Павло Лоза ■ ЛЕМКИ ■ №32, 2022-08-07

– Добри ден, дороги лемки. Гнески, ледво сонце вийшло зза гори Маґури, а я хотів спати іщи. Але сонце повіло мі, “знаш, мусиш до Ждині, там зачинат ся сорокова Ватра”. Я вас шитких тут витам. Хцу, жеби сонце завжди витало вас в лемківским краю, дем ся народив, де мешкам і де вмру, – говорив зі сльозами на очах староста Ватри у Ждині Михайло Маркович, розпалюючи вогонь разом з віцестаростою «Лемківської ватри» Адамом Вєвюркою 22 липня.

Ватра – одне з найбільших свят лемківської культури не лише в Польщі, а й у всьому світі. Звідки приїхали цьогорічні учасники, можна було спостерігати на карті світу, яка була розміщена при в’їзді на територію ватри. Традиційно найбільше їх було з Європи, Канади, США. Але були гості і з більш екзотичних місць – Австралії та Японії.

– Це перша «ватра» після пандемії, яка повністю відкрита для відвідувань. Це перший такий масовий захід, організований нами за два роки пандемії. Побачимо, чи люди ще її пам’ятають, – казав першого дня фестивалю Григорій Трохановський, голова Об’єднання лемків (ОЛ), яке його організовує. Відповідь ми дізналися через два дні після завершення свята. За оцінками організаторів, цього року учасників було ……. тисяч. Вони приїхали не лише аби побути разом, а й відновитися після пандемії, а також підтримати людей у війні, про яку ніхто не забуває. Це було помітно під час розмов учасників.

– Цим заходом ми намагаємося пробудити людей, щоб вони знову відчули бажання приїхати не лише до Ждині, але й на інші події та в місця, пов’язані з нашою культурою, – зазначає Адам Вєвюрка, заступник голови ОЛ з Лігниці. Як каже діяч організації, чим більше ансамблів приїжджає з західних регіонів Польщі, тим більшою є кількість учасників.

– Звісно, що коли на «ватру» їде колектив, особливо дитячий, то приїдуть і їхні батьки, родичі. Я певен, що для лемківської громади, яка мешкає в Нижньосілезькому та Любуському воєводствах, важливо, що про неї пам’ятають та запрошують на захід, – каже Вєвюрка. – «Ватра» – це також гарна можливість відвідати Лемківщину. Я знаю, що багато людей залишаються тут після заходу. Про це свідчить хоча б той факт, що за тиждень після фестивалю важко знайти місце в агротуристичних господарствах у селах біля Ждині.

Через рік приїдуть святкувати перемогу

Традиційно у програмі свята були виступи ансамблів та гуртів з Польщі, України, Словаччини, Сербії. Крім цього, організували різноманітні майстер-класи з рукоділля, авторські зустрічі, дискусії, спортивні змагання і конкурси для наймолодших. Організатори навіть подбали про затишне місце для матерів з немовлятами, які могли відпочити, не залишаючи заходу.

Для прихильників історії були виставки документів, а в галереї просто неба, серед іншого, можна було дізнатися про в’язнів Центрального трудового табору в Явожні та жертв акції «Вісла». Саме вшанування їхньої пам’яті стало центральною подією другого дня фестивалю у Ждині. Під час відзначення 75-ї річниці вислання українців разом молилися перемисько-горлицький єпископ ПАПЦ Паїсій, перемисько-варшавський митрополит УГКЦ Євген Попович та єпископ Ольштинсько-Ґданської єпархії УГКЦ і єпископ вроцлавсько-кошалінський УГКЦ Володимир Ющак.

Уже зі сцени митрополит Євген Попович та архієпископ Паїсій говорили про події з 1947 року та одночасно про нинішню війну в Україні.

«Пріоритетом комуністичної диктатури, за підтримки московського правління, було знищення всіх нацменшин та творення радянського, тобто «руського» народу. Звідси маємо акцію „Вісла”, звідси маємо всі депортації. Звідси маємо це нещастя, яке нас переслідує. Ідея створення єдиного, братського, начебто слов’янського, тобто «руського» народу, на жаль, наново відродилася за імператорів ХХІ століття», – говорив перемисько-варшавський митрополит, який назвав «руску православну церкву» та її патріарха Кирила популяризаторами «руского міру» . «Ця ідея в Україні наразі розпалює “ватри смерті”», – додав глава УГКЦ у Польщі.

До його слів доєднався і православний єпископ. «150 днів трагічної російської агресії на багатостраждальну Україну. В наших церквах, православних і греко-католицьких, молимося передусім за мир. І нехай з цього ватряного поля лунає наша молитва за мир. Щоб відступив агресор від нашого боголюбивого українського народу», – закликав єпископ Паїсій.

Про війну в Україні, звісно, говорили усі гості події. Серед них були депутати Сейму, представники малопольського воєводи та органів місцевого самоврядування, українські дипломати, член Спільної комісії уряду та нацменшин, представники громадських організацій тощо. Пролунали і слова подяки польському уряду та народу за допомогу Україні та українцям.

«Ватра – це полум’я, яке також символізує радість від того, які нові, теплі та міцні стосунки будуються між польськими та українськими дітьми. Тому від цілого українського народу хочу подякувати польським сестрам та братам за цю велику підтримку», – сказав генеральний консул України в Кракові В’ячеслав Войнаровський.

Офіційні гості наголосили, що через рік зустрінуться у Ждині, аби разом святкувати перемогу України.

Історія зробила коло

Один з вечорів заходу було присвячено жертвам російської агресії. У концерті «Ватра солідарна з Україною» взяли участь співачка Юлія Дошна з Лося разом із синами, вокалістка Наталія Криничанка зі Львова та група автентичного співу з Лося «Рути Увити» («Ruty Uwite»). Під час виконання пісень на сцені показували кадри з війни.

Серед учасників цього концерту була, зокрема, 85-річна Марія Павленко. Вона народилася у селі Обша біля Білґорая (Люблінське воєводство). У 40-х роках була виселена в Україну. До 2014 року мешкала на Донеччині. Опісля переїхала жити до Бучі.

– Історія моєї мами – це війна. Вона ніколи в свідомому житті не виїжджала з України. Тепер історія зробила коло. Невже треба було цієї війни, щоб приїхала відвідати свої рідні землі! – плачучи сплескує руками дочка пані Марії, Валентина Павленко. Як розповідає українка, уже п’ять місяців мешкають у рідні з Польщі. – Наша родина співоча. Де можемо, там співаємо і виступаємо, – додає. Хоча їх не було у списку виконавців, організатори дали змогу родині Павленків виступити на сцені.

– Ми вважали, що ніхто з України до нас не приїде. Але багато лемківських організацій і артистів самі повідомили, що хочуть бути у Ждині. Вони заявили, що приїдуть обмеженим складом, без чоловіків, без хлопців, які танцюють. Кажуть, що їм важливо бути тут, на Лемківщині, – каже голова Об’єднання лемків.

Серед таких артистів, зокрема, Ксенія Пранничук та Галина Баранкевич з Івано-Франківська.

– Лемківськими піснями я не надто довго займаюся. Може, років десять. Але моє коріння лемківське. Моя баба – з села Верхівня Велика у Новосанчівському повіті. Вона з родиною була виселена на Луганщину, яка зараз окупована. Бабця мала кілька років, коли її вивезли. Але все пам’ятала. Завжди казала, що у степу бракує її гір, бо «без гір навіть немає, на чому ока сперти», – розповідає сімейну історію Галина Баранкевич, українська акторка та співачка (заслужена артистка України). Як вона зазначає, бабусі так і не вдалося відвідати рідне село. У 2014 році співачка записала альбом з лемківськими піснями «Вигнані з Раю». На основі тих пісень виник проєкт драми-концерту «Вигнані з Раю». Черговий її проєкт – це документальна вистава на тему війни, у якій звучать лемківські воєнні пісні.

– Може, це нескромно звучить, але мені подобається мій голос саме в лемківських піснях, – зазначає Галина Баранкевич.

– Був час, коли в хаті не можна було співати українських, у тому числі лемківських пісень. Але моя бабуся, яка родом з села Одрехова на Сяніччині, розповідала мені нашу сімейну історію, вчила. Уже дорослою я зрозуміла, що лемківські пісні – це мій напрямок. Тепер доношу лемківську культуру своїм дітям, – каже Ксенія Пранничук. Співачки у Ждині представили свій дебютний проєкт «Етно-формація».

А взагалі на «ватру» з України приїжджають і гості, не лише ті, хто має лемківське коріння.

– Я не лемківського походження, проте почуваюся тут як дома. Я щиро вболіваю за етнос лемків. Тому я тут, – каже Тетяна Скоромна, майстриня зі Львова, яка на «ватрі» проводила майстер-класи з розпису ікон на склі. Проте львів’янку та організаторів заходу об’єднує ще одна річ – допомога Україні. Разом із секретарем ОЛ Наталією Гладик з лютого займаються збором допомоги. Зараз зосередилися на закупівлі генераторів струму для ЗСУ.

– Треба знайти кошти, придбати генератор і доставити на передову. Буває важко, але якщо порівнювати наше завдання з місією, яку на передовій виконують бійці – то наша праця нескладна, – зазначає майстриня.

Слід додати, що під час цьогорічної «Лемківської ватри» у Ждині вдалося зібрати ……. тис. злотих на підтримку українських воїнів.

***

В межах фестивалю відбулося вручення нагород «Вірний предкам». Цього року за вагомий вклад у збереження пам’яті та історії українців у Польщі та дослідницьку роботу премією нагородили Лідію та Олександра Колянчуків та д-ра Євгена Місила. Крім того, відзначили Велимира Паплацького, який отримав нагоду за збереження та розвиток культурного та громадського життя русинів-українців у Сербії.

Поділитися: