Павло Лоза ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №2, 2022-01-09

«Щодо теми Музею Голодомору всі одностайні – він потрібний і повинен з’явитися», – каже Мірослав Нізьо, який очолює варшавську студію «Nizio Design International». Саме вона з 2018 року долучилася до роботи над архітектурним та експозиційним проєктом Національного музею Голодомору-геноциду у Києві – найбільшого з реалізованих досі в Україні музейних проєктів.

***Wywiad w języku polskim – tutaj.

Мірослав Нізьо. Прес-матеріали «Nizio Design International» / фото: Aдам Тухлінський

6 грудня минуло 15 років, відколи Сейм прийняв закон про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. Коли ви уперше почули про цю трагедію?

Мірослав Нізьо: Я завжди цікавився історією, але перші факти про Голодомор дізнався на еміграції – у США, де я жив до 2001 року. Тож я вже знав, про що йдеться, коли через багато років у офісі моєї студії «Nizio Design International» у Варшаві я зустрівся з представниками Фонду Музею Голодомору. Я був приємно вражений їхніми планами створення сучасного музею, який має розповісти якраз про цей злочин геноциду. Після нашої першої розмови українська сторона запросила мене на лекції до Києва та Харкова, аби я розповів про свій підхід до проєктування постійних експозицій, архітектури та меморіалів.

Чи під час візиту до Польщі гості з України мали нагоду побачити Музей Варшавського повстання та Музей історії польських євреїв «POLIN», постійну експозицію яких створили ви та ваша студія?

Так. Я думаю, це дало їм можливість інакше поглянути на проєктування музеїв та виставок. Тоді ще не йшлося про співпрацю. Під час візиту в Україні я повинен був тільки розповісти, як створювати такі об’єкти з архітектурної, експозиційної, сценографічної, мультимедійної точок зору. Я говорив про те, які треба мати інструменти і як взагалі починати працювати з темою, від ідеї до її втілення. Мабуть, саме завдяки цій розповіді українська команда зрозуміла, наскільки це складний процес. Вони оцінили мою кваліфікацію та досвід, тож мене долучили до проєкту, спочатку – у ролі консультанта. Для мене робота у новому середовищі, на новому ринку дала перспективу розвитку. Наступним кроком була зустріч із представниками мого теперішнього партнера – українською архітектурною студією «Проєктні системи ЛТД», яка працювала над проєктом будівлі Музею Голодомору. Поговоривши, ми дійшли висновку, що у ньому треба буде запровадити низку функціональних змін.

У Києві уже 12 років існує Національний музей Голодомору-геноциду. Ви там були?

Нинішній осередок у так званій «Свічі пам’яті» мені добре відомий. Це – перша частина комплексу, який ми, власне, створюємо. Другою частиною буде у кілька разів більша будівля Музею Голодомору з постійною експозицією. Коли я почав консультувати, існував лише первинний проєкт нової будівлі. Разом з українською стороною ми дійшли висновку, що він потребує значних змін. Завдяки спільним зусиллям нам вдалося переформатувати його настільки, що сьогодні можна сміливо сказати: він досягнув міжнародного рівня. З огляду на вимоги ЮНЕСКО було важливо, аби будівля органічно вписувалася, ніби зливалася з краєвидом схилів долини Дніпра біля Печерської Лаври. Тому ми використали похилу лінію цього пагорба. Коли ми разом опрацювали фінальний проєкт, моя команда почала думати про інтер’єр та експозицію. Тим часом до нас доєдналася фірма «Haley Sharpe Design» – разом з нами, вона стала частиною консорціум, що готує фінальну концепцію експозиції та проєкт її виконання. За ці три роки у своїй варшавський студії я створив сильну команду для цього проєкту – я долучив до неї, серед інших, фахівця з історії та культури України, зі мною також працюють архітектори та дизайнери, які заглибилися в тему і дедалі краще її розуміють. Нас надихає українське мистецтво, література, архітектура і фольклор. Ми також проаналізували мову та стиль совєтської пропаганди. Проєкт, над яким ми зараз працюємо, презентуватимуть вищій українській владі.

2018 року його вже представляли президентові Петрові Порошенку.

Усе вірно, це було під час урочистостей на 85 роковини Голодомору, у листопаді 2018-го у Києві. Тоді плоди нашої роботи уперше показали офіційним делегаціям. Я представив новий проєкт будівлі і перші ідеї постійної експозиції, серед інших, президентам України, Литви та Словаччини, прем’єрові Молдови, віцеголові Європарламенту, міністрові закордонних справ Естонії та українським посадовцям. Зараз ми перетворюємо основний сценарій екзпозиції на мистецьку, візуальну концепцію.

Припустімо, що я відвідую цілком немаленький об’єкт – адже сама постійна експозиція займатиме поверхню 3,5 тисячі квадратних метрів. Я заходжу до музею – що я бачу?

Спочатку перед нами постане вражаючий гранітний фасад, який структурою нагадуватиме переораний чорнозем. Ми побачимо його вже у головному коридорі, розташованому на осі поміж уже існуючою будівлею музею та Дніпром. Цей коридор символічно заведе нас углиб землі і направить до експозиції, що розповідає про сам злочин Голодомору, а також про розкриття правди про нього. Подвійна символіка української землі – такої, що дає урожай, але і приховує могили жертв – є провідним мотивом, який проходить через усю мистецьку концепцію будівлі та експозиції. Її наратив, що міститься у сценарії, опрацьованому експертами з Музею Голодомору, має спонукати до роздумів. Мусить допомогти знайти відповідь на питання: чому стався цей страшний злочин і що можна зробити, аби уникнути таких трагедій у майбутньому.

А свідки?

На їхніх долях робиться головний акцент у сценарії експозиції. Мистецькі рішення дозволять надати голос саме їм. Ми бачимо свідків у кожному фрагменті експозиції. Вони говорять до нас «очі в очі» про те, що сталося, розповідають, що вони вистраждали. Ми бачимо насильно перервані лінії багатьох життів, помічаємо також, як совєти знищили історію і культуру України. Видається, що ми все це добре знаємо з історії, однак мистецькі, мультимедійні та аранжувальні засоби дадуть глядачеві можливість заглибитися в цю історію та емоції, співвіднести себе зі свідками подій.

Я намагаюся зробити цю експозицію унікальною. Цього вимагає її тема. Моя ідея – побудувати її наратив на контрастах: світла й темряви, правди та брехні, а також зіткненні різних архітектурних та сценографічних форм. Я би хотів спонукати людей замислитися. Показати, що у красивому просторі українських краєвидів було знищене людське життя, але за якийсь час воно відродилося. Тут усе має сутнісну та освітню цінність, але також – дуже емоційну. Завдяки художнім рішенням ми вказуємо на виконавця злочину – механізм совєтського режиму, який презентований на експозиції через гострі, агресивні форми клинів, що розрізають простір.

Який головний меседж експозиції?

Подорож виставкою буде розповіддю про боротьбу протилежних сил: брехні та пропаганди – і пам’яті та правди. Також згадуватиметься світове визнання Голодомору геноцидом. Буде також важлива оповідь про людей з усього світу, які допомогли розкрити цю правду: я маю тут на увазі журналістів, інтелектуалів, дослідників. Завдяки цьому глядач повинен вийти з музею сильнішим, натхненним силою духу українців.

Мені тут згадується історія журналіста з фільму Аґнєшки Голланд «Громадянин Джонс» (в українському прокаті – «Ціна правди» – ред.), який розповів світові про Голодомор в Україні. Це звідси взялася ідея додати до експозиції таких свідків?

Автори сценарію екзпозиції показують аспект розповіді про «людей правди», які боролися з пропагандою, і не обмежуються тільки Гаретом Джонсом. Там представлені також долі українських та світових істориків, дослідників та дипломатів, які боролися за пам’ять жертв Голодомору. Тут можна почати хоча би від митрополита Андрея Шептицького, німецького інженера Александра Вінербергера чи американського науковця Джеймса Мейса. У цьому сховане минуле, але також і сучасність. Тут істотною є також оповідь, актуальна для нинішніх часів – боротьба за права людини, демократичні цінності, шкідливість пропаганди.

Ми хочемо, аби проєкт якнайкраще віддзеркалював візію та місію музею, ключову для української ідентичності. Тому я дуже ціную предметну роботу чудової команди кураторів і науковців з музею Голодомору. Я – як митець – привношу у цей проєкт універсальний, творчий підхід. Такий баланс потрібний, аби розповісти цю історію зрозуміло для тих людей, які цих часів не пам’ятають. З іншого боку, важливо також, аби не переборщити з мультимедійними інструментами і виражальними засобами, за допомогою яких ми взаємодіємо з відвідувачами, адже найважливіша тут – людина, її досвід.

Музей зазвичай асоціюється з історичними експонатами. Часом – через те, що ми знаємо цю історію – виставка може бути для нас, скажімо це прямо, нудною. Багато, якщо не більшість, тих, хто прийде до музею в Києві, знають про Голодомор або «щось чули» про нього. Тож залишаються…

…емоції. Візьмімо, до прикладу, Музей Варшавського повстання. Можна припустити, що доля Варшави та її мешканців під час ІІ Світової війни відома, хоча це, звісно, буде не зовсім так. Але щоби відчути атмосферу воєнних днів та часів повстання, треба було створити місце, яке, окрім побудованої на артефактах та документах оповіді, використає також спеціально запроєктовану сценографію, яка впливає на всі наші органи чуття. Утім, музей Голодомору як музей геноциду вимагає особливого підходу. Заходячи сюди, ми повинні відчути себе у вирі подій, які призвели до цього злочину. Ми дамо гостям можливість пережити емоції через гру із інтенсивністю світла, його повільним згасанням і змінами кольору. У деяких місцях ми покажемо яскравість, радість, урожай, а в інших – за допомогою сценографії збудуємо атмосферу облоги, необхідності вирватися з певного простору. Також у певний момент відвідувачі зможуть торкнутися справжньої української землі та відчути її запах.

Експонати – це важливий елемент кожної виставки. Нерідко використання фізичного об’єкта дозволяє людям краще зрозуміти історію, яку ти розповідаєш. Фотоапарат, щоденник, ланцюжок, перстеник, розміщені в експозиції, схиляють нас до того, аби ми заглибилися в оповідь – вони реальні і відчутні. Ми хочемо дізнатися, кому належав такий предмет, якою була доля його власника. Такі речі мають велику емоційну силу.

Спочатку передбачалося, що у грудні цього року будівля музею буде готова. Який зараз фактичний стан будівництва?

Наскільки я знаю, об’єкт невдовзі закриють ззовні. Але лише коли його засиплять землею і він заросте зеленню, можна буде побачити кінцевий ефект, до якого прагнули автори. Наступного року мають початися внутрішні оздоблювальні роботи. Працю над постійною експозицією зачепила пандемія. Музей і експозиція фінансуються не тільки з державних коштів, але і з боку приватних інвесторів.

Я так розумію, що не лише українських?

З усього світу. Фонд Музею Голодомору проводить кампанії збору коштів на цей проєкт, «Дорога до правди», який наразі підтримали багато українських підприємців та окремі благодійники.

Варто пам’ятати, що це масштабний проєкт. Це не тільки постійна експозиція. У музеї буде, до прикладу, немалий простір для тимчасових виставок чи інсталяцій, проведення мистецьких презентацій. Ця інституція мусить функціонувати, вона повинна бути полем для конфронтації та взаємодії. Глядач має сам докопуватися до правди, шукати інформацію, яка його цікавить. У Музеї Голодомору запланований простір для самостійної роботи з архівними матеріалами. Якщо хтось захоче дізнатися щось про конкретні жертви, про родини, про населені пункти – він зможе це зробити у новому музеї.

Це, здається, найбільший проєкт такого типу, що реалізує закордоном польська студія, – і до того ж, найбільший, над яким співпрацюють польські та українські партнери?

Безперечно, схожих прецедентів немає. Це особливий для українців та їхньої ідентичності проєкт, а для нас він важливий ще й тому, що за допомогою нього ми показуємо світові спільну роботу українців та поляків над темами, що стосуються історії та пам’яті.

Проте мене долучили до нього не тому, що я поляк, – допоміг мій досвід. Навчання та робота архітектора у Нью-Йорку дали мені знання та вміння, а підготовлені мною проєкти після повернення до Польщі, дали можливість здобути досвід у проєктуванні музеїв та створенні їхнього сучасного вигляду. У проєкті музею Голодомору я працюю три роки. Я розумію, наскільки він важливий для українців, України і розуміння історії. Я вважаю, що ми повинні створювати його разом із українськими митцями, і скрізь, де це можливо, всі елементи мають бути виконані в Україні та руками тамтешніх майстрів. У мене залишився чудовий досвід роботи над постійною експозицією музею «POLIN» у Варшаві. Проєкт, який опрацювала моя студія, від самого початку втілювали в життя десятки локальних майстрів, інженерів, митців, а я слідкував за реалізацією. Ефектом такої форми роботи й авторського нагляду дизайнера стала одна з найкращих у Європі історичних наративних виставок.

Коли можна буде відвідати музей?

Президент Зеленський у своєму листопадовому указі цього року написав, що музей мають віддати до експлуатації на 90 роковини Голодомору. Але приготування самої постійної експозиції – це довгий і складний процес, який вимагає часу. Я можу від себе та від імені команди митців, що працюють над його реалізацією, пообіцяти, що відвідини музею будуть незабутнім досвідом – подорожжю у пошуках правди, що очищує та надихає. Приємно, що протягом останніх трьох років, попри зміну влади в Україні, уряд послідовно працює над досягненням мети. Щодо теми музею всі одностайні – він потрібний і має з’явитися.

***

Мірослав Нізьо – це один із найвідоміших архітекторів публічного простору в Польщі. Із 2002 року він керує авторською архітектурною студією «Nizio Design International» (www.nizio.com.pl). Серед її робіт – проєкти постійних експозицій Музею Варшавського повстання та Музею історії польських євреїв «POLIN» у Варшаві, а також архітектурні та експозиційні проєкти у Музеї поляків, що рятували євреїв під час ІІ Світової війни імені родини Ульмів у Маркові та Мавзолей мартирології польських сіл у Міхневі. Проєкти архітектора та його студії здобули низку нагород та відзнак. Із 2018 року «Nizio Design International» бере активну участь у роботі міжнародної команди над проєктом та виконанням архітектурної частини та постійної експозиції Національного музею Голодомору-геноциду у Києві.

Архітектурний проєкт будівлі цього музею у межах другого етапу будівництва приготувала українська студія «Проєктні системи ЛТД» у співавторстві з «Nizio Design International». Фінальну концепцію постійної експозиції та проєкт її виконання підготують команда студії «Nizio Design International» Мірослава Нізьо у співавторстві з фірмою «Haley Sharpe Design Ltd».

Фото – з архіву «Nizio Design International», www.nizio.com.pl

Поділитися:

Схожі статті

16 зворушливих історій про Голодомор та ролик з живим свідком голоду

 УІНП/Наше слово ■ ГРОМАДСЬКІ ВІСТІ ■ №49, 2020-12-06 У рамках інформаційної кампанії до 87-х роковин Голодомору Український інститут національної пам’яті підготував нову книгу “Пам’ять...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*