Banderowców cień złowrogi»: що «кресов’яни» хочуть зробити руками Чарнека

 Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №49, 2020-12-06

Обмеження прийняття студентів з України, «дебандеризація» тих, що вже навчаються в Польщі, через спеціальні заняття, постійний нагляд за школами з українською мовою навчання в Польщі – це лише частина пропозицій «кресових» середовищ до новопризначеного міністра освіти і науки Польщі Пшемислава Чарнека. Лист з’явився в середині листопада, він вражає кількістю нісенітниць, помножених на абсурдні вимоги. Проте, якщо хтось мав сумніви, для чого Чарнека призначено на цю посаду – то саме для цього.

«Ми неймовірно раді, що керування найважливішим міністерством для майбутнього Найяснішої Речі Посполитої було доручено вам. Як люблінський воєвода Ви довели, що здатні захищати польський державний інтерес (…), зокрема, Ви не соромитеся виступати проти поширення ідеології необандеризму», – ідеться в розлогому вступі листа від 9 листопада 2020 року. 

Далі висловлюється надія, що новопризначеному міністрові вдасться подолати наслідки політики «підпорядкування Польщі іноземним інтересам» – у цьому, на думку авторів, полягала «т.зв. ідеологія Ґедройця» та «ідеї Адама Міхніка». У своєму баченні світової змови автори ідуть далі і підкреслюють, що метою цих людей було «створення UKR-POL-у (колишньої Юдеополонії), тобто польсько-української держави під управлінням Хазарії». Саме тому, не вгамовуються автори, польська держава тільки те й робила, що відмовлялася від своєї пам’яті та ідентичності на користь інших держав і народів, а особливою жертвою мала стати відмова від пам’яті про Волинську трагедію.

Лист містить низку пропозицій. Так, пропонується створити «Головний центр досліджень Волинсько-Малопольського геноциду», зобов’язати всіх ректорів польських університетів запустити інтердисциплінарні центри дослідження цього епізоду, разом зі спеціальними грантами та програмами для підвищення знань вчителів. Цей список – відносно зрозумілий і зв’язний, однак наступні пункти характеризуються сильним відривом від реальності. Так, окрім зазначеного вище спеціального надзору за українськими студентами й учнями, вимагається «відмова від гротескних спроб виробити спільно з представниками українських неонаціоналістів (…) „спільне бачення історії польсько-українського конфлікту в 1939–1947 роках”», а також введення нових, обов’язкових для читання творів. Так, у початковій (!) школі, зокрема, пропонуються поезії Юзефа Венґжина. Я заглянув у його творчість – вона багата на вишукані літературні форми, як-от:

Рytacie czy ludobójstwo? panowie posłowie

i toczycie spory dziś w zwierzęcej sprawie

i dyskretna ta wasza zdrada i tchórzostwo

no i chyba nie polskie sumienie w Warszawie!

В іншому його вірші читаємо таке:

Оbskoczą cię jak wilcza horda

która już czuje zapach krwi

Litwa Białoruś Ukraina

coraz ciaśniejsza pętla dni

wracają Wołyń i Ponury (певно йшлося про Понари – прим. авт.)

Katyń i Smoleńsk lęk i ból

śmiertelny blask czerwonej gwiazdy

czaszki z pieczęcią wrogich kul.

Десятилітнім дітям у школах також буде цікаво довідатися, що:

Вrunatny łopot nad głowami

i banderowców cień złowrogi

niech nasze serce dzisiaj czuwa

u każdej do przyszłości drogi»

або що:

Polska Prawda grzęźnie w bagnie zakłamania

w dyplomacji zdrajców katów oraz tchórzy

Серед кількох десятків підписів у листі-зверненні – імена відомих у «кресовому» житті Станіслава Сроковського (його твори теж пропонують включити в шкільні програми), проф. Володимира Осадчого, д-р Люцини Кулінської, а очолює список кс. Тадеуш Ісакович-Залеський.

Історичні питання та фінансування

Це далеко не перший відкритий лист «кресових» середовищ до різноманітних фігурантів публічного життя Польщі. Утім, в останні роки це середовище особливо активно зверталося до президента, парламентаріїв чи просто до всіх. Мотиви листів повторюються: не можна вибачати українцям; молоде покоління треба навчати «правди», а як це робити, якщо за «правду» переслідують? У багатьох закликах «кресового» середовища з’являється фінансовий аспект: «кресова» діяльність недофінансована, часто разом з цим звучить закид про підтримку польським урядом України чи українських організацій у Польщі. Така конструкція дозволяє «кресовим» лідерам тримати своїх прибічників у постійному напруженні: ми нікому не потрібні, навіть на своїй батьківщині, наша трагедія нікого не цікавить, нас ніхто не хоче слухати. В останньому листі вперше виразно звучить не тільки те, що кресов’ян «зрадили» – у ньому також чітко представлено, що зроблено це в ім’я України, євреїв та «політкоректності», що показано мовою старої доброї теорії змови.

Проте вся ця логічна конструкція, яку намагаються представити «кресові» лідери, збудована на відвертій маніпуляції. Неправдою є те, що польський уряд чи державні інституції Польщі нічого не роблять з тематикою 1943–1947 років, більше того, нерідко робиться це разом з українськими дослідниками чи інститутами.

– Цей фрагмент польської історії вже багато років присутній у громадській дискусії. Зі створенням Інституту національної пам’яті Польщі в 2000 році активізувалися дослідження в інституційному плані, серед перших проєктів Інституту були польсько-українські взаємини 1939–47 років, вийшли публікації джерел, зокрема завдяки співпраці між Інститутом національної пам’яті Польщі та архівом Служби безпеки України. Проводилося чимало наукових та навчальних заходів, виходили документальні фільми. Кульмінацією цієї співпраці став 2003 рік, спільна церемонія за участі обох президентів у Порицьку/Павлівці на Волині. Пізніше політична ситуація трохи охолодила співпрацю, тим не менше, вона відбувалася з 1990-х років у зв’язку із семінарами «Польща–Україна: складні питання», – наголошує історик Маріуш Зайончковський з люблінського відділу ІНП та Інституту політичних досліджень Польської академії наук, котрий також є членом Польсько-українського форуму істориків. Форум є ініціативою ІНП обох країн, а протягом п’яти засідань у 2015–17 роках розглядався період 1939–1945 років.

Не є теж правдою, що ініціативи «кресов’ян» недофінансовані. Так, видавництво журналу «Res Cresoviana», головним редактором якого є підписант листа Володимир Осадчий, профінансували державні гіганти, типу «PKN Orlen». При цьому Осадчий досить близько співпрацює зі структурами, що найімовірніше афілійовані з Кремлем, – так, членом редколегії згаданого журналу є президент московського Інституту сучасних гуманітарних досліджень Андрєй Мєльков.

Стратегія на майбутнє

При всій своїй дивакуватості лист до Чарнека має досить чітку мету – проводити гру на полі свого ймовірного ідеологічного соратника. Чарнек, хоч і доволі цинічний політик, усе ж послідовний і у своєму роді ефективний. На посаді люблінського воєводи він займався розбудовою не лише свого іміджу, але і своєї команди. Чарнек цілеспрямовано йде у велику політику – саме цьому були підпорядковані його дотеперішні дії і заяви: втручання й у внутрішню політику, й у зовнішню. Він користувався можливостями призначати своїх людей, і нерідко це були особи, що займаються культом т.зв. «проклятих солдат». А «кресов’яни» віддавна – поки що безрезультатно – намагаються увійти у велику політику. Відповідні амбіції є в Осадчого, котрий уже стартував у списку «Конфедерації» під час євровиборів 2019 року, водночас Осадчий має добрі контакти з Чарнеком – він був його радником. Мета листа – вказати на «кресові» постулати, підкинути їх Чарнеку як пріоритет. Керуючи освітою, він має нові можливості: і фінансові, і персональні. Чарнек безперечно залишатиметься в політиці і далі, тож сьогодні він – платформа для «кресов’ян». Їхня стратегія входу до політики через «Конфедерацію» у 2019 році провалилася – лідер партії Кшиштоф Босак, хоч і відповів на питання «кресов’ян» під час президентської кампанії, та зробив це лаконічно і без великого ентузіазму. Імовірно тому, що результат старту «кресових» кандидатів під час утворення «Конфедерації» був провалом: разом вони зібрали лише кількасот голосів.

Можливо, це також був шок для самого «кресового» середовища – навіть при нинішньому розголосі теми Волині воно не в стані увійти в політику самостійно. Кілька різних осередків цього середовища застосовували відмінні стратегії. Осередок у Перемишлі, пов’язаний із Анджеєм Запаловським, будував власне середовище на руїнах «Кукіз’15», певною мірою співпрацюючи з «Конфедерацією» чи «Польською селянською партією». Осередок у Любліні, з проф. Володимиром Осадчим, почав співпрацю з середовищем Радіо «Марія» і кс. Тадеушем Ридзиком. Ще в червні 2018 року вони провели Конгрес кресових середовищ, а до того часу частина з них була радниками під час написання скандальних поправок до закону про Інститут національної пам’яті – «української частини», поставленої під сумнів Конституційним судом Польщі. Обидва «кресові» осередки так чи інакше пов’язані у своїй діяльності з кремлівськими середовищами – Запаловський фігурував у федеральних медіа Росії, а Осадчий стикався із державно-православними середовищами (зокрема, популяризуючи свою книгу про греко-католицького владику Григорія Хомишина).

Із Чарнеком у «кресового» середовища з’явився новий інституційний шанс – стати частиною його політичної команди, користуючись ресурсами об’єднаних відомств освіти. Навряд чи йому вдасться (і хочеться) реалізувати всі постулати вищезазначеного листопадового листа, проте частину з них, найбільш медійних, як-от контроль в школах з українською мовою навчання – чому б ні? А тому, як би дивно не звучало «кресове» звернення, – чекаймо, що деякі його фрагменти стануть нашою дійсністю.

Поділитися:

Схожі статті

Війна за Шухевича. Чи розуміє Україна, що вона стала об’єктом «культури виключення»?

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №13, 2021-03-28 Ситуація з тернопільським стадіоном – це, без сумніву, одне з найбільших загострень польсько-українських відносин за останні місяці,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*