Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №47, 2020-11-22

Чотириметровий пам’ятник битві часів польсько-української війни 1918 року має з’явитися в наступному році в Довгобичеві на Грубешівщині. Пам’ятник і напис на ньому викликав протиріччя два роки тому. Нині справа повертається.

«На честь солдат Першого уланського полку, пізніше – Першого полку шеволежерів, котрі під командуванням майора Ґустава Орлича-Дрешера провели 10 грудня 1918 року переможний бій з військами Західно-Української народної республіки», – такий напис, разом із іменами полеглих, планується розмістити на пам’ятнику.

Таке трактування подій уже зустрілося з реакцією – і не кого-небудь, а Інституту національної пам’яті Польщі. Автори ідеї, Довгобичівське регіональне товариство, ще влітку 2018 року отримали лист з ІНП, в якому виражався сумнів, що перемога поляків взагалі мала місце.

«Немає ясності щодо результату боротьби, – йдеться в листі Бюро вшанування пам’яті боротьбі і мучеництва ІНП у Любліні від 31 серпня 2018 року. – Польські джерела […] говорять про перемогу поляків, натомість єдина відома на цю тему українська публікація говорить про перемогу українців. Ніхто також не подає прізвищ українських солдатів, котрі загинули».

У зв’язку з цим ІНП запропонував змінити напис на пам’ятнику – передусім викреслити те, що битва була «переможною», водночас залишити імена загиблих і те, що вони «полягли за вільну Польщу». Разом із тим ІНП вказав ініціаторам на деякі історіографічні неточності – на назву одиниці (уланський полк, а не полк шеволежерів, як було в первісному варіанті) та на дату битви: 10 грудня запропоновано змінити на 10–13 грудня 1918 року. ІНП при цьому посилався на канадську публікацію українського історика Льва Шанковського від 1974 року, згідно з якою ЗУНР виграла цей бій.

Інтерпретація ІНП зустрілася з різкою критикою ініціаторів встановлення пам’ятника. Спершу вони планували поставити його на сторіччя битви, тобто в грудні 2018 року. 

«До 100-річчя битви під Довгобичевом на основі одного речення в єдиному відомому українському виданні, де згадується битва, ставиться під сумнів незаперечна перемога польської сторони. Це робить польська установа, відповідальна за історичну політику», – обурювалися представники Довгобичівського регіонального товариства.

На справу також звернули увагу у католицькому виданні «Nasz Dziennik», на порталі Kresy.pl, написав про неї теж місцевий «Tygodnik Zamojski». 

Зроблено це в характерному стилі: автора української публікації названо «бандерівцем», а «за словами історика Віктора Поліщука, Шанковський був членом УПА і в 1939 році брав участь у нападах на польських солдатів», – написав портал Kresy.pl.

Заступник голови регіонального товариства Войцех Костецький сказав, що війна 1918 року була певною мірою «братовбивча», проте «не можна будувати добросусідські відносини на лицемірстві і розмивати історичну правду з політичних причин». Ініціатори заявили також, що будуть боротися за правду про битву. Історик Юліуш Тим з Академії військових вмінь наголосив, що битва 10 грудня 1918 року в Довгобичові була виграна поляками тому, що вони утримали село в своїх руках. «Для нас, поляків, це була перемога, і перш за все це була перемога Першого полку шеволежерів. Важко уявити, що полк вибрав би на день свого полкового свята дату битви, яка не була б переможною. Це абсолютно нелогічно», – казав він у розмові з виданням «Nasz Dziennik».

Історик, дослідник польсько-українських відносин на Холмщині, Маріуш Сава наголошує в розмові з «НС», що не можна нехтувати українським джерелом. «Шанковський безперечно мав свої джерела, його дослідження не можна відкидати, навіть творячи героїчну історію Польщі», – вказує він. На його думку, нейтральна назва «бій» у цьому випадку більш підходить: вшановуються полеглі, проте без мегаломанії. За спостереженням Сави, справа не була голосною, поки нею не зайнялися певні польські медіа правого спрямування.

Як наголошує Сава, на Шанковського посилалалася низка дослідників з Польщі й України під час спільної конференції «Польща-Україна. Складні питання». «Його постать не можна зводити лише до 1940-х років чи тим більше дискредитувати, мовляв, він „бандерівець”, як зробила частина польських медіа», – підкреслює Сава.

У цій історії цікаве також те, що чимало дослідників усередині самої Польщі вважає війну 1918 року безглуздою, сам ініціатор встановлення пам’ятника говорить про її «братовбивчий» характер. Проте – навіть визнаючи цю істину – автори ініціативи не переосмислюють минуле спільно з українцями в універсальному контексті. Замість цього ведуть боротьбу за мегаломанський пам’ятник, котрий безперечно викличе обурення по іншій стороні кордону. А до нього з Довгобичева – усього кілька кілометрів.

Поділитися: