БУДЕ черговий перепис населення

Григорій СподарикПОГЛЯДИ2008-09-06

У 2011 р. у Польщі відбудеться Національний перепис населення, в якому, крім традиційних статистичних тем анкетованих знов запитають про національність, рідну мову і вперше за післявоєнний час – про віросповідання. Меншинні організації, в тому числі Об’єднання українців у Польщі та Об`єднання лемків, попрошені висловити свої зауваження щодо проекту відповідного закону, який розробляє Головне статистичне управління.

Пригадаймо, що за даними перепису з 2002 р. українську й лемківську ідентичність виявило 33022 тис. громадян Польщі. Це в 10 разів менше, ніж декларували представники нашої громади, при чому подібне розходження з даними перепису також помітне в інших меншинних та етнічних організаціях. У 2011 р. радше не слід сподіватися великих змін. У цьому переконаний секретар ОУП Мирослав Купич, який говорить: “Навіть якщо не буде порушень, наявних у 2002 р., наприклад вписування даних олівцем, то і так не стане нас набагато більше”. І додає, що, готуючись до нового перепису, треба особливо стежити за належною підготовкою рахівників: “Задавання питання про національність не може залежати від доброї волі анкетера, а такі приклади ми мали у 2002 р.”, – відзначає М. Купич.

На його думку, найважливішою справою в переписі є свідомість самих анкетованих, і тому вже тепер треба починати переконувати людей, щоб не боялися заявити про свою ідентичність, знали, що таке питання буде, не дозволяли вписувати щось інше або обминати цю графу. Нове, тобто тема віросповідання, на думку голови ОЛ Стефана Гладика, може стати “хвірткою”, якою люди втікатимуть перед чітким виявленням своєї національності чи етнічності. Голова ОЛ стверджує, що з огляду на ксенофобію і нетолерантність у польському суспільстві будуть і такі випадки, коли навіть свідомі люди не признаватимуться до свого походження. Тут прикладом може бути нещодавнє опитування у Ганчовій щодо введення двомовної назви місцевості, яке, за словами С. Гладика, перетворилося у своєрідний “плебісцит на польськість”. Гладик також вважає, що час, який залищився до перепису, треба використати на ведення інформаційної кампанії. Вона має відбуватися під час фестивалів, ватр, на сторінках наших часописів та у церквах. Людям, щоб не вважали себе представниками менш вартісної громади, потрібно також говорити про численні позитивні приклади нашого внеску у минуле та сьогодення польської держави. Серед своїх зауважень, переданих у письмовій формі у ГСУ (GUS), голова ОУП Петро Тима відзначає, що під час нового перепису потрібно звернути більшу, ніж це було 2002 р., увагу на національні та етнічні меншини, особливо на існування у суспільстві т.зв. подвійної ідентичності (наприклад польсько-української, лемківсько-української тощо). На важливості цього питання наголошує також соціолог Славомир Лодзинський в аналітичному виданні “Національні меншини у світлі національного перепису з 2002 р.”, де автор подає рекомендації щодо питання про національність у чергових переписах: “В анкеті потрібно забезпечити повну свободу національного самовизначення опитуваного (у тому числі різноманітного), яка дозволить також не зарахувати себе до будь-якої етнічної або мовної групи. Потрібно забезпечити й можливість складених відповідей, пов’язаних із різноманітною ідентифікацією опитуваного”, – пише Лодзинський. Відзначає також, що результати перепису в плані національного самовизначення анкетованих не можна безпосередньо використовувати у політиці щодо національних і етнічних меншин. За черговими пропозиціями П. Тими варто дослідити рівень утотожнення людей із традицією малих батьківщин, куди включається прив’язання до фольклору, говірки тощо. Голова ОУП звертає увагу, що при дослідженні питання міґрації у Польщу, варто було б зайнятися особистими мотивами іноземців, а також декларованої формальної сторони їхньої міґрації. П. Тима пропонує також, щоб темою перепису стало майже недосліджуване питання еміґрації українців з Польщі.
Національна/етнічна/релігійна декларація становить суб’єктивне відчуття кожної людини, однак відповідаючи вже за 3 роки на запитання анкетера, варто пригадати собі Миколу Мушинку, який, аналізуючи перепис населення у Словаччині, писав на сторінках “НС”: “Якщо людина міняє національність, яку дали їй предки, то мусить рахуватися з тим, що ця зміна переходить на його потомків. Масовість у цьому плані може призвести до загибелі даної меншини”.

“Наше слово” №36, 7 вересня 2008 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*