Христина Заник ■ НАРОДНИЙ ДІМ ■ №12, 2021-03-21

Що робить нас українцями? Пам’ятаю, як ми дискутували про це з подругою – українкою з Польщі. Вона пояснювала, що для неї це означає знати й активно використовувати українську мову, вчити історію та культуру, розбиратися у традиціях, фольклорі. Для когось до цього переліку додається необхідність відвідувати церкву, відзначати наші свята. Хтось навпаки вважає, що достатньо просто відчувати себе українцем, а інші елементи – другорядні.

Ми живемо у світі, коли у більшості випадків кожен може обирати, де йому мешкати. Розмиті також культурні, міжнаціональні межі. У змішаних сім’ях діти можуть відчувати свою приналежність до двох (або й трьох – у випадку народження у третій країні) культур та національностей, їхніми рідними можуть бути кілька мов одночасно. Мені здається, що це чудовий час можливостей, динаміки, коли кожен робить свій вибір сам. І в цих умовах підтвердження свого вибору – це ще й дії. Я не хочу агітувати за носіння вишиванки, знання всіх історичних битв або цитування Шевченка. Бо, здається, чим менше примусу, тим більше хочеться це робити. Натомість хочу сказати: підтримати Народний дім у Перемишлі може бути такою дією для вас. І тут я маю на увазі не тільки фінансову допомогу. Що дуже важливо для місця культури? Аби туди приходили, приводили друзів, знайомих, дітей, щоби воно жило. А Народний дім варто відвідати, бо іншого такого точно немає більше ніде у Польщі.

Я вперше зайшла до зали цієї будівлі навесні 2017 року – у 70 річницю акції «Вісла» саме там відбувались основні відзначення. Зі мною була знайома фотографка – полька, яка походить з території за багато кілометрів від Перемишля, з півночі біля кордону з Литвою – Сувалок. Я відчула неймовірну енергію Народного дому, його велич, історію. У мене досі стоїть перед очима перший поверх, дерев’яна масивна стара шафа з красивим різьбленням і великим дзеркалом на середніх дверцятах. Пригадую, як ми робили селфі у цьому люстрі, щоби запостити фото на інстаграм. Потім нас захопили тризуб у центральній залі, ціла дерев’яна стеля і стіни, вкриті узорами, які можна розглядати вічність. Фотографка клацала своїм масивним апаратом, виловлюючи цікаві деталі. А я дивилася на ці оздоби й міркувала – як тут було понад сто років тому? Як почувалися люди, що будували цей дім, які потім приходили сюди на концерти? Мабуть, вони пишалися і були раді стати причетними до української активності у цьому тоді багатокультурному місті над Сяном.

Програма заходів була дуже насиченою, вільного часу – обмаль, але ми виривалися попити кави у кав’ярні неподалік, а пізніше розглядали Народний дім ззовні. Я намагалася трохи розповісти про нього колежанці, але насправді вже пізніше дізналася про будівлю та її історію більше: наприклад, про те, що цей стиль – український архітектурний модерн, який був трендом на початку ХХ століття й активно розвивався у Центральній Україні.

Оскільки в березні 2011 року документи про продаж українцям Народного дому оформили нотаріально, ми вирішили присвятити десятій річниці спеціальний випуск тижневика. На сторінках цього номера ви дізнаєтеся багато цікавого про процес відбудови унікальної споруди, про історію, архітектуру Народного дому, але також – про сучасність і діяльність, яка зараз там активно проводиться. А відбувається в Народному домі справді дуже багато. Він став сучасним місцем культурно-громадської активності, відкритим до світу, яке навчає і де відбуваються важливі літературні, історичні, світоглядні дискусії. Від допомагає зберегти українське, але також долучається до українсько-польського діалогу. Більше про це читайте на 11 сторінці номера.

Те, що за 10 років вдалося виконати лише приблизно 50% необхідних ремонтних робіт (саме так розповідає в інтерв’ю Андрій Комар, голова фонду «Український народний дім» у Перемишлі), трохи засмучує. Але з іншого боку, я бачу тут позитив. Необхідність збору коштів, розмови про це серед членів громади та зі знайомими поляками – усе це активізує нас, робить це місце важливішим і ціннішим. Адже кожен, хто, наприклад, перерахував 1% від своїх податків, уже вважає себе приналежним до сучасної історії українців у Польщі; він обов’язково відвідає Народний дім по дорозі в Україну, відчуватиме, що маленька частинка цієї будівлі символічно вписується і в його ідентифікацію. Це кажу з власного досвіду.

Поділитися: