Григорій Сподарик ■ РОЗМОВА ■ №10, 2023-03-12

Іза Хруслінська та Петро Тима говорять про книжку «Сплетіння. Про українців з Польщі» й те, чому ця тема є важливою.

На якого читача й якого сприйняття очікуєте?

Іза Хруслінська: Я вважаю й не помиляюсь, що польське суспільство не розуміє історії, долі й травм, але також прагнень місцевих українців, які є нашими співгромадянами. Польський читач після прочитання цієї книжки мав би це зрозуміти або взагалі відкрити існування такої громади, того, що вони роблять і який їхній внесок у побудову незалежної Польщі. Другою групою читачів є українці з Польщі. Я маю таке відчуття, що різні їхні покоління можуть віднайти себе в тому, що говорить Петро, в історії та долі його родини, але також якоюсь мірою в його життєвому шляхові. Він належить до дуже важливого для української громади Польщі покоління. Воно її реформувало, відстоювало права, зокрема до власної історичної пам’яті. 

Петро Тима: Ми хотіли показати життя української громади в різних розрізах. Наприклад, питання українців, які внаслідок акції «Вісла» опинилися поза рідними землями, але мала батьківщина в їхньому житті залишилася, і вони передали її дітям. Ми говоримо про те, як конкретна сім’я, у випадку книжки подаємо досвід моєї, жила з почуттям цієї втрати в новому місці. Тому вважаю, що книжка в багатьох аспектах знайде свого читача, який зможе сказати – це про мене, про нас. Таким моментом, напевно, є широкий фрагмент розмови про український ліцей у Лігниці. Це розповідь про будування українства, значення цієї школи й різноманітність досвідів, оскільки тут зустрічаємо людей від Перемишля, через Щецин й до Бань-Мазурських. У цій частині книжки йдеться загалом про життя українців у часи Народної Польщі, зокрема й репресії. 

Багато місця присвячуєте Ґданську. Чим важливі це місто й події?

Петро Тима: Ґданськ – це один з прикладів побудови польсько-українських зв’язків, де в певний момент з’являється Україна як новий аспект. Лідери польської опозиції, виходячи на контакт з українською меншиною, були зацікавлені Україною. І ми також були зацікавлені тим, щоб Україна з’являлася в самвидаві та приваблювала процесами, подібними до тих, що відбуваються  в Польщі. Таких контактів до цього не було, бо українці, як писав історик Ярослав Сирник, перебували «під спеціальним наглядом». Це була свідома з боку влади політика полонізації українців та доживання в дозволених культурних чи освітніх межах аж до їхнього зникнення. 

Чим ще може зацікавити ваша розмова?

Петро Тима: Ця книга не тільки про українську громаду. Це книга про входження української громади в нормальний суспільний процес: творення культурних установ, наукових чи політичних проєктів, появу україномовного самвидаву тощо. Деякі думають, що теперішня співпраця, відкритість польського суспільства й участь у допомозі Україні, зацікавлення українською літературою тощо – це все було або сталося оттак. Ні. Це починалося з простих контактів між людьми, обміну книгами, самвидавом, зустрічей, спільних проєктів, дискусій на тему України, але також дискусій на тему національних меншин. Перший наш лозунг звучав: «Бути активними». Я бачив колись на стіні в Ґданську напис «Стріляй або емігруй!». Багато людей тоді залишало Польщу, бо не бачили перспектив. Однак люди, які хотіли жити в цій країні, говорячи пафосно, хотіли також її змінювати й щось від себе пропонували. 

На основі вашої книжки з’являється враження, що часи Народної Польщі в житті української громади були колоритніші й живіші, ніж зараз. Петро згадує також неймовірні переживання, пов’язані з першим побаченим концертом «Журавлів». Нині, коли до всього маємо миттєвий доступ, такі емоції, мабуть, уже не можливі?  

Іза Хруслінська: Тоді було колоритніше, бо це був час простого вибору. Так, як Петро сказав: або долучаєшся, або виїжджаєш, або залишаєшся в якомусь гетто. Натомість після 1989 р. як для українців, так і частини польського суспільства реальність зіштовхнулась з мріями та уявленнями. Від повномасштабного вторгнення росії в Україну багато в публічному просторі є про українців. Однак я помітила, що десь в цій масі абсолютно розчинилася українська нацменшина в Польщі. Так не повинно бути. Тому в нашій розмові я прошу Петра, щоб він якнайбільше наголошував на долі, історії польсько-українського пограниччя. Це усвідомлення буде важливим і для тих громадян України, які остаточно вирішать залишитися в Польщі. 

Петро Тима: У комуністичній дійсності не було багато можливостей реалізувати себе: дві програми в телебаченні, відсутність основних продуктів тощо. Проте такий час сприяє тому, що людина шукає суспільних контактів. Чому побачний уперше концерт «Журавлів», що згадую в книжці, був для мене таким важливим? Тому що не було інших форм українського культурного життя на території Зеленогірщини. «Журавлі», крім музики, приносили свого роду надію, бо були доказом того, що українці десь є, щось роблять, намагаються зберегти культуру й традицію. Натомість зараз формуються її нові форми, про що теж говорю в книжці. Саме Ґданськ є тут добрим прикладом і показує, що нинішні молоді українці також віднаходять себе в активній діяльності, організовуючи хоча б Молодіжній ярмарок чи допомагаючи Україні. Частина з них подібна до попереднього покоління, мого, – вони теж щось дізнались удома, були на своєму умовному концерті «Журавлів» і захотіли бути активними. Отже, в кожен час активні люди є, але змінюються форми діяння й потреби.

Чи плануєте переклад книжки українською мовою?

Іза Хруслінська: Ми думали про це, тільки 24 лютого 2022 р. зупинило цей процес. Але ми до цього повернемося. 

***

Книгу можна придбати, зокрема, у видавництві «Тирса» за тел.: 22 679 95 47

Поділитися: