Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №11, 2025-03-16

«Буча» –  воєнний фільм, драма, створено на основі реальних подій в м. Буча в лютому-березні 2022 року. Режисер: Станіслав Тіунов. Продюсер, сценарист: Олександр Щур. У головних ролях: Цезарій Лукашевич, Сергій Стрельников, В’ячеслав Довженко, Анастасія Нестеренко. Композитор: Іса Меліков. Музика: Ігор Поклад. Дата виходу: 7 листопада 2024  року. Тривалість: 118 хв.

Перший публічний показ фільму «Буча» відбувся рік тому, у лютому 2024 року, в межах українського фестивалю документального кіно Cinema for Victory. Шквал емоцій довкола стрічки, заснованої на страшних реальних подіях початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, триває досі. 

Нещодавно кінострічку «Буча» додали на стрімінгову платформу Netflix. Фільм одразу отримав велику популярність серед глядачів, і загалом його рейтинг досить високий. У рецензії ми, зокрема, з’ясуємо, чому досі українці сперечаються про потрібність такої стрічки зараз.

Головною у кінокартині постає реальна історія Костянтина Гудаускаса – волонтера, що рятував власними силами десятки людей з Бучі, Ворзеля та інших окупованих росіянами місць. Герой є литовцем по лінії батька, але народжений у Казахстані, а отже, має такий паспорт, що дає йому змогу «замилювати» очі росіянам на блокпостах, вдаючи «свого», і таким чином вивозити людей у безпечні місця з самого пекла.

До речі, роль Костянтина виконує відомий польський актор Цезарій Лукашевич. Наші читачі могли бачити його у такій кінопродукції, як «Валенса. Людина з надії» Анджея Вайди,  «Парадокс» та «Ворон». Також Цезарій зробив доволі успішну кар’єру у театрі. Наприклад, брав участь у повній постановці поеми «Дзяди» Адама Міцкевича, чотирнадцятигодинної вистави режисера Міхала Задари. 

Власне, акторський талант у такій драматичній стрічці, як «Буча», відіграє чи не ключову роль. Адже дуже важливим є, щоб глядач міг відчути емоції героїв, їхні справжні страхи, сумніви, болі. Цезарію Лукашевичу вдалось показати Костянтина Гудаускаса як живу, реальну людину, яка вагається, помиляється і боїться, але все ж обирає попри неймовірні ризики допомагати іншим. Волонтери – це не марвелівські супергерої, в яких в запасі декілька життів і оберемок суперздібностей. Це вразливі, звичайні люди з плоті і крові, яких в будь-який момент може легко дістати смерть від кулі ворога, від найменшої підозри, зміни настрою когось з росіян. І саме такі ось звичайні, здавалось би, люди, як Костянтин, на початку повномасштабного вторгнення всіма можливими силами робили усе, щоб допомагати іншим або відбивати атаки окупантів. «Найсміливіші ті, хто бояться, але роблять» – лунає фраза у фільмі з уст врятованої з окупації маленької дівчинки.

Отже, через постать Гудаускаса нам розкривається добро, надія, бажання не здаватись, боротись, робити все заради спасіння кожного безцінного людського життя. На одному з виїздів росіяни вбивають приятеля героя, що зголосився допомагати вивозити людей і був йому майже як син. У фільмі зрештою багато ситуацій, від яких завмирає серце, тим паче, що ми усвідомлюємо, що більшість з них саме такими і були в реальності. Те, що відрізняє добро від зла, це не втрачання людяності, попри жахіття усього, що відбувається, наш герой залишається на стороні світла. І головне, він обирає діяти, а не залишатись осторонь. «Найгарячіші місця у пеклі залишені для тих, хто в часи найбільших моральних переломів зберігав нейтралітет» – ще одна правдива та важлива цитата з «Бучі».

Антиподом до Гудаускаса постає полковник ФСБ Стрельников. Його роль досконало виконав В’ячеслав Довженко. Українському глядачеві Довженко найбільше, мабуть, знайомий за серіалом «Дільничий з ДВРЗ». Останніми роками актор знявся у фільмі «Інший Франко» (2021), а у стрічці «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» блискуче виконав роль Миколи Хвильового.

У «Бучі» Довженко уособлює зло – холодне, аристократичне, можна сказати, по-своєму витончене та вишукане, а від цього ще страшніше та небезпечніше. Ми звикли уявляти собі загарбників як тупеньких ваньок-встаньок, яким основне нажертись, напитись, які крадуть унітази та пралки, і такі також є у фільмі. Але найбільшою небезпекою, нещадною загрозою є, власне, такі полковники Стрельникови. Вони їхали в Україну з конкретною візією, місією, холодними розрахунками, як знищити все українське, стерти з лиця землі вигадані, на їхню думку, державу, мову, культуру. За глибокими розмовами про «бальшую рускаю культуру» під розпивання дорогого віскі і розкурювання  вишуканих цигарок, під демонстративне бринькання на піаніно такі інтелігентні рускі легко щодня планують та реалізовують смерті українців. Саме цей полковник і є безперечним абсолютним злом, захованим під чистеньким одягом та вихованими манерами. Коли він повертається до росії, то привозить доньці кросівки, про які вона мріяла, красиві, фірмові, і нічого, що там ще запеклись крапельки крові, адже зняті вони з убитої дівчини.

Отже, підходимо до найголовнішого питання, а саме – до критики фільму, яка найчастіше лунає з однієї причини, багато українців переконані, що поки що на таку стрічку нам зарано. Ми ще не пережили травм Бучі, Ірпеня, Ворзеля. Рани, мовляв, ще надто глибокі і сильно пекучі. З одного боку, сенс таких висловлювань абсолютно зрозумілий. Перед переглядом я декілька днів збирала морально сили, я справді боялась дивитись «Бучу», мені було лячно, що на світ божий з мене може витягнути ця стрічка. Так, фільм не цурається відверто складних сцен, коли окупанти просто розстрілюють людей, що пішли по воду, чи коли бачимо останні хвилини життя Ірини Фількіної, тієї самої загиблої жінки, чия рука з манікюром на фото обійшла весь світ. Проте якимось чином творцям стрічки вдалось так провести нас крізь всі ці історії, щоби серце щеміло, але не розривалось. Ми наче ходимо весь час по емоційній межі, моментами здається, що зараз втонемо у смутку та болі, але випливаємо. Тому що, як тільки екран затоплює темрява зла, одразу за ним вигулькує світло. Ось ці надія й оптимізм у фільмі щоразу жевріють, щоб провести нас далі.  Тож не знаю, чи занадто рано в Україні для такої «Бучі». Цей фільм можна трактувати також як певний спосіб повернути себе до травматичних подій, спробувати їх ще раз пережити, можливо, багато кому від цього стане легше. Зрештою, ми просто зобов’язані розказувати світу ці історії людей: тих, хто прийшов вбивати на чужу землю, і тих, хто робив все задля того, щоб врятувати своє рідне і одне одного.

«Буча» є досить якісно створеним художнім фільмом, який доносить багато посилів та має різні підтексти. Можливо, іноземна авдиторія, переглянувши стрічку, могла б краще зрозуміти, якими саме є росіяни і перестала б так сильно триматись за міф про «хороших рускіх».

Поділитися: