ОРЕСТ ЛОПАТА ■ ПОГЛЯДИ ■ №17, 2020-04-26

Квітень увійде до історії як місяць, коли світом заволодів вірус COVID-19. Глобальна економіка – як повідомили у Міжнародному валютному фонді – увійшла в період кризи; люди вимушено зачинилися у своїх домівках, аби ізолюватися один від одного, світ завмер.

Стосунки між людьми – і в родинах, і між знайомими та друзями – стали випробуваннями, тим більше, що на час самоізоляції припав Великдень за східним та західними обрядами: свято, важливою складовою якого є якраз сімейні зустрічі та спілкування. Для української громади у Польщі ця традиція є фундаментом національної самоідентифікації – адже нацменшина розсіяна по всій країні, і через це більш вразлива до асиміляційних процесів, підсилених пандемією.

Те, наскільки критичною є ситуація, свідчить дискусія у середовищі польських католицьких публіцистів та священиків, яка почалася ще до Великодня за григоріанським календарем. Думки та враження цих людей публікує сайт каналу TVN24. Учасники дискусії сходяться на тому, що після закінчення пандемії світ уже не буде таким, як досі; особливо це стосується Польської римо-католицької церкви. Постає питання: чи віряни, яких карантин вимушено відсторонив від церкви, повернутися туди пізніше? Чи польський католицизм є достатньо сильним, аби подолати процеси атеїзації?

Окремі парохи пропонують ввести до традиційних обрядів «технічні новинки»: посвячення паски чи сповідування з вікна машини, проведення богослужіння із даху гаражу (віряни у цей час мали би стояти на паркінгу), трансляції літургій в інтернеті.

До того ж у часи переляку та фрустрації неодноразово з’являються голоси різноманітних «пророків» про те, що глобальна пандемія коронавірусу – це кара Божа за гріхи людства. Усі ці факти стали нашою реальністю, у якій треба вчитися жити – підсумовують учасники дискусії на каналі TVN24.

А як виглядає ситуація в українській громаді у Польщі? На 73-й рік від акції «Вісла» ми не змогли зустріти Великдень за традицією своїх предків. Навіть воєнний стан 1981 року не завдав нашій громаді великої шкоди, хоч Українське суспільно-культурне товариство та «Наше слово» декілька місяців були заборонені, або, як би ми сьогодні образно сказали, – проходили своєрідний «комуністичний карантин». Комуністам Народної Польщі не вдалося зробити те, що вчинив невидимий для ока вірус: розірвати сімейні зв’язки, відносини з церквою, громадськими організаціями, навіть із «Нашим словом», тобто – із нашими традиціями.

«Хочеш побачити своїх близьких наступного року? Тоді не відвідуй їх зараз», – лунало в різноманітних медіа. Для українців у Польщі та в світі саме такі сімейні візити, задля яких доводиться долати часом сотні кілометрів, є фундаментом національної ідентичності.

Ще одне питання – церкви. Богослужіння зі святинь у Перемишлі, Вроцлаві, Варшаві, Ольштині ми можемо подивитися онлайн чи послухати по радіо. Але що робити священикам місцевої, скажімо, сільської церкви, яка не має необхідного для трансляції обладнання?

Що відбувається із громадськими організаціями, школами, пунктами навчання? Домівки спорожніли (а їх відвідували передплатники «Нашого слова»), усі культурні заходи Об’єднання українців у Польщі скасовані аж до літа. До того ж – напередодні з’їзду організації та в очікуванні виборів очільника на наступну каденцію. А чи в українських школах та пунктах навчання ведуться онлайн-уроки з рідної мови? Головна управа ОУП у своїй заяві закликає громаду:

«Пандемія коронавірусу, яка охопила весь світ, ставить перед нами – українською громадою у Польщі – серйозні виклики (…). Вона обмежила можливості проведення культурних заходів, участі в релігійних практиках тощо (…). Будьмо солідарні, будьмо разом!» (№ 14 «НС» від  5 квітня 2020 року).

У народі кажуть: що тебе не вб’є – зробить сильнішим. Пандемія стане для нас іспитом: чи вистоїмо як громада, чи наш український патріотизм – поверхневе явище «про людське око», чи має серйозний фундамент, який вірус не зможе знищити? Наприклад: чи ми дослухалися до заклику владики Української греко-католицької церкви у Польщі та прочитали разом зі своїми родинами великодню молитву, яка мала цього року замінити участь у церковних заходах?

Утім, святкуючи Великдень у сімейному колі, варто пам’ятати, що через схожі випробування епідеміями Європа проходила і раніше – неодноразово з XIII по XVIII століття, коли від чуми,  холери та інших хвороб помирало набагато більше людей, ніж зараз. Однак люди змогли відродитися та відновити свої країни і нації. Це – завдяки силі європейської цивілізації, традиції, культури, солідарності.

Особливого значення зараз набуває історична пам’ять. Наприклад, мешканці села Барчевко, що неподалік Ольштина, «забули» про колишніх жителів цієї місцевості, які у 18 столітті померли від чуми. Раніше у селі насипали курган у пам’ять про жертв хвороби, а на ньому поставили хрест. Нині мені відомо, що курган знесли, а хрест зняли. Зараз, перебуваючи під карантинним «домашнім арештом», згадаймо події минулого: загрози життю повторюються циклічно. Потрібно навчитися протистояти небезпекам сучасного світу.

Поділитися: