Марина Однорог ■ КУЛЬТУРА ■ №36, 2022-09-04

Сергій Жадан – один із найвідоміших українських митців не лише в Україні, але й у Польщі. Його поезія та проза максимально чесні, без надмірної романтизації. Подекуди від цієї чесності стає млосно і страшно. Після повномасштабного вторгнення росії поезія Жадана стала близькою всім українцям і зрозумілою великій частині європейців. Це вкотре підтвердилося під час благодійної зустрічі з автором та волонтером 17 серпня у Варшаві.

Ще до початку події площа Дефіляд була заповнена декількома сотнями поляків та українців, які прийшли послухати автора. Сама ж зустріч поєднала формат публічного інтерв’ю та літературних читань.

Польська аудиторія знайома з Сергієм Жаданом з 2005 року, коли у видавництві Czarne вийшов переклад його книги «Депеш Мод». Згодом вийшли збірки його віршів «Історія культури початку століття», «Дрогобич», «Ефіопія» і «Антена», а також прозові книги «Біг Мак», «Anarchy in the UKR», «Гімн демократичної молоді», «Ворошиловград», «Месопотамія» і «Інтернат». Жадан – лауреат Центрально-європейської літературної премії «Анґелус», премії «Берлінські мости», премії Джозефа Конрада, премії Ганни Арендт і багатьох інших нагород. У травні цього року він був номінований «Людиною року» за версією «Gazeta Wyborcza», а Польська академія наук висунула його на Нобелівську премію з літератури.

«Вдень Харків мирне, сонячне місто, а ввечері перетворюється на потенційну мішень»

 – Розкажи, як виглядає твій звичайний день: о котрій ти встаєш, що робиш, як виглядає твоє життя зараз, – запитав на початку модератор зустрічі, бо з 24 лютого Сергій Жадан – не лише відомий український поет та прозаїк, але й волонтер, який залишається в Харкові та активно допомагає захисникам і захисницям свого міста та харків’янам.

– Тут потрібно почати не з ранку, а з вечора. В Харкові о 10-й вечора починається комендантська година і вже потрібно бути вдома, якщо ти не хочеш порушувати закон. А ми, харків’яни, закони не порушуємо, і тому о 10-й  місто порожніє. Десь в цей час майже щоночі починаються прильоти російських ракет. Напевно, прокляттям Харкова є те, що росія до нас досить близько – всього 40 км. Коли ти живеш на 10-му поверсі і твої вікна виходять на північ, ти можеш побачити, як з Бєлгорода вилітає ракета. В тебе залишається 3-4 хвилини, щоб вгадати, куди вона прилетить. Ранок починається з того, що ми списуємося, зідзвонюємося зі знайомими, щоб дізнатися: чи всі живі-здорові, чи ні до кого не прилетіла ракета. А потім відкриваєш свої месенджери і з жахом починаєш згадувати і систематизувати: кому що ти вчора обіцяв, що маєш віддати, де і що забрати, купити і за що заплатити, – поділився Сергій Жадан.

Автор відзначив, що фактично робота волонтера – це робота кур’єра: ти їздиш і щось забираєш, зустрічаєшся з військовими і щось віддаєш, виїздиш за місто і розвозиш гуманітарну допомогу, з кимось зустрічаєшся і про щось домовляєшся. А головна робота – ти постійно сидиш в соціальних мережах і комунікуєш. Хороший день волонтера, на думку Сергія, – це коли тобі вдається за день купити 2-3 автомобілі. Найважчі, найчорніші дні – коли гине хтось з друзів і йдеш його ховати.

Наявність культурних подій у місті – це дуже важливо, вважає поет, адже свідчить про те, що Харків не здається, Харків не злякався, Харків не мовчить. Звичайно, проводяться вони у безпечних місцях, де є мінімальне скупчення людей, адже в нових реаліях це потенційно небезпечно. 

– Вдень Харків мирне, сонячне місто, в парках гуляють діти, їздять трамваї,  ввечері місто перетворюється на потенційну мішень, яку цілу ніч можуть обстрілювати, – підсумував Жадан. 

«Людина, яка є максимально близькою до смерті, може собі дозволити розкіш бути щирою та правдивою»
Окрім поетичних читань, Сергій також виступає зі своїм гуртом «Жадан і собаки». І як поет, і як співак, він регулярно мав виступи для військових ще з 2015 року. Знав, що таке війна близько ще тоді. Зазначає, що такі виступи завжди були особливі. Траплялося виступати і в землянках, і в окопах.

– Це специфічні місця, але дуже особлива атмосфера. Атмосфера великої, максимальної відкритості, тому що там ніхто не грає, не грає в літературу, не грає в зірок літератури. Ти починаєш щось читати і це або цікаво, або ні, або сприймається, або ні. Людина, яка є максимально близькою до смерті, може собі дозволити розкіш бути щирою та правдивою, – розповів Сергій. 

Останні виступи перед повномасштабною атакою росіян у Жадана були в Маріуполі. У січні 2022 року разом зі своїм гуртом він грав в терміналі Маріупольського аеропорту, де були морські піхотинці і прикордонники. Це ті хлопці і дівчата, яких ми потім бачили в кадрах хроніки. Це вони захищали Маріуполь, а потім перейшли на Азовсталь і до останнього билися там.

За словами Сергія Жадана, зараз виступи, які відбуваються, відрізняються тим, що вони більш гострі і ще більш відверті. Виступати доводиться в ситуаціях, коли ти не знаєш, чи добуде цей концерт до кінця, чи ні. Він також додав, що дуже змінились погляди українських бійців.

– Можна було б, мабуть, очікувати того, що після перших місяців боїв, після поранень, лікувань, госпіталів, обстрілів, в цих поглядах буде втома, страх і відчай. Або навпаки – злість, агресія та істерика. Натомість, я зауважив, що у більшості випадків ти бачиш в цих очах впевненість і спокій. Спокій не розслабленості, а спокій, за яким стоїть велика віра і велика любов. Це очі людини, яка розуміє, що їй в жодному разі не можна здаватись, в жодному разі не можна відступати. І це наповнює його не страхом, а силою, – поділився враженнями поет. 

Сергій також розповів, що найбільше їхньої аудиторії серед добровольців, адже часто це ті хлопці та дівчата, які ще рік тому ходили на їхні концерти та приїздили на рок-фестивалі. 

– Нещодавно у нас був концерт для одного добровольчого підрозділу, і коли ми почали грати, бійці влаштували величезний слем перед сценою. І коли перед тобою 30 чоловік з автоматами в руках влаштовують слем… ну, це таке незабутнє враження, – поділився Жадан.

Про «Хартію»

Не оминули увагою під час зустрічі і добровольчий батальйон «Хартія», в якому воюють майже виключно харків’яни і харків’янки. Його заснував Сергій разом з друзями, назва батальйону також його ідея. Розповів, що хотів, щоб у назві підрозділу було слово «Харків» і слово «арт». Вже понад два місяці підрозділ стоїть на позиціях на околицях міста. 

– Ми його «заряджаємо», тобто споряджаємо всім необхідним: від автомобілів до генераторів, від військової форми до шоломів і наколінників. Останнє, що ми купили їм, то був КАМАЗ. Українці розуміють, а для поляків пояснюю: це така велика, жахлива радянська машина. Але для війни він якраз потрібен. У нас щоденно трапляються різні дивні закупівлі, – поділився Жадан.

«Чим далі війна – тим більше потрібно сміливості»

Розпочинаючи читання поезії, Сергій відразу попередив, що співати сьогодні не буде, а почути його з гуртом «Жадан і собаки» можна буде у вересні. Варто зазначити, що зачитана у цей вечір поезія автора звучала гостріше, у ній було більше життя, розуміння та болю. В той же час вона сповнена великої віри, але не наївної віри у «все буде добре», а віри у перемогу через бої, через велику любов та єднання. Чи не у кожній поезії автора існує війна, любов, віра та дім. Ця поезія кінематографічна, вона чітко уявляється та навіть має свій запах. 

…Пахне випаленим пшеничним полем.
Виживи в цьому вогні, юний підранку.
Географією твоєю і видноколом
небо пливе над країною, де щоранку

пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони,
пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи,
пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони, 
і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи… 

«Як ми будували свої доми», «міста будували з сонця і глини», «в місті з’явились невідомі святі», – неодноразово під час читань у поезії Сергія звучить дім. Багато в його поезії втраченого дому фізично, але не втраченого ментально. 

– Наступний вірш буде про Костянтинівку. Для нас з 2014 року це місто було місцем збору, тому що там на вокзалі була остання точка, куди приїздили потяги з Києва. Ми там всіх зустрічали і там проводжали всіх, хто їхав. Залізничний вокзал був таким порталом між мирним життям і життям прифронтовим, – сказав поет. 

…Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі. 

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі. 

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід… 

«…за війною краще спостерігати на відстані», «…світ обмежується тим, у що ти віриш. Світ створено так, щоб нам було що втрачати», «…чим далі війна – тим більше потрібно сміливості» – ці фрази з поезії, які закарбовуються у пам’яті та звучать максимально актуально у наш час. 

Опісля твори Жадана польською зачитав перекладач Міхал Петрик. А завершили поетичну частину вечора особливим віршем для всіх, хто вимушено покинув свій дім. Здається, саме він потрапив у саме серце присутнім (серед яких були також харків’яни – прим. авт.), адже можна було побачити, як на очах гостей вечора з’являються сльози. Сергій перед початком читання розповів про створення даної поезії: 

– До мене звернулись друзі-американці, які робили різдвяний проєкт: «Напиши нам вірш до Різдва, але про дім». Я подумав, що для багатьох українців, особливо останнім часом, поняття дому змінилося доконечно, принципово, в нього зовсім інша вага та інше значення. Багато хто з нас, з присутніх тут перебувають вже довший час поза межами дому. Очевидно, що цього року багато українців зустрічатимуть Різдво не вдома, на превеликий жаль. Але це не означає, що ми свій дім втратили, що ми забуваємо про свої доми, що ми від них відмовляємося. Неможливість сьогодні повернутись в свій дім не означає, що цієї можливості не буде завтра. Фактично вся ця війна ведеться за те, щоб ми не відмовлялися від себе, від своїх домів, від своєї пам’яті і свого майбутнього. 

Чекають вечора люди, схожі на равликів,

так гірко сплять на вокзалах, так глибоко.
Ламана лінія кордону, мов соснова гілка.
Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.

Вперті равлики беззахисної Європи.
Жінки, що залишили вдома чисту постільну білизну.
Діти, що не відпускають материнську руку,
як прищеплені до яблуні гілки не відпускають теплий стовбур.

Ми потребуємо дива, потребуємо льодяників надії,
дотиків радості, променів, що пробивають темряву.
Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому?
Насамперед віру в те, що ти сюди неодмінно повернешся.

Упокорений час шаленців і втікачів.
Запекла віра тих, хто зійшов на вокзалі вигнання.
Завжди пам’ятати розташування меблів у батьківському домі.
Ховати в кишені ключі, як засушену квітку.

Ось ця дорога – нині позначена безголоссям,
ночівлі ці – подорожні, поміж дощем і тишею.
Будьте мужніми, равлики, будьте гідними цієї мандрівки,
ви – позбавлені дому, проте не позбавлені серця.

Завдяки поетичним зустрічам із Сергієм Жаданом у трьох містах Польщі вдалося зібрати 12 000 євро для захисників та захисниць Харкова, що вкотре доводить, що мистецтво дійсно має силу у цій війні. 

Поділитися: