Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2009-02-20
З десяти відділів ОУП на рідних землях діють два – Перемиський та Сяніцький (на межі східної Лемківщини та західної Бойківщини). Останній з них, з погляду історичних успадку вань періоду після акції “Вісла”, охоплює на Лемківщині долину річки Ослави та прокладеної там залізниці Сянік – Команча, де в кожному селі якоюсь мірою знаходиться українська людність, а також менше населену українцями околицю Устрик -Нижніх. Своїм людським потенціалом ще виразніше тяжіє він на захід також тим, що на північ і захід від адміністративного центру, Сянока, є українські острови в Гломчі, Пакошівці, Лодині, хоч вони вже не спроможні створити організаційних ланок.
За віросповідним критерієм Сяніцький відділ об’єднує вірних греко -католицької та православної конфесій, причому кількісно переважають представники першої, що належать до парафій та їхніх філій у Великополі, Височанах, Гломчі, Устриках -Нижніх, Команчі, Куляшному, Мокрому, Сяноці, Тиряві-Сільній, які належать до Сяніцького деканату УГКЦ. Православні вірні належать до парафій або їхніх філій у Дзюрдзеві, Загір’ї, Команчі, Морохові, Сяноці й Туринському.
З точки зору міжнаціональних та культурних відносин, можна констатувати існування у його центрі Сяноці “української стихії”, представленої насамперед у культурі – завдяки існуванню Музею народної архітектури та Історичного музею, з їхніми величезними колекціями та активною діяльністю, у якій не обминають української спадщини реґіону.
Існують постійні й безпосередні відносини з міською управою та староством, які дотримуються європейських стандартів. Годі говорити про неприхильність до українства в цьому місті і пересічних сянічан. Такої неприхильності останніми роками не закарбувала авторова пам’ять також на всій території діяльності відділу.
На мій по-авторськи суб’єктивний погляд, важливими постатями на території відділу є архієпископ Перемисько-Новосанчівський Адам Дубець, письменник-мемуарист Володимир Марчак, хормейстер Маріанна Яра (усі з Сянока), голова відділу Марія Білас із Мокрого, православний парох Морохова о. Юліан Феленчак та творець малої скарбниці народного одягу Дарія Боївка з Команчі. Збірною Великою Постаттю є “жіночий учительський загін” – вчительки української мови з Команчі, Репеді, Мокрого та Сянока, без яких не тільки ця мова серед дітей, але й увесь відділ, найімовірніше, перестали б існувати. Можна констатувати, що активність та провід у відділі чи не повністю фемінізовані.
Кількість
Кількісні показники такі. Усього відділ нараховує 180 членів, що на 5% менше порівняно з 2005 роком, коли він об’єднував 190 членів. На території відділу існує, що не завжди означає “діє”, 6 гуртків ОУП: у Репеді (24 члени), Мокрому (46 членів), у Сяноці (60 членів), Устриках -Нижніх (26 членів). А суто організаційні та водночас проблемні показники є два. Перший це –
Гломча
Кілька років тому гурток нараховував 12 членів, проте нижчепідписаний не може подати, з якого саме року походять ці дані. Звітно виборчих зборів перед VI з’їздом не проведено – зробити це не було кому.
Команча
Українство в цьому якимось незрозумілим рішенням долі занедбаному селі – це рідна хата, де молоде покоління українською мовою не володіє, а також обидві парафії. А щодо ОУП? Коли гурток у Команчі занепав до такої міри, що не було кому формально прийняти рішення про його саморозпуск та послати протокол до управи у Варшаву? Не таємниця, що це могло статися і 15, і 10, і 2 роки тому, проте відомо також, що 18 листопада 2007 р. відбулися засновницькі збори відновленого або створюваного по в міру свіжих (?) слідах нового гуртка ОУП. Узяло в них участь 8 осіб, яких назву тут для історичної ваги події: Биць Павло, Биць Петро, Вика Рената, Довжицький Богдан, Мацко Анна, Мищишин Єва, Мищишин Стефан, Новік Данута. Обрано управу у такому складі: голова Б. Довжицький, секретар П. Биць, скарбник Р. Вика. Прийнято й програму діяльності гуртка: організувати культурні та розважальні заходи; співпрацювати з пунктом навчання української мови та садочком під час організації дитячих імпрез; співпрацювати з українськими парафіями в Команчі; поширювати гурт читачів “Нашого слова”, “Благовіста”, “Ватри”; збільшувати кількість членів гуртка. На жаль, на цьому сили команчан вичерпалися і 2008 р. відновлений (?) гурток не провів звітно -виборчої конференції. Греко-католицький парох села о. Андрій Журав двічі інформував про бажання управи гуртка влаштувати збори, проте до участі в них зголосилися… 4 особи. Найімовірніше, зорганізована Команча знову перейшла у звичний для неї стан левітації. Команчанській проблемі багато місця (і гіркого тону) присвячено під час дискусії на конференції Сяніцького відділу в грудні 2008 р. в Мокрому. Мало хто міг подати причину культурного занепаду села, однак чи не всі погодилися, що Команча витворила прекрасну культуру, а тепер жде на своє щастя – активну людину, яка поселиться в цьому селі і зуміє її видобути.
На щастя, у Сяніцьому відділі є також інші гуртки:
Репідь
Цей гурток нараховує 25 членів; на звітно виборчих зборах 18 травня 2008 р. присутніх було 10 осіб. Головою обрано Ярослава Юрковського, заступником голови Павла Онишканича, секретарем Мирославу Ковальську, членом управи Дануту Городецьку. У планах було, зокрема, зробити проспект про репідську церкву, почати співпрацю з товариствами, які існують на цьому терені, напр. Об’єднанням “Вовк” (Stowarzyszenie “Wilk”), Об’єднанням “Туринське” (Stowarzyszenie “Turzańsk”), організовувати дітям екскурсії по околиці, напр. Завадці-Морохівській чи Хрищатій.
Мокре
Звітно -виборчі збори відбулися тут 7 липня 2008 р., присутніх було 22 особи з правом голосувати. Гостем зборів був православний парох Морохова о. Юліан Феленчак. Ярослав Машлюх як голова звітував про діяльність гуртка та ансамблю “Ослав’яни”, Мажена Онишканич – про навчання української мови. Відбулися вибори нової управи, які в її складі нічого не змінили: головою залишився Я. Машлюх, М. Білас – заступником, Дарій Онишканич – секретарем, Анна Мельник, Йосиф Ґоцко та Олександра Гаврилець – членами.
Мокряни – це аси, тузи, козирі, бо Мокре – це найактивніше село та гурток ОУП в Сяніцькому відділі та одне з найактивніших у цілому ОУП(!). Як працюють мокряни? Починають рік “маланкою”, потім проводять малярські “Зимові візерунки” для дітей, шевченківський концерт та відзначення роковин акції “Вісла”; на літо припадає Літня школа для дітей, тобто вивчення співу, танцю, говірки, народних костюмів, елементів географії, культури Лемківщини та Бойківщини. Центральна подія для Мокрого і реґіону – серпневе Свято культури над Ославою. А на початку навчального року – екскурсія для дітей, здебільшого в Україну. Крім цього, восени завжди випадає немало менших заходів.
Новинкою в діяльності гуртка ОУП в Мокрому є поява театрального мистецтва. У співпраці з польським товариством “Салаш” молодь з “Ослав’ян” поставила в Морохові виставу “Довбуш”. Нею поцікавилися… німці, які записали її для 1 каналу німецького телебачення в програмі про Бещади. Планують мокряни 2009 р. видати новий компакт -диск “Ослав’ян” та пісенник.
Устрики-Нижні
З 26 членів місцевого гуртка тільки 6 живе в самих Устриках. “Наше слово” передплачує 10 сімей. Управа нарікає на брак домівки, однак навряд чи якраз у цьому причина неактивності. Місто Устрики вже кілька років не має своєї української імпрези – усе потопає тут у “повісляній плутанині”: ковбої, Полянчик, сомбреро і пиверо.
Шкільництво
На території відділу діє 7 пунктів навчання української мови: 1) Мокре – понад 20 учнів початкової школи в Мокрому (на всього 36 учнів цілої школи) та 11 гімназистів у Загір’ї, учителька – Мажена Онишканич; 2) Сянік – 28 учнів, учителька Маріанна Яра; 3) Щавне та Куляшне – 8 учнів, учителька Олександра Гаврилець; 4) Репідь – 11 учнів, учителька Мирослава Ковальська; 5) Устрики-Нижні – 5 учнів, учителька Ольга Оцяс; 6) Команча – усього 24 учні у початковій школі та гімназії, учителька Мирослава Ковальська; 7) Гломча – 7 учнів, учитель о. Іреней Кондро. Ведуться також заняття з дітьми дошкільного віку в Сяноці, Мокрому і Команчі – усього приблизно 20 дітей. Ситуація в шкільництві стабільна.
Ослав’яни
Цей ансамбль слід виділити, оскільки він становить окрему колективну якість – культурну, психологічну, національну. Якби не цей ансамбль, що 2007 р. відзначав 35-річчя свого існування, не було б Свята культури над Ославою, репрезентації реґіону і відділу в численних концертних залах Польщі та України. Не було б і багатьох приємних асоціацій. Керівником його й надалі є Мажена Онишканич. У 2008 р. ансамбль дав майже 10 концертів, зокрема на Ватрі в Лугах на Західних землях, Карпатському фестивалі в Івоничі-Здрою, Фестивалі української культури в Сопоті. Колектив недавно придбав нові костюми (досить смішні…) для закарпатських танців.
Крім “Ослав’ян”, при відділі діє ще шкільний вокально-хореографічний гурт “Зоряний Сянічок” (Мокре-Сянік), який ведуть М. Яра і М. Онишканич. Наступна окрема якість, хоч якість… якісно інша, ніж ансамбль “Ослав’яни”, це:
“Відимо”
Вокальний (недавно студентський, а сьогодні, я б сказав, дівочожіночий уже…) ансамбль карпатської пісні “Відимо” поволі повертає Карпатам у Польщі їхній первісний пісенний вигляд. Дівчата М. Ярої (здебільшого випускниці україністики сяніцької Вищої державної професійної школи) “ярують” та яріють на імпрезах “від фестивалю до короваю” по “від застілля по похмілля” в Польщі та в Україні. У 2008 р. видали компакт диск. Гурт має в репертуарі чимало польських народних карпатських пісень. Брав участь, зокрема, у фольклорному фестивалі в Космачі на Гуцульщині в 2007 та 2008 р., прикрасив 50-ті роковини українських радіопередач “Радіо Ряшів”, виступав на фестивалі “Зустріч з іконою” в Сяноці, в Красичині при запаленні “Незгасимої свічки” пам’яті Голодомору, у Холмі на відзначенні 70х роковин руйнування православних церков на Холмщині і Підляшші, виступив під час прямої трансляції в 3 програмі Польського радіо.
І, нарешті, бо хто останнім, той буде першим…
Маріанна Яра
Не треба дивуватися – ця жінка є окремим явищем у Сяніцькому відділі та, на щастя, також далеко поза ним. Дотримуючись усіх церковних та культурних канонів (також тих, створених ОУП), ведучи православний церковний хор, і то не один, навчаючи української мови в Сяноці, має (?) час їздити зі своїми відьмами, тобто учасницями гурту “Відимо”, по найдикіших закутках карпатського світу і всюди почуватися, наче вдома. Завдяки ній усміхнулися до українського співу установи, управи міст, власники агрокультурних господарств, малярі й поети – усі просять Маріанну про виступ її дівчат.
Водночас тип її художньої активності, від статики церковного хору по динаміку “Відима”, уміння виступати на співочих сценах різних типів, практична багаторічна співпраця чи не з усіма особами, установами та культурними закладами Сяніччини і Бескидів (Бещад), підказує, що Маріанна Яра – це феноменальна індивідуальність та окрема українська культурна установа.
За надання цінних матеріалів та інформацій автор дякує голові управи Сяніцького відділу скликання 2005-2008 рр. Мар’янові Райтару.
“Наше слово” №8, 22 лютого 2009 року {moscomment}
