Рушник, вишитий волоссям художниці, яке випало через стрес, пов’язаний із війною. Виставка паперових квітів, що символізують дітей, загиблих в Україні під час війни, і три нові додалися лише за один день тривання показу. Це частина презентованих у Народному домі робіт українських художниць, які брали участь у творчих резиденціях.
Про проєкт, учасниками якого протягом року було понад 60 українських митців, розповідає Ліля Каліновська, аспірантка факультету мистецтв Ряшівського університету, котра є співкураторкою мистецьких резиденцій у НД.
– Понад 60 осіб, переважно резиденток, узяло участь у місячних резиденціях із березня 2023-го по лютий 2024 року. Я знаю, що охочих приїхати до Перемишля було набагато більше.
– Так, було багато. І ми все ще отримуємо багато заповнених анкет. Це художники різних напрямів. Є представники літератури, театру, журналістики, образотворчого мистецтва, але й музиканти. У квітні, наприклад, у нашій резиденції була танцюристка. Що ж, це люди з дуже різним досвідом. Проте вони не творці, які мають професійну кар’єру чи працюють десь у штаті. Зазвичай це молодь, незалежні митці. Іноді трапляються академічні викладачі.
– Чи є регіони України, з яких було найбільше охочих?
– Ні, приїжджають з усієї України. Сюди приїжджають і львів’яни, і подвійно переселені особи, тобто внутрішні біженці. Здається, що в нас лише з Криму нікого не було. Треба підкреслити, що всі приїжджають до нас не для того, щоб будувати життя в Польщі, а щоб отримати тут перепочинок. Принаймні на цей місяць.
– Представники яких напрямів найчастіше звертаються до резиденції в Перемишлі?
– Переважає образотворче мистецтво. Можливо, саме цю групу ми бачимо найчастіше. Або теж є так, що музичному гурту важче організувати виїзд, ніж зібратися одному митцю. Щоправда, у вересні у нас були резиденти – майже всі музиканти. Вони також приїжджали окремо, у різний час. Місяць була бандуристка, наступного – джазовий музикант, а ще в інший – скрипаль. Коли ми в лютому підбивали підсумки річного проєкту, вони приїхали і за тиждень створили кілька спільних композицій.
– З весни продовжено проєкт резиденції. Як думаєш, чому потрібна така допомога?
– Це важливо в кількох аспектах. По-перше, це незвичайна резиденція порівняно з іншими. Народний дім має бути для митців вільним місцем для життя і творчості. Ми не зобов’язуємо нікого організовувати виставку чи концерт наприкінці перебування у нас, що часто є вимогою в інших резиденціях. Але у фіналі завжди маємо ефект у вигляді виставки чи концерту. Наші резиденти самі цього хочуть. Я знаю, що одним із факторів, чому так відбувається, є атмосфера місця. Кожного місяця нова група резидентів розповідає, що для них будинок на Костюшка 5 – це своєрідний дім. З одного боку, вони тут почуваються безпечно, з іншого – мають контакт з українською мовою. Це теж важливо, адже Народним домом управляє місцева українська громада. Звичайно, НД – це не професійна галерея, але для українських художників важливо почуватися як вдома, де налагоджуються близькі відносини. Резиденти живуть у будинку, тому також беруть активну участь в інших ініціативах та заходах, які тут відбуваються. По-друге, цей проєкт також важливий для Українського дому. Це для нього реклама. Митці є великими амбасадорами Народного дому, Перемишля. Наш проєкт – це теж міст, що з’єднує місцеву громаду з Україною.
– Часто лейтмотивом робіт учасників резиденції був будинок НД. Чому?
– Разом з іншою кураторкою Касею Комар-Мацинською ми вирішили, що головним мотивом для творення буде тема «дім». Я хотіла, щоб ми поговорили особливо про Український дім у Перемишлі в різних аспектах. Адже ця будівля є не лише місцем надання допомоги, а й будівлею з цікавою та незвичайною архітектурою, історією, зокрема історією польсько-українських відносин. Це все також може бути натхненням для творця. На підсумковій виставці у лютому було помітно, що, дійсно, тема Народного дому об’єднала всіх учасників.
– Бачив її. Там проявлялася теж тема війни.
– Бо це є в людях. По учасниках проєкту видно, що деякі хочуть пропрацювати тему війни. Імовірно, це через психологічну потребу. Ідеться про складну тему, і в кожному художнику було і є багато різних запитань, думок, які перетинаються. Ми, як куратори, хотіли одного, щоб митці про цю війну не говорили прямо.
– Є митці, які відвідували Польщу раніше, до резиденції у Перемишлі?
– Так, деякі побували тут ще до 2022 року. У травні у нас буде, наприклад, Дарія Кольцова, яка була не тільки в Польщі, але її роботи виставляли в США та інших країнах. Художники різного «калібру» – зовсім молоді, котрі тільки навчаються в художній школі, але також дуже досвідчені та зрілі.
– Кожного місяця, наприкінці місячних резиденцій, відбуваються виставки у НД. Хто приходить їх дивитися?
– Більшість є учасниками інших заходів Народного дому – як українці, так і поляки. Але, наприклад, приходить і директор Галереї сучасного мистецтва в Перемишлі. Були представники місцевого музею. Резиденції, безумовно, є проєктом, який зміцнив Народний дім як культурну установу в Перемишлі. Голову перемиського Об’єднання Ігоря Горківа запросили на зустрічі представників культурних осередків, організовані місцевим урядом. Тому вважаю, що це важливий проєкт, якщо дивитися на мапу центрів культури міста в цілому. Думаю, що загалом Народний дім теж змінився завдяки резиденціям. Відбувся процес більшої відкритості назовні, і місто потроху вчиться, що господарі НД і сама будівля відкриті не лише для української громади.
Резиденції вкладають нову енергію в це місце, відкривають його та модернізують. Це моє спостереження зсередини як працівника, але також як стороннього спостерігача. І що проєкт пропонує жителям України? На думці в мене одне слово – «нормальність».