Богуслав Сліверський ■ БІЖЕНЦІ ■ №23, 2024-06-16

Чеські антропологині – Андреа Прейсовá Крейчія, Люціє Маккова та Уляна Холодова (українська випускниця Університету в Оломоуці) опублікували у журналі «Studia Paedagogica» (том 28, №1, 2023 рік) статтю під назвою «Дитяча травма біженців з України в контексті освіти» (THE TRAUMA OF CHILD WAR REFUGEES FROM UKRAINE IN THE CONTEXT OF EDUCATION). Авторки провели дослідження серед 43 дітей та дорослих віком від 7 до 20 років, але в цій групі переважали українські діти віком до 11 років (23 осіб). Згідно з даними міжнародної організації UNHCR, внаслідок російського військового вторгнення в Україну країну покинуло близько 5 мільйонів людей, які шукали порятунку в країнах Європи.

Метою якісних досліджень, проведених авторками з двох університетів – в Опаві та Оломоуці, було вивчення психосоціальних загроз у житті дітей, щоб допомогти їм впоратися з травмою, спричиненою війною. Вони шукали відповіді на такі питання: Як діти та молоді дорослі переживають першу фазу досвіду біженців? Чи існують між ними відмінності у сприйнятті цієї події? Які ситуації стали для них травматичними? З яким життєвим досвідом українські діти почали навчання у вересні 2022 року в чеських школах?

Теоретичні рамки досліджень базувалися на висновках досліджень переживань дітей-біженців з частини колишньої Югославії, тобто з часів Балканської війни 1991-1994 років, які емігрували до Чехії. Вони мали впоратися з травмою, пов’язаною з необхідністю залишити свій дім, погіршенням економічного становища їхніх батьків, розпадом соціальних зв’язків, відсутністю одного з батьків, страхом перед необхідністю ховатися в підвалах під час обстрілів, баченням загиблих чи поранених людей тощо.

Коли йдеться про посттравматичні переживання, вони дещо відрізняються від тих дітей, які в мирний час пережили травму внаслідок участі в якомусь дорожньо-транспортному випадку. «Найчастішим наслідком воєнних переживань є посттравматичний стрес, депресія, повторювані нічні кошмари, труднощі зі сном, хронічна гіперактивність, порушення концентрації та роздратованість» (с. 39).

Авторки досліджень звернули увагу на те, що для адаптації дітей-біженців у школі корисно включати до навчальних занять осіб з їхньої країни походження, які є тієї ж національності. Вони не обов’язково мають бути вчителями, але можуть виконувати роль радників/тьюторів для таких дітей, щоб допомогти їм зрозуміти правові та культурні відмінності, подолати комунікаційні бар’єри.

Якщо хтось очікував кількісних результатів досліджень, то він буде розчарований. Проте чеські дослідниці правильно скористалися методологією якісних досліджень, тобто методом автобіографічного дослідження, завдяки якому можна краще і глибше зрозуміти проблеми дітей-жертв війни. Українським дітям та молодим дорослим, які перебували в центрах допомоги для біженців або в родинах у трьох регіонах: оломоуцькому, середньочеському та карловарському, було запропоновано вільний письмовий вислів. Респонденти отримали аркуш із завданням описати українською мовою події, пов’язані з досвідом війни та їхньою втечею з батьківщини.

Отримано згоду батьків дітей на участь у дослідженнях, яка була добровільною та анонімною. Зміст письмової нарації було піддано герменевтичному аналізу, як це робиться у випадку наративного інтерв’ю. В аналізі враховувалися такі темпорально-ситуативні рамки, як: 1) обставини, що передували виїзду, 2) умови прийняття рішення про залишення країни, 3) еміграція та впораність з нею, 4) культурна ідентичність та спогади про власний дім, 5) накопичені переживання, пов’язані з відвідуванням чеської школи.

Опитані описали події за період 3-4 місяців від початку війни в лютому 2022 року. Виявилося, що переживання, події, спостереження, записи з їхньої пам’яті були схожими на ті, які відчували біженці балканської війни, наприклад, діти-біженці боснійських родин віком 8-13 років. «Українські діти також були піддані впливу військових ситуацій, таких як бої, смерть близької людини, почуття можливої втрати життя, нестача їжі та води, відсутність можливості знайти прихисток та від’єднання від членів сім’ї. (…) Військові переживання дітей-біженців відображають досвід нових для них емоцій, таких як страх і тривога (ситуації жаху, страх невідомого), травматичні переживання (авіанальоти, вибухи, зруйновані міста та власні домівки, обстріли), переживання втрат (батьків, близьких людей, шкільних товаришів, домівки, домашніх тварин) та усвідомлення раптової життєвої ситуації, з якою потрібно впоратися у зв’язку з еміграцією (вимушене залишення родинного середовища, руйнування соціальних мереж, наприклад, у школі тощо). Описані події дітей-біженців містили елементи перших еміграційних досвідів (культурна зміна, допомога від чужих людей, чужа мова)» (с. 52-53).

Дослідниці наголошують, що не можна ігнорувати проблеми дітей, які були змушені залишити свої домівки, країну, близьких. Вони потребують психологічної підтримки, а також допомоги в адаптації до нових, незвичних для них культурних та соціальних умов життя. Можливо, чеські школи та їхні вчителі розуміють ці проблеми і намагаються допомогти молодим біженцям відновити віру в сенс життя та людську солідарність. Однак це потребує подальших досліджень.

Переклад Стефана Лашина

Поділитися: