Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №9, 2023-03-05

Кожен, хто подорожує поїздом на залізничним шляху від Ілави до Ольштина із вікон вагона у мальовничому краєвиді посеред озер може бачити ошатну невелику церковцю в невеликому місті Оструда неподалік Ольштина. Це евенемент у архітектурному краєвиді регіону Вармія і Мазури, який позначений шпилястими готичними вежами костьолів. Таку картину можемо бачити і в багатьох інших містах регіону, наприклад у Гіжицьку. Це, що відрізняє Оструду від інших міст Вармії та Мазурів є надзвичайна громадська активність місцевих українців. В рядах ОУП кілька десяток членів, вони у своїй активності не зважають на те, що надзвичайно активний недалекий Ольштин, «робимо свою роботу» – говорять вони. Ще однією прикметою цієї громади є те, що вони власними руками побудували свою церкву. Було так, що острудські активісти разом із своїми дітьми клали цегли на стіну своєї святині. Зараз кожної неділі Олександра Кріль в острудській церкві провадить колопортаж «Наше слово». Храм є зараз є центром громадського життя, тут зосереджуються усі ініціативи .

Ось вони Олександра та Франек Крілі. 

Оструда не в тіні Ольштина

Олександра Кріль

Зараз наші головні почини це допомога Україні, зокрема проводимо харатативну збірку харчів та грошей. Це наша головна сьогоднішня активність острудської української громади. Нащодень робимо свою таку головну роботу, тим самим підтримуємо зв’язок з Україною.Це також інтегрує наше тутешнє нацменшинне середовище.

Франек Кріль, голова гуртка ОУП в Оструді

Будуємо церкву

У 1993 році ми купили земельну ділянку для будівництва церкви.

Цього ж року у вересні єпископ Іван Мартиняк посвятив нашу площу. Таким чином відкрився шлях до будівництва церкви. 

Таким чином з 2001 по 2006 ми швидкими темпами продовжували будівництво.

Основну проблему, яку ми зустріли при будівництві церкви було те, що церковна ділянка знаходилась у багнистому старому річищі ріки Дрвенца. Можна сказати що багато грошей пішло «в землю», тобто треба було забивати в землю залізобетонні палі щоби стабілізувати грунт. Тут допоміг нам місцевий бізнесмен, що має спеціалізовану фірму.

Тодішній наш парох, уже покійний о.Євген Кузьмяк вів душпастерську послугу та був від початку присутній на будівельному майданчику. Після йього смерті від 1 липня 2005 нашим острудським парохом став о.Ярослав Липинський. 

Побудували ми свою церкву дійсно власними руками членів нашої громади.

Отримали гроші на будівництво від державних установ, що займаються меліораційними роботами, трохи надійшло фондів із Америки.

Тоді, коли будівництво церки на щастя «вийшло із землі», ми опинилися без грошей. Залишилися голі руки. Що далі ми питали себе.Замовили будівельні матеріали, з власниками домовились що заберемо їх тоді, коли у нас будуть фонди. У цей невідрадний час допомагали нам друзі поляки, один дав транспорт, другий матеріали, третій привіз пісок. Однак головні роботи ми проводили своїми руками, це було так що ми проводили день за день копіткої роботи, навіть допомагали класти цеглу та працювали разом із нами на будівництві наші діти.

Сьогодні, коли все готове, на жаль в нашій громаді нема вже такого величавого ентузіазму.

Мігранти з України, правда, приходять до нашої церкви, зокрема ці із Західної України. Коли побіч Оструди ішло будівництво автошляху у Гданськ, зводилися бетонні мости, кожної неділі церква була повнісінька. Мігранти також дають пожертви на наші збірки допомоги Україні.

У свята віряни не вміщувалися всередині та стояли побіч церкви.

Громадська діяльність 

Маємо пункт навчання української мови в початковій школі №3. Так само ведеться навчання польської мови для біженців із України. Це потрібно, бо у найбільшом місцевому заводі м’ясокомбінаті «Морліни» в основному працюють українці.

Найбільшою проблемою ОУП, але здається не лише в Оструді є це, що нема у нас молоді. Після закінчення ліцею йдуть студіувати у Гданськ, але вже тут не вертають. Приїздять до Оструди тільки на свята.

Олександра Кріль уже пенсіонерка, може присвятити свій час українській громаді Оструди.

Поділитися: