Ольга Попович ■ УКРАЇНА ■ №18, 2026-05-03

Протистояння між президентом Каролем Навроцьким та урядом на чолі з Дональдом Туском не припиняються. І хоч наступні чергові парламентські вибори у Польщі мають відбутись лиш восени 2027 року, але політична риторика основних партій вже чітко налаштована на виборчий процес. Тема України поки не домінує у цій риториці, однак вона постійно присутня. 

Остання президентська кампанія у Польщі показала, що українська тематика доволі добре «продається» у суспільстві, і тому вона стала однією з ключових у передвиборчих дебатах. На жаль, здебільшого із негативних балансом. У перші місяці повномасштабного російського вторгнення Польща абсолютно підтримувала Україну. І тоді цю підтримку висловлювали майже всі ключові польські політичні сили. Для прикладу варто згадати хоча б Славоміра Менцена, одного з лідерів «Конфедерації», яка найактивніше розкручувала та розкручує антиукраїнські гасла. У 2022 році в одному з інтерв’ю Менцен висловлював свою «повну підтримку для України» та підкреслював, що приплив українських втікачів від війни до Польщі є корисним та зміцнить польську економіку і покращить демографію. Але згодом кардинально змінив свою риторику щодо українських біженців, маніпулюючи та нагнітаючи антиукраїнські настрої. У президентській кампанія Менцен лякав українцями поляків та поширював маніпулятивні тези щодо них.

Подібну еволюцію у висловлюваннях ми можемо також спостерігати у представників партії ПіС, яка до 2023 року мала більшість у Сеймі та формувала уряд. Якщо в 2022 році ПіС на урядовому рівні і загалом в дискурсі була повноцінною союзницею України, то вже через рік все змінилось. Теза про «невдячність України», а відповідно і критика української влади почали домінувати у висловлюваннях політиків ПіСу. А в президентській кампанії 2025 року кандидат, якого обрала та підтримала партія під керівництвом Ярослава Качинського, Кароль Навроцький, використовував антиукраїнські гасла та маніпуляції не менше, ніж кандидати радикалів.

На зняття напружень між обома країнами офіційний Київ очікував після парламентських виборів у Польщі осінню 2023 року. Однак очікування не зовсім справдились. Нова урядова коаліція, хоч і заявляла про побудову партнерських відносин з Україною, але доволі кволо реагувала на блокування кордону та протести польських фермерів проти української продукції. Президентська кампанія також показала і те, що головний кандидат від ключової партії урядової коаліції Рафал Тшасковський не гребував використовувати теми, які лиш підсилювали антиукраїнські настрої. Але варто відзначити, що тему історичної дискусії за останній рік вдалось дещо пригасити, і це дійсно заслуга уряду Туска, з яким українські партнери знайшли деяке порозуміння. Перш за все, мова тут йде про започаткований процес проведення пошукових та ексгумаційних робіт та відновлення форуму істориків. Ці процеси мають сприяти відновленню діалогу між обома країнами на тему злочинів часів Другої світової війни проти поляків, але і також українців. До порозумінь на цю тему ще досить далека дорога, однак проведення пошукових та ексгумаційних робіт помітно знизило градус напруження між обома країнами у публічній площині.     

Аналізуючи політичний дискурс у Польщі від 2022 року і дотепер, можна помітити одну тенденцію щодо української тематики – від тотальної підтримки України до поступової критики та знеохочення. Іноді критика була цілком адекватною, але поступово вона скочувалась у напрямку типового хейту і політичного популізму. Найбільш небезпечним у цьому процесі є те, що антиукраїнські висловлювання політиків мають безпосередній вплив на суспільство, яке неформально заохочують до проявів агресії щодо українців. І попри реакцію правоохоронних органів та покарання за агресивні дії, випадків з інцидентами на ґрунті національної ненависті не меншає. Особливо це помітно в соціальних мережах. Безперечно, що росія сприяє такому антиукраїнському контенту, але не лише вона причетна до розпалювання ворожнечі між поляками і українцями. Політики правих радикальних партій не змінюють своєї антиукраїнської риторики, підсилюючи антагонізм між обома народами. 

Лідерами серед політичних сил у Польщі в антиукраїнському хейті є політики обох «Конфедерацій». Якщо переглянути профіль у соцмережах одного з організаторів блокування польсько-українського кордону Рафала Меклера, то побачимо, що майже щодня цей діяч Національного руху щось згадує про Україну і виключно у негативному ключі. Часто він також поширює маніпулятивні чи навіть дезінформаційні матеріали. Євродепутатка та віцепрезидентка Національного руху Анна Брилка систематично виступає у польських медіа і на тему України чи українців висловлюється також негативно. Політик «Конфедерації» Конрад Беркович, який останньо відзначився тим, що на трибуну у Сеймі вийшов з прапором Ізраїлю, на якому була зображена свастика, неодноразово поширював антиукраїнські дезінформаційні матеріали. А чотири роки тому, виступаючи у Сеймі, Беркович хвалився тим, що одним із перших прибув на кордон у Медиці, щоб зустріти українських біженців та особисто їм допомагати. Тоді ж Беркович згадyвав, що «Конфедерація» на допомогу біженцям передала 100 тисяч злотих власних коштів. Щоправда навіть тоді депутат від «Конфедерації» був проти прийняття спецзакону для українців, заявляючи, що «соціальні виплати знищать солідарність допомоги від звичайних польських громадян, яка має бути добровільною та зроблять з польських громадян у Польщі гіршу категорію, ніж привілейовані українці». Влодзімєж Скалік, депутат Сейму від «Конфедерації польської корони», лідером якої є скандальний Ґжеґож Браун, найчастіше поширює фейки про Україну. Скаліка польські медіа називають «проросійським політиком», так само, як і його шефа по партії – Брауна. Новим антиукраїнським хейтом, який розганяють антиукраїнські середовища та сам Скалік, є тема віддавання честі польськими військовими під час офіційного підняття українського прапора та виконання державного гімну. Подія мала місце ще 26 лютого цього року у Любліні. Тоді відбувались урочисті заходи з нагоди вшанування жертв війни росії проти України, приурочені до чергової річниці повномасштабної агресії. Організовувала захід місцева влада разом з українським Генеральним консульством у Любліні. Польські та українські військові були учасниками церемонії. І, відповідно до міжнародного протоколу, військові віддали честь під час виконання державного гімну та підняття національного прапора. Цілком стандартна процедура, без жодних особливостей. Але вже другий день антиукраїнські середовища розкручують скандал, пишучи про «зраду» та «ганьбу» польських військових. І Влодзімєж Скалік також долучився до цього хейту.  

Антиукраїнський дискурс політиків правих радикалів цілком вписується у їхню попередню активність. Натомість наближення ПіСу до них у риториці деяких виборців цієї політичної сили насторожує. Хоч саме ПіС активно роздмухував історичну суперечку з Україною та не реагував на нищення українських місць памʼяті у Польщі, коли був при владі, але у ключові моменти української історії, чи то у 2014-мy чи 2022-мy, однозначно підтримував Україну. Та тепер все частіше політики цієї політичної сили, коли мова йде про Україну чи українців, мало чим різняться у своїх висловлюваннях від політиків «Конфедерацій». Обрання Пшемислава Чарнека майбутнім премʼєром у разі перемоги ПіСу на виборах у 2027 році – яскраве свідчення того, що антиукраїнська риторика нікуди не зникне. Навпаки, можна очікувати, що під час парламентської кампанії ПіС буде подібно до правих радикалів використовувати питання українців та України. Власне, Чарнек частину своєї політичної карʼєри побудував на антиукраїнській риториці. Вже не кажучи про позов до прокуратури щодо люблінського діяча української меншини – історика Григорія Купріяновича. Також можна згадати і депутата Сейму Даріуша Матецького, знаного українофоба та поширювача дезінформаційних матеріалів. Так, нещодавно Матецький коментував фейкове відео, що два роки тому поширювали російські канали про сина колишнього українського міністра МЗС. У ньому говориться, що син Дмитра Кулеби нібито придбав «Залізний трон» із серіалу «Гра престолів» за 1.5 млн доларів.

Консервативна ПіС, попри явне бажання поразки росії, все ж підтримувала угорського прем’єра Віктора Орбана, якого можна назвати «надійним партнером владіміра путіна». Наприклад, депутат ПіСу Міхал Вуйцік, дебатуючи на телебаченні, за антиукраїнську риторику Орбана відповідальність фактично переклав на… Україну. Вуйцік також маніпулював, заявляючи, що «проблеми з угорською меншиною на Закарпатті» та «зупинка нафтопроводу “Дружба”» пояснюють, звідки така антиукраїнська риторика в Орбана. Також варто наголосити, що саме в Орбана знайшли свій прихисток двоє урядовців ПіСу, на яких зараз у Польщі відкриті кримінальні провадження за кількома звинуваченнями.

В урядовій коаліції антиукраїнських настроїв набагато менше. Щоправда, коли мова йде про історичну тему, то політики Польської селянської партії часто говорять суголосно з правими радикалами чи ПіСом.

Польські ліві поділені не лише між собою, але також і щодо українських питань. Колишній премʼєр Польщі Лєшек Міллер, а тепер звичайний пенсіонер, фактично не відіграє жодної помітної ролі у лівому середовищі, але медіа доволі часто звертаються до нього за коментарем. І якщо мова йде про Україну, то Міллер стабільно антиукраїнський, а навіть ворожий щодо України. Важко назвати прихильником України і Адріана Занберга, який кандидував на посаду президента у 2025 році.

Враховуючи, що понад 1.5 млн українських громадян перебуває у Польщі, а війна росії проти України триває, тема України залишиться однією з основних y внутрішньопольськомy політичному дискурсі. Іноді складається враження, що вся ця антиукраїнська риторика продиктована певною неозвученою «заздрістю» щодо спроможностей України. Такі роздуми приходять після аналізу чотирьох років повномасштабної війни, а також історії двосторонніх відносин. Коли Україна перебуває на межі катастрофи, тоді ми бачимо щиру польську підтримку. Але коли Україна стає сильнішою, особливо там, де Польща має сумніви щодо своєї спроможності, тоді зʼявляється дивна «заздрість» – «як це слабша від нас Україна може бути сильнішою і кращою?». Кожен народ має свої комплекси щодо сусідів, але в епоху інформаційних воєн, популізму та дезінформації прояв таких комплексів несе небезпеку для нас самих. Варто про це пам’ятати політикам, ненависть розкрутити легко, але зупинити надзвичайно важко. 

Поділитися: