Григорій Сподарик ■ АНАЛІТИКА ■ №9, 2023-03-05

Білорусь утратить залишки самостійності, якщо прямо вступить у війну в Україні, – говорять експерти аналітичної групи «Білорусь-Україна-Регіон», яка діє при Центрі Східноєвропейських студій Варшавського університету. В їхньому новому звіті бачимо також характеристику сучасного білорусько-українського діалогу. 

Експерти не мають сумнівів у тому, що Білорусь уже сьогодні перебуває під гібридною окупацією Москви. Після протестів у відповідь на виборчі фальсифікації в 2020 році і їхнього придушення режим президента Алєксандра Лукашенка закрив собі будь-які можливості економічних чи політичних зв’язків із Заходом. Єдиною альтернативою залишилася Москва, яка вміло використовує цю можливість. Крім того, Лукашенко максимально обмежив функціонування установ, що мали хоч ілюзорну незалежність від центральної влади. Він придушив і підприємницьку діяльність, зокрема досить сильну в Білорусі галузь інтернет-технологій, приватні заклади охорони здоров’я, мас-медіа та школи. Активних громадян, представників середнього класу й власників приватного бізнесу режим автоматично визнає ворогами. Експерти відзначають, що за останні два роки з Білорусі могло виїхати навіть 40 тисяч IT-шників. «Тільки економічна підтримка кремля дозволяє Лукашенку зберігати політичну владу в державі», – пише один з експертів Каспер Ваньчик. 

У звіті зауважують також, що залежність перетворила Білорусь у антизахідне і антиукраїнське знаряддя в руках москви. Наслідком цього є мілітарна присутність росіян у Білорусі та дозвіл на мігрантську кризу на кордоні з Польщею. «Політика росії щодо Білорусії, використання її території та ресурсів у війні з Україною доводять, що білоруська держава не має можливості виконувати ефективний контроль над своєю територією.Тому можна говорити про окупацію Білорусі», – стверджує ще один дослідник Павел Усов. Він представляє можливі наслідки офіційного визнання Білорусі окупованою державою. З одного боку, це  могло б означати, що вона не є співагресором, але черговою жертвою росії. З іншого боку, частина населення, яка надалі позитивно дивиться на москву, могла б зрозуміти, що політика кремля є нищівною як для держави, так і самого суспільства. Такий геополітичний жест міг би також принести усвідомлення, що війна в Україні відбувається на лише за її існування, але й Білорусі також. Урешті визнання її окупації з боку росії могло б вплинути на підтримку в Західній Європі тих, хто тікає від режиму Лукашенка. 

Експерти підкреслюють також, що альтернативою для режиму та його «мецената» у москві є програма «Цифрова Білорусь», робота над якою постійно триває. Головна ідея проєкту полягає у перенесенні суспільного, культурного, а згодом і політичного життя незалежних білорусів у віртуальний простір. Там можна буде скористатися порадою приватного лікаря, записатися на незалежне навчання, купити певну послугу, товар чи в майбутньому взяти участь у виборах. Доступ до такої платформи можна буде мати з будь-якого куточка світу. У проєкті йдеться й про те, щоб дати противникам режиму Лукашенка можливість створення незалежної громадської мережі. Водночас експерти відзначають, що проблеми можуть виникнути не так у технічних питаннях, як у політичних, у бажанні підпорядкувати нову цифрову Білорусь котроюсь із опозиційних фракцій.

Наступний автор Олександр Шевченко зосередився на українсько-білоруських відносинах. Дослідник підкреслив, що будь-яка співпраця Києва з Мінськом стала неможлива після того, як т. зв. президент Лукашенко визнав Крим російським, а потім Білорусь стала учасником російських воєнних злочинів. Однак офіційних дипломатичних відносин з режимом не розірвано. Серед причин указано економічні питання (необхідний імпорт з Білорусі) та той факт, що Білорусь – один із шляхів утечі українців з росії й окупованих територій. Також у дослідженні наведено слова представників української влади, що дипломатичні відносини буде розірвано одразу ж у випадку, якщо білоруське військо атакує Україну. Експерт зауважує, що українська сторона не захотіла встановити відносини зі Світланою Тихановською, яка була конкуренткою Алєксандра Лукашенка під час президентських виборів. В Україні, зокерма, не мають упевненості щодо стійкості її політичних поглядів, а в її оточенні бачать осіб, щодо яких українські спецслужби мають підозри. Проте, як підкреслює Олександр Шевченко, Світлана Тихановська є єдиною легітимною у суспільстві представницею Білорусі та має також міжнародне визнання. «Тому переважна більшість білорусів, які проти Лукашенка, дуже болісно сприймають ігнорування Україною Тихановської (…). Наслідком цього є зменшення проукраїнських голосів серед білорусів. І якщо події в регіоні почнуть розвиватися стрімко (наприклад, у результаті падіння режиму путіна швидше, ніж очікувалося), ми можемо опинитися поруч з оновленою Білоруссю, де політичне керівництво не довірятиме Україні», – відзначає Олександр Шевченко. Він стверджує також, що небезпечною може бути ставка на білоруський полк імені Кастуся Калиновського, який входить до Збройних сил України. Спроба надати йому політичної функції може бути розглянута як втручання України у внутрішні справи білорусів та спроба робити із себе «старшого брата». Олександр Шевченко вважає, що у цій ситуації Україна може або посилити наявні розбіжності та розколи серед білоруських демократів, або виступити посередником між ними та об’єднати їх, щоб перемогти диктатора і прихильників москви. Водночас автор підкреслює, що така можливість для України не триватиме вічно, а можливість впливу на демократично налаштовану частину білоруського суспільства може ослабнути.

Зараз же багато залежатиме від того, на який крок наважиться або ні білоруський диктатор.

Детальніше про це – на інтернет-сторінці Центру Східноєвропейських студій, де доступні усі звіти аналітичної групи.

Поділитися:

Категорії : Статті

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*