Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №2, 2020-01-12

Під час злочинної акції «Вісла» на північні та західні прикордонні території комуністичної Польщі разом з десятками тисяч українців перемістилася також їхня материнська мова та пісня, зокрема й бойківька. Депортованих бойків, також з Ліського повіту, поселили у селах Лідзбарщини, що в нинішньому Вармінсько-Мазурському воєводстві. Там, у селі Бобровник, з ініціативи нащадка бойків, студента Івана Олійника, на зламі 60-70-х років минулого століття цих людей віднайшли україністи з Варшавського університету. Тоді почалася історія бойківської капели «Сусідойки». «Друге народження», чи то пак – відродження пам’яті про співучі бойківські родини Годованців і Лесиківсталося протягом останніх 5 років завдяки польській родині Василевських зі Щитна.

­Записуючи пісні, студенти-україністи з Варшави спонукалибобровницьких бойків і до співу, і до створення музичного гурту. Оскільки Годованці і Лесики завжди були сусідами, то й колектив назвали «Сусідойками». Ці дві родини, вигнані 1947 року з Буківця в Бескидах на Лідзбарщину, створили капелу. Лідерами гурту і його багаторічними учасниками були Дмитро Годованець та Григорій Лесик. Через чверть століття після депортації капела «Сусідойки» понесла рідну бойківську пісню в українське середовище, а потім – навіть у польське й закордонне. У репертуарі гурту були пісні і музика з рідних земель – коломийки, польки, козачки, вальси.

• Завдяки тодішньому студентові варшавської україністики Іванові Олійнику та диригентові чоловічого хору «Журавлі» Ярославові Полянському – який він після візиту студентів привіз до нас – ми згуртувалися, почали відроджувати бойківську пісню, популяризувати її і серед українців, і серед поляків, – говорить Євгенія Прислупська, уроджена Годованець. – Покійний нині Ярослав Полянський, також вигнанець із Бескидів, дуже допоміг нам у створенні капели «Сусідойки».

Як підкреслює Данута Годованець, уроджена Лесик – одна з нечисленних найперших учасниць капели – з найбільшою радістю і трепетом «Cусідойки» виступали на українських заходах по всій Польщі. Починали 1979 року, і відтоді щорічно були учасниками Українського регіонального ярмарку «З мальованої скрині» в Кентшині, завжди викликаючи захоплення, а нерідко – зворушення і навіть сльози. Гаряче вітали «Сусідойок» учасники фестивалів української культури у Варшаві, Кошаліні, Сопоті. З часом гурт під новою назвою «Бобровничани» почав виконувати вармінський репертуар. Однак під кінець 1980-х років, коли молодші його учасники роз’їхалися по світу, а старші почали відходити у вічність, колектив перестав діяти.

Про цінність їхніх виступів можуть свідчити кілька етнічних бойківських творів на платівці «Полонини – пісні бойків і лемків», записаній під час концерту в Краківській філармонії 1986 року. Шість бойківських пісень «Сусідойок» є на платівці Польського радіо з серії «Музика джерел» під заголовком «Національні і етнічні меншини в Польщі» (частина І). У 1974 році студія «Польські записи» розмістила на платівці «Від польки до польки» ще кілька пісень «Сусідойок».

У другій половині 1980-х років «Сусідойки» перестали з’являтися на сцені.

Приблизно через чверть століття пам’ять про капелу ібойківську пісню почала повертатися – завдяки родині Васілєвських з-під Щитна. Члени цієї сім’ї – досвідчені музиканти, які виступають у різних гуртах: «Транскапела», «Нікіфолк», «Сільська весільна капела», «Сільський квартет». Цей гурт багато років розшукує і виконує традиційні приклади музики з різних регіонів Польщі та Європи. Особливо захоплюється пісенним надбанням Карпат. Учасники колективу також є творцями і виконавцями музичного супроводу до театральних вистав.

Саме родинна капела Васілєвських: Ева (скрипка і спів), Роберт (цимбали, бубни, пастирські флейти), їхні доньки – Іга (скрипка, спів) і Кая (кларнет, спів) – віднайшовши частину музикантів колишніх «Сусідойок», підготували концерт, який базується на їхньому давньому бойківському репертуарі. Разом із ними виступають екс-учасники цього гурту: Євгенія Прислупська (спів), Данута Годованець (спів) та Євген Годованець (контрабас, спів) а також зрідка – Францішек Поспєшальскі (контрабас).

Захоплення Васілєвських повертає бойківську музику

Хтозна, чи відродилася би бойківська пісня, якби не дослідницька робота Єви Васілєвської, яка натрапила на слід кількох членів колективу «Сусідойки»/ «Бобровничани». Заклики взяти участь у проекті таки принесли результат, хоча спочатку давні члени бойківської капели казали, що це «втрачена справа, бо ніхто про них уже не пам’ятає».

• Музику Карпат – зокрема Гуцульщини, Бойківщини, Буковини – ми граємо вже 30 років, – розповідає Роберт Васілєвський. – А крім цього, наша родина закохана в Бексиди. Я мандрую цим регіоном вже понад сорок років і маю там багато друзів. Серед них є українці – тобто бойки, русини, руснаки, лемки, верховинці, бо всі, хто там залишився, називають себе по-різному. Але йдеться про любов до цієї країни. Це – емоційний, духовий стимул до зацікавлення. Другий стимул, можливо, вагоміший – це зустріч із етномузикологом Міреком Налязковським. Ще на початку 90-х років минулого століття він розповів мені, що чув щось про карпатську капелу на Вармії і Мазурах та про записи її репертуару. Декілька років ми намагалися її розшукати, але в нас було недостатньо інформації. Пізніше моя дружина Ева натрапила на слід цього колективу з подвійною назвою «Сусідойки» і «Бобровничани». І так, по ниточці, перший контакт із нащадками «Сусідойок» ми знайшли в… Ірландії та Швеції. З їхньою допомогою ми потрапили сюди, до Лідзбарка-Вармінського, до давніх членів капели. За якийсь час ми почали виступати разом. Знайшли старі записи, які зберігалися у членів колективу та в архівах радіостанцій, переписали їх у цифровому форматі.

Роберт Васілєвський пояснює: вони роблять це для того, аби пам’ять про бойківські «Сусідойки» не загинула, адже їхнє надбання – це багатство Вармії та Мазурів. Він не приховує радості від того, що справу вдалося відновити і залучити до неї колишніх членів бойківської капели. «Ми стали своєрідною творчою родиною», – підкреслює Роберт.

• Ми раді, що познайомилися з родиною Васілєвських, яка доклала багато зусиль, аби нас віднайти, – говорить член «Сусідойок» Євген Годованець. – Вони шукали нас роками, натрапивши спершу на наших онуків, які живуть у Швеції та Ірландії. Спочатку нам не вірилося, що пам’ять про «Сусідойки», про бойківську пісню вдасться відновити. Але Васілєвські переконали нас, що, коли ти зберігаєш у серці щось вартісне, знайти однодумців і не дати йому загинути можна у будь-який час.

2018 року спільна польсько-українська капела відвідала навіть рідні землі. Виступала, зокрема, у Затварниці і Мичкові – серед публіки були й бойки, на жаль, уже асимільовані, яким вдалося уникнути депортації 1947 року.

Отже, через чверть століття бойківська пісня повернулася і звучить наново з ініціативи польської родини Васілєвських і перших учасників «Сусідойок». Останній у цьому році концерт, а також майстер-клас і присвячена колективу та бойківським вишивкам фотовиставка відбулися 8 грудня з ініціативи управи гуртка Об’єднання українців у Польщі в Доброму Місті, який очолює Михайло Зубальський. Раніше бойківська пісня і розповіді про те, як колись жилося в Карпатах, звучали в Ольштині, Ілаві, Ґіжицьку, Банях-Мазурських. У 2020 році відроджена музика лунатиме й далі, хоч і далеко від рідного краю – серед українців Вармії та Мазурів, які завдяки ній не втрачають контакту зі своєю прабатьківською землею.

Фото (з Доброго Міста) Петро Табака

Фото з виставки Степан Мігус

.

Поділитися: