Павло Лоза ■ ЮВІЛЕЙ ■ №17, 2020-04-26

Параскевії Ярмолі – 100 років!

26 квітня пані Параскевії Ярмолі (з дому Смик) знов заспівають «Многая літа!» – буде це вже сотий раз. Саме стільки виповниться українці, яка живе у селі Первільти в регіоні Вармії та Мазур. Її життя не було легким, бачила вона смерть багатьох близьких. Проте члени сім’ї пані Ярмоли вважають, що довголіття  – це винагорода від Бога за всі лихі дні.

На відзначення 100-річчя до пані Параски мала з’їхатися вся сім’я, яка сьогодні живе не лише у Польщі – але з огляду на ситуацію з коронавірусом родичі не хочуть наражати її на небезпеку. Незважаючи на це, від усіх будуть відеовітання.

– Прабабуся мусить почекати зі святкуванням до 101 року, – сміється один з її правнуків Петро Ярмола. Студент з Ґданська замовив нещодавно у ювілярки вишиваний рушник.

– Це буде вже не перша річ, яку вишиває мені прабабуся. Я люблю такі речі, а завдяки моєму проханню прабабця продовжує розвивати своє хобі, – додає Петро.

Онука ювілярки Анна Ориняк вважає, що такі прохання – це для бабусі стимул і розуміння, що вона комусь потрібна.

– Вона дуже любить читати і отримувати листи. Любить, коли її відвідують. Тоді відчуває, що важлива для інших, і це дає їй силу, – продовжує онука Анна.

Члени сім’ї розповідають, що як на свій вік, 100-літня українка в дуже добрій фізичній та психічній формі. Попри те, що проживає з сином Миколою та невісткою і може розраховувати на їхню допомогу, намагається зробити всі свої справи сама.

– Вона завжди працювала згідно зі своїм планом, робила одну роботу до кінця і тільки після цього починала другу. Досі встає зранку і має конкретний план дій на день. Постійно живе за встановленим режимом, якого дотримується. Має теж дуже добру пам’ять, – каже правнук. Готуючи один з молодіжних  «Ярмарків» у Ґданську, він для сценарію потребував пісень, які співали українці перед виселенням з рідних сіл. Звичайно, попросив їх у своєї бабці.

– Прабабця заспівала мені три пісні, проте однієї ночі їй пригадалася ще одна. Прокинулася, записала її на папері та передала мені, – розказує молодий українець.

Але бувають теж дні, особливо у березні-квітні, коли пані Параскевія має гірше самопочуття.

– Тоді говорить, що хотіла б вже до свого чоловіка Михайла, – зазначає студент.

Молоді очі і сиве волосся

– Кільканадцять років тому я була з бабцею у її рідному селі Вербиці. Ми їхали організованою групою. Вже коли вийшли перед селом з автобуса, помітили, що нема  бабусі. Виявилося, що вона взяла  свої речі і швидко рушила пішки на цвинтар. Ніхто не міг її наздогнати, – розказує онучка Анна. – Їй було тоді майже дев’яносто років. Проте я не побачила на її обличчі жодної втоми, а тільки щастя. Вербиця вкотре дала їй молодість.

Насправді дитинство і молодість не були легкими для ювілярки. У тридцятих роках минулого століття вона бачила смерть батька та як згоріла рідна хата. Саме на могилі батька кожен раз, коли буває у Вербиці, пані Параскева запалює свічки. Певно, хотіла б  зробити те саме на могилі чоловіка, але це неможливо.

Її чоловік Михайло, з яким вони одружилися у 1940 році, був активним діячем «Просвіти», а також членом підпілля. Коли на початку червня 1947 року виселяли жителів Вербиці, було вбито двох українців. Одним із загиблих став саме чоловік пані Ярмоли. Дружині дозволили попрощатися з чоловіком, проте досі ніхто не знає, де він похований.

– Мала вона тоді 27 років. З трійкою дітей – Ольгою, Миколаєм і Васильком – опинилася на виселенні. Не раз розказувала мені, що довелося їй поплакати і бути приниженою, – говорить Анна Ориняк та додає, що у житті бабці постійно присутня молитва, завжди їй треба  йти до церкви.

– Василько, наймолодший син, був надією для бабусі. Дуже добре вчився, був дуже відкритий, любив церкву. Священик переконував його йти до семінарії, – каже онучка.

Хлопець хотів побудувати нову хату для мами і сім’ї, проте, коли був на другому році у будівельній школі у Прабутах, загинув. Мав лише 18 років.

– Наближалися канікули. Прабабуся в п’ятницю отримала листа від сина, що він їде додому, а в понеділок отримала повідомлення, що він помер, – розказує Петро. Розслідування у справі загибелі хлопця не було. Члени родини вважають, що хтось його, імовірно, вбив за те, що не приховував, свого походження.

– Всі, хто це пам’ятає, кажуть, що прабабуся стала сивою за одну ніч, – зізнається Анна Ориняк. – Але бабуся ніколи за це нікого не винила.

Коли українка приїжджає до своєї бабці, то завжди обіймає її.

– Їй сто років, але вона немовби дитина. І ці голубі очі бабусі – зовсім як у 18-річної дівчини. Я вже не маю мами і потребую цього тепла від неї. Бачу, що і вона його потребує, вже у 27 років не було її кому обіймати, – розказує Анна Ориняк.

Кілька років тому пані Параскевія поховала найстаршу дочку. Свою другу дитину.

Бог, віра, стриманість…

Генетики стверджують, що довголіття у великій мірі зумовлене спадковістю. Іншими словами, коли у вас у сім’ї були довгожителі, то є багато шансів і вам прожити років 90 або 100.

– Дійсно, моя прапрабабуся померла у 97 років. А як їй вдавалося бути в такій добрій формі? Перш за все – це віра в Бога, на якого вона завжди покладалася, – вважає онучка Анна. За її словами, ювілярка завжди постила. Часто  перед Великоднем 40 днів не їла м’яса.

– Досі, як іде до церкви, то не їсть нічого, а тільки після літургії. Під час посту їсть стримано. Це теж свого роду очищення організму, фізичне і психічне, – вважає вона.

Подібними спостереженням ділиться і правнук Петро.

– Пригадую одну розмову кількох жінок з моїми батьками, яка відбулася біля церкви у Пенєнжні. Мені було тоді 12-13 років, а прабабусі вже під дев’яносто. Ці жінки казали: «Ваша бабця буде довго жити, бо протягом цілого життя терпляче несла свій хрест. Втратила чоловіка, пізніше сина, але ніколи не нарікала, завжди була вірна Богові, завжди з усіма людьми жила у згоді і добрих відносинах». Також у нас вдома говорили, що Бог немовби хоче прабабусю винагородити за всі лихі дні, – розказує він та звертає також увагу, що пані Параскевія усе життя їсть тільки натуральні продукти й п’є багато молока.

– Досі дотримується режиму, який собі встановлює, навіть якщо це вимагає зусиль. Її вік та форма показують, що на старості не треба обмежуватися лише телебаченням, але постійно тренувати свій мозок, м’язи, щоб усе працювало, – додає Петро.

Пані Параскевія Ярмола дочекалася 7 онуків, 14 правнуків і одного праправнука. Є сьогодні однією з п’ятьох представників української громади в Польщі (про яких ми знаємо у редакції – прим. ред.), яким бажати дожити до ста років – вже не актуально, можна сміливо бажати більше. У грудні минулого року сто років виповнилося пані Ларисі Мацієвич, яка мешкає зараз у Мілянувку біля Варшави, та пані Анні Білас з Бань-Мазурських. Є ще один довгожитель – пан Микола Герман, який проживає в Ілаві. Йому в лютому цього року виповнився 101 рік. Найстарший українець у Польщі Іван Шпунт проживає в Перемишлі – він у серпні минулого року святкував своє 104-річчя.

***

Від редакції приєднуємось до вітань та даруємо цьогорічний «Альманах», який видає Об’єднання українців у Польщі.

Фото з сімейного архіву пані Параскевії Ярмоли

Поділитися: