурного товариства» (1986).

Сучасні польські українознавці вважають, що «Український календар» був невичерпним щорічним джерелом знань про Україну, українців у Польщі й усьому світі, українську мову й літературу, українсько-польські стосунки в історичному процесі розвитку обох країн і українсько-польську літературну й культурну співпрацю. Широку й різноманітну за змістом подачу текстового матеріалу забезпечували редакційні й авторські статті, хроніки й інформація, відзначення ювілейних дат і біографії, бібліографічні огляди, рецензії, а також уривки прозових творів і добірка поезій класиків української літератури та сучасників. Як додаток видано 20 томів прози і віршів українських авторів – так звану «Бібліотеку „Українського календаря”». 

Багаторічний посол України у Варшаві, український поет і письменник Дмитро Павличко згадував: «В один свій приїзд до Варшави, будучи редактором «Всесвіту», я зустрічався з А. Середницьким. Не знав тоді, що це – людина-енциклопедія українсько-польських взаємин у площині літератури, історії, політики. Я був вдячний йому за публікації творів наших шістдесятників у річнику «Український календар», що його від 1961 до 1988 року видавало Українське суспільно-культурне товариство у Варшаві. А. Середницький був головним редактором і опублікував свої численні статті, а серед них і такі, з яких я черпав цікаві відомості про дружні взаємини між великими українцями та великими поляками» (Антін Середницький. Тернопільський енциклопедичний словник, 2016 р.).

Дмитро Павличко опублікував окремий розділ «Антін Середницький і його стаття «Євген Маланюк і польські письменники» в автобіографічній книзі «Спогади. Том 2. – Київ: Видавництво «Ярославів вал», 2016. – 632 с.». Важливою віхою в оцінках творчості Середницького є також статті Базилі  Бялокозовича «З історії української діаспори. Антін Середницький у колі польсько-українських культурних взаємин» у «Збірнику наукових праць і матеріалів на пошану професора М.В. Теплиньського». – Івано-Франківськ (1999) та Олександра Колянчука «Сеньйор мистців пера. Антін Середницький – співорганізатор українського національного життя після Другої світової війни у Польщі: педагог, журналіст, письменник, перекладач, редактор» // Над Бугом і Нарвою. – 2011. – ч. 1. – С. 32-33, 38.

Українські оповідання Антіна Середницького, в основному, присвячені землякам, що в різні часи перебували на польській землі. Це, зокрема, «Не знала куля» (1978) – про героїчну загибель російського офіцера українця Андрія Потебні в бою польських повстанців 1863 року проти царських військ, «Взяв би я бандуру» (1981) та «Зі сльозами радість обнялась, про український хор „Журавлі„ у Варшаві» (1981) – про пісенну культуру українських емігрантів у Польщі, «На рабському хлібі» (1969) – про життя українців за німецької окупації Польщі та «Порятунок» (1972) – про Варшавське повстання 1944 року проти німецьких окупантів.

Поділитися: