Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2008-09-13
{mosimage}
На празник до Корчмина 28 серпня з’їхалися колишні мешканці села, їхні нащадки та гості з різних частин Польщі та України. Була численна група корчминців зі Львова (виселених в Україну 1946 р.). Спочатку процесія з корчминської церкви подалася на кордон до святого джерела. Дехто з присутніх поляків за звичкою йшов до “рускіх”.
На кордоні польських “паломників” оркестр привітав піснями “О, Україно” та “Там на півночі на Волині”. Під час святої літургії о. Стефан Батрух часто повторював, що “Польща потребує України, а Україна – Польщі. Від нас усіх залежить, чи цей кордон буде прозорим, чи стане новою залізною завісою”. “Abyście siebie miłowali”, – підкреслював польський священик з Ульгівка. На жаль, не всі хочуть швидко єднатися – корчминський парох не повідомив своїх вірних, що такий празник відбудеться. Корчмин відвідало навіть кілька осіб із Луганщини, які мабуть уперше побачили справжній кордон.
Краще не дражнити
Наступного дня примирення продовжувалося в Лісках. До місцевого костелу (колишньої церкви) цього року вперше прийшов польський священик з Лісок та кількох мешканців села. При могилі біля церкви, у якій спочиває 86 осіб, що загинули 1944 р., відправлено панахиду. Щоб не дражнити місцевих, тут немає інформації, з чиїх рук вони загинули. Біля могили о. Мирослава Ріпецького, який похоронений зі своєю дружиною на місцевому цвинтарі, підкреслювалося, що він завжди шукав порозуміння. Ми теж повинні знайти в собі силу, щоб вести діалог.
Я очам своїм не повірив, коли під час молебню на повстанській могилі в лісі на Білостоці побачив напис “Полеглим борцям УПА за волю України 26 лютого 1946 р”. Пізніше виявилося, що ця таблиця пластмасова. Її кладуть на могилу тільки під час таких свят. Коли б її прикріпити, вона була б знищена, так як це сталося раніше з кам’яною таблицею.
На кордоні без змін
У суботу пополудні добросусідство продовжувалося в Долгобичеві. Почалося від спільної молитви до Транскордонної ікони Корчминської Богородиці з участю архієпископів та владик УГКЦ, РКЦ, УПЦ МП та представника УПЦ КП.
Від 2001 р. Капітула примирення присвоює нагороди. Цього року її лауреатами за значний внесок у справу польськоукраїнського порозуміння та співпраці стали Єжи Гоффман та Богдан Ступка. Але як тут порозумітися та єднатися? Наприклад, Якуб приїхав із Чехії, а коли хотів перейти кордон, дізнався, що це “тимчасовий перехід” і ним дозволено користуватися лише громадянам України, у яких є візи, та громадянам Польщі. Прикордонник порекомендував йому найближчий перехід Гребенне – Рава- Руська, де можна перейти на українську сторону.
Кульмінацією триденного заходу став концерт, під час якого виступили “Океан Ельзи”, “Тартак”, “БумБокс”, Kayah, “Т.Love” та “Karimski Сlub”. Дивитися і слухати концерт у спільному контрольованому безвізовому просторі не дозволив головний комендант польської Прикордонної cлужби. Щоб було справедливо, минулого року біля сцени могли розважатися поляки, а цього – українці. І добре, що так склалося, бо після трьох годин концерту на польському боці не було вже майже нікого, а треба згадати, що концерт тривав повних п’ять годин. У ТVP 2 мала йти пряма трансляція концерту. Врешті-решт, усе показало TVP Іnfo, тобто реґіональне телебачення. Польське телебачення пояснює це тим, що захід у Сопоті важливіший від цього на кордоні. Транслюються фестивалі українські, циганські й жидівські, а якийсь концерт, що організовується для примирення двох сусідніх держав, менш важливий. Місцева влада в Долгобичеві також не дуже активно включилася в організацію заходу. “Були лише декларації. Наприклад, місцеві мали освітити дорогу, яка веде до кордону. В останній момент виявилося, що цього не зроблять, треба було шукати інше розв’язання”, – пояснював організатор заходу о. Стефан Батрух.
Присутній на концерті “Кордон 803” депутат Верховної Ради України Борис Тарасюк подякував молодим людям, які “прийшли тут брататися”, і висловив бажання, щоб цей кордон у недалекому майбутньому перестав ділити.
“Наше слово” №37, 14 вересня 2008 року {moscomment}
