Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №14, 2020-04-05

В цей кризовий час повсюди є проблеми, страх та невпевненість, але є також готовність працювати і вирішувати складні питання. Про організацію роботи під час спалаху коронавірусу ми поговорили з нашими освітянами.

Директорка Початкової школи ім. Лесі Українки в Бартошицях Любомира Тхір якраз пише повідомлення, в якому пояснює батькам і учням, як працюватиме школа. В будівлі перебувають тільки адміністративні та технічні працівники, періодично школу відвідують батьки, бо деякі учні забули підручники.

«Наказ Міністерства національної освіти від 20 березня спонукає нас до дистанційного навчання, – говорить директорка. – Це означає, що школи мають реалізувати освітню програму та оцінювати учнів. Тут є зміни, бо досі оцінок не було, а контакт „вчительучень” був більш неформальним».

Любомира Тхір підкреслює, що вчителі готові застосовувати інформаційні технології: здебільшого працюють через електронний журнал, користуються також месенджерами, Скайпом та соціальними мережами. Для всіх вчителів створили робочу електронну пошту. Водночас деякі учні «не встигли» навіть відкрити електронний журнал, тому директорка просить батьків дбати про дисципліну.

«Епідемія – не пожежа, яку можна швидко загасити», – відзначає вона. Важко передбачити тривалість кризової ситуації, тому невідомо, як виглядатиме, наприклад, екзамен восьмикласника, який заплановано на 21–23 квітня. За словами директорки, без цього тестування великих втрат би не було, а до середніх шкіл учні могли б поступати на основі конкурсу атестатів. «Якщо вибір стоїть між здоров’ям, життям та екзаменом, то від останнього ми спокійно можемо відмовитися», – каже Любомира Тхір.

У бартошицькій школі 16 учнів з України – і саме в цій групі трапляються проблеми з комунікацією. Частина сімей до Польщі приїхала нещодавно і не має комп’ютерів, з ними зв’язок поки що відбувається через телефон.

Які взагалі настрої серед учнів? Напевно, до молоді з медіа потрапляє інформація про розповсюдження вірусу і нові жертви. Це може пригнічувати, тому директорка попросила вчителів розмовляти з учнями та всіляко їх підтримувати. «Діти мусять знати, що все це мине і ми всі повернемося до школи», – впевнена Любомира Тхір.

Вона підкреслює, що у випадку старших учнів зараз ключовою є самодисципліна, а з молодшими мають працювати батьки. Вони не замінять вчителів і не реалізують сценарій уроку, але головне, щоб використовували хоча б частково навчальні матеріали, які отримують від вчителів.

Дуже схоже з кризою справляються і в українському ліцеї у Лігниці. Тут також використовують електронний зв’язок, однак є проблеми, бо платформи чи комунікатори блокуються та зависають.

«Буває, що багато вчителів хоче працювати в один момент, тому системи перевантажуються», – говорить директорка лігницької школи Анна Гаврильчак-Маланчак, яка втім переконана, що незабаром все налагодиться.

Як і в Бартошицях, проблеми тут інколи трапляються з громадянами України. «Одна учениця поїхала до мами у Чехію і саме з нею не маємо зв’язку», – розповідає директорка.

Вона підкреслює також, що лігницька школа має якісне технічне обладнання, проте про проблеми з інтернетом вдома чи комп’ютерами повідомляють деякі вчителі. Директорка зазначає, що може наказати їм прийти і працювати на шкільній техніці, але цього не робить, бо не хоче ризикувати їхнім здоров’ям.

Анна Гаврильчак-Маланчак переконана, що у випадку молодших учнів матеріал завжди буде можна наздогнати у наступному навчальному році. Гірша ситуація з матуристами: вони сумлінно працюють, але рівних шансів із випускниками попередніх років, на жаль, не мають. «Такий нестандартний режим роботи повинен бути врахований при розробці матуральних завдань, – впевнена директорка. – Однак це довготривалий і непростий процес». Анна Гаврильчак-Маланчак підкреслює, що відкритим є запитання, чи Центральна екзаменаційна комісія зможе врахувати ці особливості і чи спробує поміняти завдання. Іншим виходом, на її думку, могли б стати зміни у системі оцінювання.

Загалом директорка лігницької школи – оптимістка і вірить, що всі складні моменти будуть вирішені. Досвід праці у дистанційному режимі потім напевно стане в нагоді й в нормальних умовах. Проте жодна техніка, переконує Анна Гаврильчак-Маланчак, не зможе замінити живого контакту «учень-вчитель».

Про свій досвід роботи розповідає й Петро Табака, вчитель української мови у пунктах навчання в Свйонтках, Доброму Місті та Лідзбарку-Вармінському. Тут також вже з половини березня треба було пристосувати шкільну роботу до домашніх умов. Для Петра Табаки дистанційна праця не нова: вже кілька років він бере участь в онлайн-уроках з партнерами в Україні – але клопоти є у частини підопічних. Серед своїх учнів Петро Табака має багатодітну родину, в якій майже всі діти ходять до школи. У них вдома є один стаціонарний комп’ютер. Виявилося, що він зіпсувався, а інтернет підключений лише в одному мобільному телефоні. Мама намагається працювати з молодшими дітьми, а батько, у зв’язку з тим, що почалися польові роботи, зайнятий у господарстві. Зрештою, як сказав вчителеві, у комп’ютерах не розбирається, тому очікує, що діти будуть радити собі самі: «Дітям не допоможу, маю свою роботу у господарстві».

«Але попри важкі нові умови, ми працюємо, – наголошує Петро Табака. – У кожну хвилину учень може зі мною зв’язатися та поспілкуватися у відеочаті, якщо матиме запитання». Учням він надсилає вправи чи корисні відео на YouTube з короткими завданнями до них. Відповіді учні записують у свої зошити. Від дітей вчитель очікує інформацію, щоб перевірити правильність виконання завдань, розуміння теми та загалом оцінити їхню роботу. – Петро Табака постійно на зв’язку з батьками, а директорам шкіл звітує про результати своєї праці.

Як бачимо, наша освіта не зупинилася, хоч і змушена, як вся держава і світ, перейти в аварійний режим. Може, дійсно після такого дистанційного і електронного навчання збагатимось новим досвідом. Може, опісля карантину учні з Лігниці, Бартошиць, Щеціна і Перемишля проведуть спільні віртуальні уроки, щоб потім вже реально зустрітись у якомусь таборі.

Може, спрацюють й лекції української по Скайпу для дорослих представників нашої громади. Звичайно, їм теж після цього не завадив би якийсь табір.

Фото автора статті

Поділитися: