Валерій Майданюк ■ СТАТТІ ■ №42, 2024-10-20

Поведінка західних партнерів, і особливо США, щодо «червоних ліній», ударів по росії та контролю ескалації війни здатна загнати в ступор багатьох українців. Розмови про те, що відбиття іранських ракет по Ізраїлю не спровокує війни і не втягне Захід у бойові дії на Близькому Сході, а збиття російських ракет навіть у повітряному просторі країн НАТО – спровокує війну і втягне у неї інші країни, для українців звучать не стільки абсурдно, скільки знущально.

Однак під заявами західних партнерів України про те, що вони не хочуть провокувати росію, не хочуть бути втягнутими у війну чи побоюються можливості застосування російської ядерної зброї, насправді криються інші мотиви. Той факт, що насправді на Заході взагалі цим не налякані, легко помітити на прикладі постачання Україні озброєнь. Спочатку казали, що постачання летальної зброї спровокує росію напасти на НАТО, потім казали, що не можуть надати важку артилерію, потім – танки, бо росія нападе, пізніше казали, що бояться давати літаки, адже росія може відповісти ударом. Але поступово зброя постачалася, особливо – коли ЗСУ виснажувалися, а рф ніяк не нападала на країни Альянсу. 

В кремлі продовжують тиснути на ці «больові точки» для зменшення бойового потенціалу України: 12 вересня путін заявив, що дозвіл використовувати західну високоточну зброю по території рф означатиме пряму участь НАТО у російсько-українській війні. Тобто використання «Бредлі» і «Хаймарсів» в Курській області в кремлі досі не вважали втручанням, а тут вже вважатимуть. Зрозуміло, що москва такими брехливими заявами намагається зменшити можливості ЗСУ, а на Заході утримуються від постачання ракетної зброї, киваючи на москву.

Однак, очевидно, що на Заході не бояться росії та її потріпаної в боях з українцями армії. Контроль ескалації війни потрібен західним партнерам з інших причин.

Західні політики не приховують, що вважають за краще здолати путінський режим стратегією тисячі укусів «малою кров’ю» – повільно виснажити його руками українців і не дозволити перетворитися на загрозу для Європи. Саме виснажити, а не перемогти. На Заході продовжує панувати думка, що швидка перемога над путіним в Україні змусить його вдатися до застосування ядерної зброї. Або ж атаки на країни Балтії через так званий «Сувалківський коридор» – вузький перешийок території Литви та Польщі, котрий відділяє «союзну державу росії та Білорусі» від Калінінградської області.

«російський ведмідь» має максимально застрягнути в Україні, витратити воєнно-технічний та ракетний потенціал і втратити бажання продовжувати війну. Для цього потрібен «контроль ескалації» – в перекладі з політико-дипломатичної мови це означає дозовану підтримку ЗСУ без встановлення її очевидної переваги над армією рф. Дозованість потрібна, на жаль, й для того, щоб насправді боягузливий путін не відвернувся одразу від «міцного горішка», не втрачав ілюзії можливості перемоги і виснажував свою армію до критичної межі. США використовують стратегію «або ішак здохне, або падишах помре» – або путін невдовзі помре, або росія виснажиться.

Адміністрація Байдена взяла курс на максимальне стримування російсько-української війни у її поточних масштабах і недопущення її розростання. З розрахунку західних еліт, росія, котра зараз виснажиться в Україні, ослабне настільки, що європейським арміям не доведеться з нею воювати у найближчій перспективі. Завтрашній мир і спокій для Заходу здобувається у виснажливій війні в Україні.

Водночас в США розраховують на потенційне перезавантаження відносин з росією. Визволення Штатами російських опозиціонерів, зокрема Сергія Кара-Мурзи, та запрошення їх до Білого дому засвідчують ставку американців на «горбачовський сценарій»: мовляв, путінський режим рано чи пізно впаде і до влади прийдуть «реформатори», з якими можна буде вигідно торгувати нафтою та газом. Було б шкода віддавати такі колосальні ресурси Китаю.

Видання The Economist, посилаючись на джерела в адміністрації Байдена, підтверджує, що обмеження, які США та союзники накладають на Україну, пов’язані не з міфічними побоюваннями ядерної ескалації, а тому, що «не хочуть ризикувати майбутнім перезавантаженням відносини з рф». А український політолог Петро Олещук зауважує, що єдиним розумним поясненням, чому вони постійно змінюють причину відмови в посиленні допомоги Україні, тримаючи ЗСУ зі звʼязаними руками, є те, що США не хочуть, щоб росіяни на питомо російській території відчували на собі війну, адже це потім може завадити «перезавантаженню» за участі нового російського уряду, який оголосить «перебудову». Головний їхній критерій – не те, як дозволити Україні максимально захиститися, а те, як би не закрити двері для відновлення стосунків, стверджує політолог.

Українці могли б інфантильно образитися й відвернутися від західних союзників, котрі допомагають виключно з розрахунку. Але варто позбутися наївних уявлень про політику як про простір справедливості та моралі з «братніми народами». Cтосунки між державами подібні до відносин між корпораціями: ніхто нікому нічого не дарує, безкоштовно не рятує і не рветься на допомогу, завдаючи шкоди власним інтересам.

Вступ у російсько-українську війну армій західних країн означає не тільки величезні фінансові та людські втрати, але й падіння рейтингу правлячої партії, котра б втягнула країну у війну. Уряду не пробачать, якщо мільярди, котрі мали бути спрямовані на збільшення добробуту західних мешканців, будуть «спущені» на допомогу чужій країні. Саме лише життя одного американського військового коштує для США $400 000 компенсації для родини, не кажучи вже про технологічні та логістичні витрати. Не дивно, чому західні еліти воліли б позбутися російської загрози (котра погрожує ядерним ударом і танковими колонами до європейських столиць) руками українців. 

Українцям, котрі хотіли б, щоб скоріше наступив мир, західні партнери дають меч для продовження боротьби, адже в іншому разі їх би очікували кайдани рабів. Але й західним елітам, котрі вважають, що зможуть контролювати ситуацію, варто усвідомити, що поразка чи навіть «нічия» підтримуваної Заходом України принесе вагому репутаційну шкоду демократіям.

Поділитися: