Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №19, 2021-05-09

«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова Комітету держбезпеки (КДБ) УРСР – Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України – Володимира Щербицького. Повідомлення не відображало справжніх масштабів трагедії. Події на ЧАЕС намагались приховати і в жодному разі не допустити розголосу та паніки серед населення.

Четвертий ректор ЧАЕС. 1986 рік.

Інформацію про техногенну катастрофу, спричинену вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, партійно-державним керівництвом СРСР та радянськими спецслужбами віднесено до категорії таємної. КДБ УРСР одразу почав розробляти та впроваджувати цілий комплекс спеціальних заходів із засекречення відомостей про аварію. В одному із перших повідомлень Управління КДБ по Києву та Київській області, надісланих до КДБ СРСР 26 квітня 1986 р., зазначалось: «З метою недопущення витоку інформації, розповсюдження неправдивих та панічних чуток організований контроль вихідної кореспонденції, обмежений вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку».

Коли стало зрозуміло, що правду про події на ЧАЕС приховати неможливо (публікації на Заході, евакуація близько 45 тис. мешканців Прип’яті), 29 квітня голова КДБ УРСР по Києву та Київській області — Леонід Бихов дав розпорядження «про посилення роботи міськрайорганів в районах міста Києва та Київської області на підприємствах та установах для припинення спільно з партійними та радянськими органами фактів розповсюдження провокаційних та панічних чуток, застосування відносно їхніх інспіраторів найбільш рішучих заходів. Райвідділи щоденно до 11 та 17 годин повинні доповідати черговому КДБ: скільки виявлено базік; скільки проведено попереджувальних бесід…» Таким чином органи держбезпеки намагались тримати ситуацію під контролем і не допустити «витоку інформації».

Та й саме радянське керівництво не володіло повною інформацією щодо масштабів катастрофи. А часто й не розуміло, що взагалі відбулось та які наслідки буде мати вибух на ЧАЕС. Так, в повідомленні КДБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000–2600, а на окремих ділянках міста – 30–160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?».

Намагаючись уникнути паніки серед населення, вирішили не відмовлятися від святкових заходів. 1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.

Паніки серед жителів столиці уникнути не вдалось. Під впливом страху, невизначеності кияни кинулися рятувати свої родини. На всіх вокзалах, аеропортах біля білетних кас утворились величезні черги жінок з дітьми. Найбільш очевидною паніка в Києві стала 4–5 травня. Голова КДБ УРСР Степан Муха доповідав на урядовому засіданні 8-го травня: «У два рази збільшилась кількість пасажирів. Якщо минулого року за добу перевозили 26 тис. осіб, то вчора виїхало з Києва 55,5 тис. осіб. Утричі збільшилось відправлення автомобільним транспортом. Вчора виїхало 19,5 тис. осіб авіаційним транспортом». Паніка в Києві почала спадати тільки наприкінці травня.

Аварія в Чорнобилі викликала занепокоєння Заходу. Там побоювалися, щоб вітер не переніс радіаційний пил до їхніх країн. Іноземці, незважаючи на всі перепони, намагалися дізнатися правду про те, що сталося. Органи держбезпеки СРСР і тут намагались протидіяти розповсюдженню інформації. Так, під цілодобовим контролем спецслужб перебувала знімальна група американського телеканалу «Сі-Бі-Ес», яка упродовж 23–25 травня 1986-го збирала у Києві матеріал про наслідки Чорнобильської катастрофи. Застосовуючи метод «оманливого контакту», співробітники органів держбезпеки домоглися бажаного результату: «іноземці… погодились з фактами публікації в США тенденційних матеріалів про аварію на Чорнобильській АЕС… У телефонних розмовах зі своїми зв’язками та представництвом у Москві американці позитивно відгукувались про ситуацію в Києві».

Однак українська діаспора не мовчала і намагалась донести правдиву інформацію світу. 30 квітня 1986-го українці збираються на антирадянські демонстрації перед будівлями представництва СРСР при ООН в Нью-Йорку і секретаріату ООН. В церквах Нью-Йорка, Чикаго й інших американських міст відбуваються панахиди за жертвами ядерної катастрофи в Чорнобилі.

Ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС

В США й Канаді українці створюють низку громадських організацій, які намагаються привернути увагу вільного світу до Чорнобильської аварії. Вони проводять демонстрації, готують звернення до урядів західних держав, збирають матеріали про аварію на Чорнобильській АЕС і організовують масштабну інформаційну кампанію в західних ЗМІ.

Спроби радянського керівництва приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. А вже невдовзі – побудована на брехні імперія впала.

Стаття підготовлена за матеріалами архівів та інтернет-ресурсів.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*