Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №11, 2022-03-13

Зараз важко знайти місто, містечко, ґміну, парафію, школу, садочок у Польщі, де не збирають допомогу для України та для біженців. Питання  в тому, як виглядатиме ця підтримка через два, три тижні, місяць?

Не лише уряд, органи місцевого самоврядування та фонди допомагають українцям, які тікають з України від вогню російських військ, від падіння бомб та від смерті. Це теж звичайні люди, які стають волонтерами. Велика кількість з них – це  представники української меншини у Польщі та українські мігранти. Вони допомагають на кордоні, організовують збірки для біженців та на підтримку Збройних сил України. Допомогу збирають у домівках, у приміщеннях при греко-католицьких та православних парафіях, інколи самі завозять зібране на кордон. Часто це  ініціативи окремих людей, які у себе на фейсбук-сторінках оголошують збір. Інколи навіть просять приносити бронежилети чи шоломи. Тут варто зазначити, що навіть на такі елементи захисного військового одягу, як  згадані бронежилети та шоломи, потрібні ліцензії. Тому важко людині прямо «з вулиці» купити такі речі. Ми навмисно не подаємо адрес, де проводиться збір допомоги, бо інколи самі організатори припиняють її на один, два дні, щоб просто все перепакувати і відправити.

– Варто допомагати, варто збирати, але треба це робити мудро. Бо це скоро може змучити людей, знеохотити. Якщо всі зараз збирають ковдри, коци,  то зачекаймо зі збором тих самих речей. Не мусимо всі в один момент організовувати зборів ковдр.  Варто розкласти свої сили, – говорить Анна Салата з фонду Польський міграційний форум.

Також багато осіб пропонує допомогу з поселенням. Хтось бере додому сім’ї біженців на кілька днів, тижнів, дехто на місяць, на два. Буває, що на довше.

– Це супер, що всі так відкрито відреагували і приймають до себе біженців. Я б цього не хотіла, проте може так статися, що захоплення допомогою може бути короткочасним. Тому дуже боюся випадків, коли хтось зараз узяв біженців до себе, а пізніше скаже, що прорахувався і не можна їх тримати в себе,– пояснює Анна Салата.

Колишній почесний консул України у Познані Вітольд Горовський вважає, що треба підготуватися, адже запрошення біженців – це великий виклик.

«Найголовніше – це думка про те, що ми пропонуємо нашим гостям почуття безпеки. І через цю призму варто підготувати їх перебування», –  ділиться своїми спостереженнями на своїй фейсбук-сторінці житель Познані.

«Якщо ви не живете в палаці на 100 кімнат, втома з часом прийде. А, може, хтось занадто голосний. Можливо, ви не домовитеся з нею/ним. Список непорозумінь може бути дуже довгим. Або ви просто прорахувалися з власними силами (це по-людськи, буває)», – пише Вітольд Горовський, який у такій ситуації рекомендує звернутися до опікуна щодо біженців з місцевої організації. «Нехай допоможуть. І зробіть це до того, як між вами вибухнуть домашні «”бомби”». Є декілька можливостей. Розмови з фахівцями, додаткові заняття або – це все-таки людина – зміна житла та переїзд гостей в інше місце. Ви не повинні відчувати себе винними. Ви все одно зробили багато».

Чергове питання, яким треба буде знайтися, – це освіта дітей тих сімей, які опинилися у Польщі.

– Є сигнали від шкіл. Певно, невдовзі будуть введені якісь нові нормативні акти. Тому шкільна та дошкільна освіта для дітей буде забезпечена, – говорить Анна Салата, яка боїться, що з часом суспільство почне нарікати, мовляв, біженці «займають місце в лікарнях», «забирають роботу».

– Ми вже проходили через таке, – говорить діячка Фонду. Вона зазначає, що неурядові організації орієнтовані на довгострокову діяльність у допомозі біженцям. – Ми зосереджені на марафоні, а не на спринті, – зазначає представниця фонду Польський міграційний форум. Організація планує онлайн-навчання для батьків про те, як розмовляти з дітьми про травми. Зараз триває набір психологів. – Усі зараз є волонтерами, всі хочуть допомагати. Проте знаю, що як ейфорія пройде, тоді буде найбільше праці. Вона впаде на плечі неурядових організацій. Без системних рішень буде дуже важко працювати, – додає Анна Салата.

Поділитися: