04.01.2024
Традиція різдвяних зірок
Марта Левосюк-Олійник ■ ПОДІЇ ■ №01, 2024-01-01 З 10 грудня в Палаці Кшиштофори в Кракові можна оглянути виставку «Яка ж це зірка сяє на...
Леся Самчинська ■ СТАТТІ ■ №12, 2025-03-23
Колись давно у мальовничому карпатському селі Великий Бичків жила дівчина Ксеня. Вона славилася умінням випікати найсмачніші солодощі. У тому ж селі жив хлопець Петро – вправний гончар, який робив найкрасивіший посуд у всій окрузі. Вони кохали одне одного, але батьки змушували Ксеню вийти заміж за багатого старого купця. У розпачі дівчина звернулася до мольфарки. Та дала їй рецепт медового хліба, сказавши: «Якщо ти спечеш його з любов’ю і даси скуштувати коханому, то доля вас поєднає». Дівчина випекла медовий хліб, прикрасивши його візерунками, які нагадували вишиванку – символ їхньої з Петром любові. Настав день весілля, і Ксеня пригостила випічкою всіх гостей. Старий купець відкусив шматок і йому стало зле, а Петро, скуштувавши хліб, відчув неймовірний приплив сили. Він підхопив Ксеню і вони разом втекли в гори. Відтоді у цьому карпатському селі з’явилась традиція, яка передається ґаздинями з покоління в покоління, – дарувати молодятам медовий хліб як символ кохання.
Чи так все було насправді, чи це просто красива легенда – ніхто вже достеменно не пам’ятає. Але у селі Великий Бичків, що на Рахівщині Закарпатської області, і справді існує автентична традиція, яка зачаровує своєю глибиною символізму. Мова йде про розписний хліб-оберіг, який називають медяником і замість короваю випікають для молодят як символ родинного щастя. Це унікальна кулінарно-обрядова традиція, яка не зустрічається в жодному іншому куточку України.
Звичай готувати весільну випічку, яку розписують традиційним орнаментом на зразок вишивки, у Великому Бичкові налічує понад століття. За словами місцевих жителів, ця традиція така ж стара, як і сам Бичків. Вона існує лише у цьому селі і, як не дивно, не набула широкого поширення в інші регіони. Можливо, через те, що місцеві господині суворо зберігають рецепт випічки в таємниці.
Назва «медяник» походить від слова «мед», який є основним інгредієнтом цієї випічки. Раніше це був просто хліб із додаванням меду, а не солодка випічка. І його майже не їли, бо він був твердий і мав не дуже приємний смак, а після весілля він зберігався у молодят як оберіг. Спочатку медяник випікали виключно на весілля, але з часом його почали готувати й на інші урочистості: хрестини, дні народження тощо.
Зараз окрім меду та борошна до складу випічки входить понад 16 інгредієнтів: яйця, цукор, горіхи, сушені фрукти та різні спеції – кориця, імбир, гвоздика тощо. Особливістю медяника є його кольоровий орнамент, що нагадує гуцульську вишивку або ж візерунки писанки з використанням магічних знаків та оберегів. Місцеві жителі вірять, що весільний медяник має магічну силу. Він оберігає молоду сім’ю від зла, приносить їм щастя, злагоду та достаток. Тому до його виготовлення ставляться з особливою повагою та трепетом.
Виготовлення такого весільного медяника – це справжнє таїнство, яке чимось нагадує приготування пасхальної випічки на Великдень. Тісто готують за особливим рецептом, який передається з покоління в покоління, але точну рецептуру ґаздині тримають у секреті. Процес займає близько трьох днів. В перший день замішують тісто й лишають на ніч «киснуть». Традиційно приготуванням займаються жінки – матері, бабусі, сестри нареченої. Це своєрідний обряд, під час якого жінки діляться своїм досвідом, передають свої знання та вміння молодим дівчатам. Вважається, що під час приготування медяника можна гадати на долю майбутньої родини.
Наступний етап – випікання – теж ціле мистецтво, яке потребує майстерності та терпіння. Тісто повинно бути еластичним та м’яким, щоб з нього можна було легко формувати різні фігурки, але зазвичай медянику надають форму калача. Медяник запікають у печі до золотистого кольору. Якщо при цьому він тріскається, то вважається, що наречена – нечесна дівчина. Якщо ж тісто вибіжить з форми, то чоловік чи дружина буде тікати з сім’ї.
Після випічки медяник покривають склицею – шоколадною глазур’ю, після чого розписують кольоровою глазур’ю, створюючи складні геометричні орнаменти, а також рослинні візерунки, зображення птахів і тварин. Це найцікавіший і найбільш творчий етап. Майстрині використовують спеціальну глазур із цукру та яєчного білка. Вона може бути різного кольору – біла, червона, синя, зелена, жовта. На медянику обов’язково зображають чотири великі ромби як символи хреста і сторін світу. У них малюють менші ромби – символи родючості землі. В середині малих ромбів ставлять червоні крапочки від зурочення. Також наносять сіточки – своєрідні паркани, які захищають від злих сил. На медяниках часто пишуть імена молодят, побажання щастя та любові. Кожен медяник – це унікальний творчий виріб, що несе в собі тепло рук майстрині. Розпис великого медяника може тривати 5-6 годин. Важити така випічка може від 300 г до 5 кг.
Вже розписані весільні смаколики вражають своєю красою та різноманітністю. Вони можуть бути різної форми – круглі, серцеподібні, у вигляді птахів чи квітів. Кожен медяник неповторний, адже орнаменти варіюють залежно від побажань замовника та фантазії майстрині. Медяники, прикрашені зображенням пари голубів, символізують вірність та любов. Часто як символ краси, молодості та життя зображають квіти (троянди, ромашки, волошки). Проте традиційні візерунки на кшталт орнаменту гуцульської вишиванки залишаються найпопулярнішими, оскільки вони несуть у собі глибокий символізм та мають силу оберегу.
Готові «вишивані» медяники складають у спеціальні коробки або кошики та прикрашають стрічками й квітами. Традиційно на весілля дружка нареченої замовляє два медяники: один для молодят, а інший – для священника, який їх вінчає. Тож перший медяник відносять до церкви і ставлять на стіл, де священник готує все для вінчання. Це підкреслює важливість духовної підтримки та благословення у шлюбі. Другий медяник ставлять на стіл молодих, а наприкінці весілля молодята розламують його з двох сторін, тим самим випробовуючи надійність та міцність новоствореної сім’ї. Розламаний медяник роздають по шматочку гостям. Смакуючи цю весільну випічку, жителі Великого Бичкова передають молодому поколінню не лише традицію, а й віру у силу любові та оберегову магію рідної землі. Часто буває так, що після весілля медяник залишається у молодят. Через те, що в тісто входить мед, він довго не псується і може зберігатися упродовж місяців, а то й років, якщо його правильно висушити.
Сьогодні традицію випікання весільного медяника у Великому Бичкові продовжують лише кілька майстринь. Замовлення на випічку надходять не тільки на весілля, але й на інші свята. Також ці «вишивані» смаколики популярні як сувеніри – їх охоче купують туристи, які прагнуть доторкнутися до автентичної культури Закарпаття. Місцеві майстрині проводять майстер-класи з виготовлення медяників, сприяючи збереженню та популяризації цієї цікавої традиції. І хоча сучасні замовники іноді просять додати оригінальні елементи до орнаменту, традиційні візерунки залишаються найбільш затребуваними і несуть в собі частинку історії та культури села. Адже бичківський медяник є не лише солодким смаколиком, але й важливою частиною української культури, поєднуючи у собі два унікальних елементи – національний кулінарний виріб і давню обрядову символіку. У жовтні 2021 року бичківський медяник був внесений до нематеріальної культурної спадщини Закарпаття. Тож якщо будете подорожувати Карпатами, обов’язково завітайте у Великий Бичків, щоб скуштувати це кулінарне диво – вишиваний медяник. А можливо, вам пощастить побувати і на традиційному весіллі й почути з вуст старожилів легенду про Петра і Ксеню.