Олександр ХОМЕНЧУК ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №46, 2021-11-14

Історики та соціологи, певно, ще знайдуть визначення тій епосі, яка в народі отримала назву «лихі дев’яності роки». Тоді, ніби за помахом чарівної палички, на терени України (та й не лише до нас) одночасно прийшли тривога, горе й ганьба. Здавалося, це якийсь невідомий умілець, як у казці, забрав у багатьох совість і честь й нагородив лицемірством, вселив у душі зло та нечувану жорстокість. СРСР тихо cпочив у бозі – й одразу повсюдно запанувала вакханалія. Старі закони мовчали, а нових ще не було. Новостворену державність заколисували лестощами численних невігласів та базік, які сипали обіцянками, що не сьогодні-завтра на українській землі потечуть молочні ріки повз кисільні береги. Добре, що кінематографісти уже беруться за осмислення цієї теми у своїх фільмах. Останнім роками з’явилося кілька цікавих робіт у нас та в країнах колишнього соціалістичного табору. 

Серед тих, хто взявся екранізувати «лихі дев’яності», – колишній бранець Кремля Олег Сенцов. Він родом із Криму, нині мешкає у Києві. За надуманими звинуваченнями російський суд засудив його до багаторічного ув’язнення. Завдяки протестам громадськості та зусиллями української влади сміливого і непохитного українця звільнили з в’язниці. Разом із іншими бранцями Олег Сенцов повернувся позаторік додому, до родини.

Його художній фільм «Носоріг» був представлений у програмі 37-го Міжнародного кінофестивалю, який 8-17 жовтня 2021 року проходив у Варшаві, а також в межах 6-го кінофестивалю Ukraina!, що проходив 12-18 листопада у варшавській Кінотеці.

На зустрічі з глядачами після прем’єри Олег зазначив, що не закінчував кіношкіл і курсів режисури. Він узявся за екранізацію задуму, який виношував десять років. В основі кінорозповіді – доля реальної людини, яку Сенцов знав. До слова, Олег – багатогранна творча особистість. Він є автором кількох прозових книг, кіносценаріїв тощо.

Роль головного героя фільму майстерно зіграв не професійний актор, а колишній воїн Сергій Філімонов. Він – учасник російсько-української війни на Донбасі. У його виконанні бандит, рекетир, убивця Вова – водночас і цинік, і борець за невідомо які ідеали – вийшов переконливим і правдивим. Він змагається за місце під сонцем, не шкодуючи власного життя. Не зупиняє його і загибель у ДТП дружини Маринки й малолітньої доньки. У коротких перепочинках між перестрілками, зализуванням ран, оргіями, у хвилини просвітлення Вова мріє про інше, спокійніше життя: «Стільки поганого натворив… Хочу відкрити таке місце, куди б інші йшли за доброю пoрадою… Я би вислуховував і помагав». «Кожна людина народжується з великою гарною квіткою всередині тіла. Це її душа. Якою вона буде згодом – покаже час», – це також його одкровення після бійки з черговою групою конкурентів. Фільм сприймається як відсилка до гамлетівського питання: як жити у світі, скаліченому злом, хто ти є і ким можеш стати?

Починав Вова свою криваву біографію з дрібних рекетирських забав: десь відібрав останні гроші, щось прихопив із прилавку… І поступово він став грозою міста. Маститі й биті життям злочинці розгубилися: треба щось робити з Носорогом. Ця кличка приклеїлася до молодого зухвальця. Вова загинув від ножа «скривджених» злочинців старшого покоління. Вони не змогли пробачити йому приниження і непослуху.

Кількома кадрами фільм показує, що робили в неспокійну пору силові структури. Вони знали про діяння чудовиська, яким ставав Вова. Та хабарі затикали цим борцям рота, заведена справа припадала пилом у шухляді. Показова тут сценка з прокурором, який прибув із Києва. Викликавши до себе Вову, він показав грубезну папку зібраних на нього доказів й почав хутенько малювати на календарику суму, яку треба заплатити. 

«Інакше до своїх 32 років ти приплюсуєш ще ці цифри», – прокурорська ручка знову черкнула на папірці. Жах як страшно стало Носорогу! Того самого дня разом із друзями він пішов громити магазини. Треба ж зібрати данину для прокурора.

Як тут не погодитися з блискучим київським публіцистом Степаном Колесником, який, характеризуючи ту смутну епоху в історії України, писав: «До влади приходять люди примітивні, убогі, які ніколи не збудують держави духовної. А коли нема духовності в країні, то нема і честі, совісті, порядку, панує беззаконня, безправ’я, злодійство, хабарництво…».

У фільмі задіяні й інші непрофесійні виконавці. На запитання одного з глядачів – чому режисер не надав перевагу фахівцям – Олег Сенцов відповів: «Непрофесіонал перед камерою зробить все, що йому скажеш, чого навчиш. З ним легше працювати, швидше вимальовується потрібний образ. Я підбирав учасників на ретельному кастингу».

Звісно, не все в кінострічці зроблено ідеально. Є тут і надумані сцени, неправдоподібні  та нелогічні вчинки героїв. Наприклад, бандити-конкуренти силоміць захопили Вову, привезли на якийсь склад і жорстоко побили. На додачу – прибили цвяхами його стопи до підлоги. Той, пнучись із усіх сил, вирвав закривавлені цвяхи й самостійно доповз до найближчої лікарні. Через кілька годин мало-помалу звідти втік. Накульгуючи, серед вулиці розстріляв своїх кривдників… Чи реально з глибокими ранами за добу-дві стати на ноги? На щастя, такі недопрацювання не впливають на канву оповіді. 

Перед початком прем’єри глядачам роздавали анкети-опитування. У них пропонували оцінити фільм за такими критеріями: дуже добре; добре; так собі; погано. Я не мав сумнівів і обрав перший варіант. А у своєму виступі побажав кінорежисерові Олегові Сенцову нових творчих успіхів для розвитку українського кіно, яке відроджується.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Олег Сенцов: «Люди не повинні страждати за те, що вони – українці і хочуть жити у вільній країні»

Леся Коростатевич ■ ПОДІЇ ■ №44, 2019-11-03 22 жовтня, напередодні четвертого кінофестивалю «Ukraina! Festiwal Filmowy», що проходив 24-27 жовтня у Варшаві, відбулася зустріч із олегом...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*