BookForum у Львові: гості фестивалю, головні події та цифри

Форум – осіннє свято літератури

15-19 вересня у Львові відбувся 28-й BookForum. Це культурний фестиваль, який став міжнародною платформою багатьох професійних і творчих зустрічей, дискусій, художніх експериментів та діалогів із читачами.

Щороку всередині вересня любителі книжок та літератури в ширшому розумінні з’їжджаються на кілька днів до Львова. У місті розташовують кільканадцять локацій, де відбувається безліч подій. А також паралельно видавці презентують свої новинки на книжковому ярмарку. Лише минулорічний захід порушив традицію – через пандемію всі події відбувалися онлайн, а ярмарку не було взагалі. Цьогоріч же вперше BookForum пройшов у гібридному форматі: онлайн та офлайн.

Фокусною темою фестивалю-2021 стала «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». Її куратором був український літературознавець-германіст, перекладач, публіцист, есеїст, психоаналітик Юрко Прохасько. В межах 28-го Форуму відбулося понад 160 подій, панельних дискусій, а також Ніч поезії та музики. Гостями стали письменники та експерти з України, держав Євросоюзу, США, Південної Америки та Африки. Захід відбувся за підтримки Українського культурного фонду.

Ольга Токарчук про постпандемічні зміни, Україну та нашу частину Європи

Почесною гостею стала відома польська письменниця, Букерівська та Нобелівська лауреатка Ольга Токарчук.

Під час розмови з Остапом Сливинським вона розмірковувала про особливості Східної (або ж Центрально-Східної – залежить від визначення) Європи. «Так, це передусім не є Західна Європа зі своїм почуттям реалізму, відчуттям безпеки і так далі. Ми маємо іншу літературу, іншу чутливість, свої ритуали», – підкреслила Токарчук. Вона вважає, що ми у своїй частині світу можемо бути цікавими для Заходу. Найкраще такі відмінності відображає саме література, і співрозмовники погодились, що творчість Бруно Шульца дуже добре показує цей регіон, «недовірливий до реальності», з кордонами, що постійно змінюються.

Ольга Токарчук разом із ведучим зустрічі обговорювали специфічну потребу як у Польщі, так і в Україні, – говорити про себе як про жертву. Ольга зазначила, що така позиція допомагає уникати відповідальності за незроблене, недосягнуте, адже жертва не виконує роль дорослого.

Письменники також зачепили теми глобальних змін в останні роки під час пандемії, які певною мірою обмежили людство, але також дали нам доступ до усього світу. «Думаю, що сьогодні пандемія пришвидшила процес, який почався перед нею. А саме: повернення до близькості з природою і децентралізації великих агломерацій. Узагалі спроби життя в місці, де людина почувається краще, безпечніше, але також має чистіше повітря, ліпшу воду, ближчих сусідів, не є анонімною. І мені здається, що цей соціологічний тренд буде колись названо характерною ознакою 21 століття», – зазначила Ольга.

Також Токарчук розповіла про свою першу поїздку в Україну і те, як змінювалися її враження і знання про цю державу. «Уперше я поїхала в село, де народився й провів 10 років життя мій батько, коли мені було 10-11 років, і для мене це була подорож у минуле, минуле мого батька. Він був дуже чутливою людиною і часом впадав у сентиментальність. Може, всі люди, які в дитинстві покинули цей свій омріяний край, були схильні до такого, але коли він говорив про своє село, я була дещо стурбована, завжди бачила, що він от-от заплаче, що це його страшенно зворушує. І потім, коли я стала підліткою, мене це страшенно дратувало: що такий дорослий чоловік раптом так поводиться», – розповіла Ольга.

«Потім мені здавалося вершиною кітчу те, що він з останньої поїздки до цього села привіз собі торбинку землі, яку велів покласти з ним у могилу, і мама зрештою так і зробила», – згадувала письменниця. Тоді вона зрозуміла, що таким чином батько з собою в могилу взяв матеріалізований шматочок свого ідилічного дитинства, де всі живуть у злагоді і щасті.

«Словом, у мене вдома він запровадив такий собі романтичний культ українськості. Хоча у нас не говорили “я з України”, як і не говорили “я з Кресів”. Вони були “з-за Бугу”, це такий дивний, “бінарний” спосіб ідентифікації, яка оминала, переступала всі історичні складнощі, вони були з іншого берега ріки, дуже просто», – додала Ольга. Вона згадувала, що у її батька довго був східний акцент: «Дитиною я вчилася вимовляти це “л”, мені це подобалося, звучало елегантно. Що цікаво, у мого батька це потім зовсім зникло, він говорив цілком звичайно, а нині вже немає людей, які б у Польщі говорили з таким прегарним, чудовим м’яким акцентом».

 «Я пам’ятаю, що в батька був “Кобзар”,  який він читав, і я підліткою також ним зацікавилася. Властиво, він почувався поляком, але дуже тісно пов’язаним із місцем народження, як ми би сказали, з “хайматом”, може, не стільки з самою Україною». Батько Ольги Токарчук пережив дуже страшні моменти, його родина втікала з рідних земель, а частину його сім’ї убили в етнічних чистках.

93-річна письменниця та психотерапевтка про вибір, який є в кожного

Спеціальна гостя фестивалю – Едіт Іва Еґер, яка пережила Голокост у концтаборі Аушвіц, куди потрапила у 16-річному віці. Вона – відома психотерапевтка, авторка світового бестселера «Вибір». У книзі мемуарів, яку вона написала у свої 90, Едіт розповідає про перебування в концтаборі, страждання, але також про вибір: як вийти з важких подій у житті. Зараз письменниці 93, вона продовжує приймати пацієнтів, читати лекції. Під час зустрічі у межах Форуму, яку вела українська авторка Вікторія Амеліна, Едіт Еґер дала пораду, як жінкам справлятися з «синдромом самозванця».

«Я продовжила освіту вже у зрілому віці (у 40 років вступила на факультет психології, у 50 – отримала ліцензію клінічного психолога, – авт.), і у мене було відчуття провини через те, що я вижила. (…) Я би радила людям бути чесними, визнати, що ми помиляємось. У вересні – особливо чудовий час це зробити. Адже починається навчальний рік. Треба подумати: що я залишаю позаду і що має прийти на його місце. Все, чого ми позбуваємось, має бути замінене чимось новим. І я сподіваюся, що ви зміните слово «самозванка» на «найкращу я», бо вас іншої немає. Потрібно прийняти себе такою, яка ви є, як людину. (…) Не прагніть всім догоджати, будьте людною. Бо якщо ви поглянете на свідоцтво про народження – там не гарантується, що в житті все буде легко. Взагалі нічого не гарантується. Ніякої певності в житті немає, але завжди є можливості. Тому мені імпонує ідея змін, яка синонімічна слову зростання», – розповіла письменниця.

Через два роки після виходу видання «Вибір» на прохання читачів вона написала нову книгу «Дар. 12 уроків, які врятують ваше життя», у якій говорить про те, як працювати зі своїм ментальним здоров’ям.

Подія відбувалася у межах Літературної програми через платформу Zoom, онлайн. Едіт розповідала про зцілення за допомогою літератури, унікальність кожної людини та потребу позбутися впливу его, що домінує. «Ми народжуємося для радості, для любові, не для ненависті», – зазначила вона, наголошуючи, що кожній людині важливо зрозуміти свою темну сторону, але знайти світлу: «важливо знайти у собі Гітлера і віднайти матір Терезу з її добротою і любов’ю». Також психотерапевтка пояснила, наскільки вагомим є вміння пробачати, не носити у собі психологію жертви: «Я – не жертва, це не я, це те, що сталося зі мною. Головне – не дозволяти подіям визначати тебе».

Під час зустрічі письменниці зачепили також тему Голодомору 1932-1933 років в Україні. Едіт Еґер вважає, що про травми потрібно розмовляти, а ще – сприймати проблему як виклик. «Я пережила пекло, а попри це, мені вдалося створити чудову співдружність, родину дівчат-бранок. Ми стали сім’єю в’язнів. Отже, дар можна знайти у будь-яких обставинах», – зазначила вона і додала, що є речі, які ніхто не здатен у вас забрати – це ваші думки.

Попри складну тему, розмова була дуже теплою, приємною, з гумором. Едіт розповіла навіть про свою любов до українського борщу, який купує у спеціалізованому магазині.

28 BookForum у цифрах:

Події Форуму відвідали та переглянули 27 000 осіб:

  • понад 6000 відвідувачів заходів, що відбувались наживо;
  • понад 6,5 тисяч глядачів відео-трансляцій на ютубі за 5 днів;
  • понад 15,5 тисяч глядачів трансляцій в соціальних мережах.

У програмі було 160 подій, з них 90 – наживо. Це:

  • понад 250 учасників: авторів, перекладачів, громадських активістів, журналістів, культурних менеджерів та редакторів;
  • 50 дискусій на суспільно-важливі теми;
  • 25 іноземних авторів з 21 країни;
  • 3 постійні локації у центральній частині Львова;
  • 15 тематичних кластерів та спеціальних проєктів.

Варто зазначити, що серед важливих тем, які піднімалися на Форумі – інформаційна безпека та дім у різних його проявах.

У програмі 28 BookForum були представлені тематичні кластери і спецпроєкти, що розкрили фокусну тему «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». Серед них –  проєкти «Фантастика», «Драма (дорослішання)», «Латиноамериканська література», «Транслаторіум», Ukraїner та ініціатива «10 про 10: спроба канону», у межах якої свої рецензії на 10 українських романів дали інтелектуали, письменники й літературні критики:

Андрій Бондар про «Польові дослідження з українського сексу»;

Олена Галета про «Післячорнобильську бібліотеку»;

Ірена Карпа про «Культ»;

Роман Малиновський про «Воццека»;

Олеся Островська-Люта про «Амадоку»;

Євгеній Стасіневич про «Землю Загублених, або Маленькі страшні казки»;

Тетяна Терен про «НепрОстих»;

Ганна Улюра про «Згори вниз» // «Звірослов»;

Гаська Шиян про «Рекреації»;

Володимир Яценко про «Інтернат».

Тематичними кластерами були «Історія», «Війна», «Освіта», «Філософія», «Жінка в темі», «Письменницькі інсайти» та «Медіакластер».

Христина Заник

Фото – Остап Печерний

Поділитися:

Категорії : Культура, Події, Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*