Оля Русін ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №28, 2021-07-11

Погляд «зсередини» на перший великий літературний офлайн-захід за останні два роки

Моя участь у Книжковому Арсеналі (КА), як і у випадку більшості моїх колег-письменників та письменниць, була довгою історією. Передусім – бо наші заходи планувалися ще на фестиваль 2020 року. Ми почали їх обговорювати з організаторами (це було на початку весни, коли пандемія вже розгоралася, але було ще незрозуміло, наскільки все серйозно), а потім країни одна по одній почали вводити жорсткий локдаун. Спершу стало очевидно, що на Арсенал не приїдуть іноземні гості – а потім і сам фестиваль скасували.

Вхід до будівлі Арсеналу, де проводився фестиваль. Фото – агенція repor.to, надане пресслужбою КА

Тут варто одразу зазначити: для креативних індустрій відміна офлайн-заходів означає не стільки перехід на дистанційну роботу, скільки втрату (принаймні часткову) нетворкінгу – можливостей корисних знайомств, напрацювання контактів, живого обговорення потенційних проєктів тощо. Та й багато з тих, що вже існували, зависли у невідомості через пандемію.

Отож, головними такими офлайн-заходами для спільноти у випадку української письменницько-видавничої сфери були Книжковий Арсенал (традиційно відбувається у травні у Києві) та Форум видавців (кожного вересня у Львові). Останній не скасували, а перенесли в онлайн-формат – зауважу, що організатори зробили це справді добре і доклали багато зусиль, аби захід був цікавим для глядачів, які за майже пів року уже добряче стомилися від інтернет-подій.

Книжковий Арсенал-2021 також спершу мав традиційно пройти у кінці травня, однак у середині весни в Україні почала рости захворюваність на коронавірус, і стало ясно, що до потрібного часу хвиля не спаде. Тож організатори перенесли захід на місяць – до кінця червня, і зрештою він таки відбувся.

Парадоксально, але певною мірою саме пандемія допомогла Арсеналу стати особливим – бо окрім того, що він був першою великою офлайн-подією для творчої спільноти з 2019 року (коли, до речі, КА отримав нагороду International Excellence Awards у номінації «Літературний фестиваль»), це була іще й 10-та, ювілейна подія. До цього часу всі вже неймовірно скучили за такими заходами, мали багато ідей, тож і кураторська програма, й зустрічі та дискусії (які, до речі, проходили досить жорсткий відбір, бо було дуже багато охочих) стали справді цікавими та винятковими.

Книжковий ярмарок зсередини. Фото – агенція repor.to, надане пресслужбою КА

Фестиваль відбувається на території Мистецького Арсеналу – це колишня, власне, зброярня, велика цегляна будівля із просторим двором (ще не до кінця впорядкованим, але головний його плюс – багато місця на свіжому повітрі). У попередні роки книжковий ярмарок та більшість заходів проходили всередині, надворі натомість розташовувалися лише фудкорт та сцена. Цього разу простір довелося переобладнати: аби в будівлі не було скупчення людей, там розмістили стенди лише видавців дорослої літератури, а всю дитячу секцію перенесли у ту частину двору, яка раніше не використовувалася. У перші дні таке рішення критикували деякі учасники та відвідувачі ярмарку, оскільки було дуже спекотно, а дитячі стенди опинилися у дальньому кінці (їх не було видно одразу при вході на Арсенал, як, наприклад, головну будівлю чи сцену). Однак невдовзі стало вже прохолодніше, а люди звикли до того, що й де знаходиться, тож, на мою думку, винести дитячу секцію на вулицю було вдалим рішенням організаторів. Та й, з іншого боку, вимушеним – адже треба було дотримуватися карантинних обмежень. Зате частина фестивалю усередині будівлі (яка в попередні роки асоціювалася із натовпом людей та нагромадженням стендів – бо ж видавництв останнім часом в Україні відкривається дедалі більше) тепер стала просторою та зручною. Там легко було дотримуватися дистанції, можна було спокійно пороздивлятися книжки без тисняви, були й кілька зон із кав’ярнями, і майданчик для дітей. На другому ж поверсі розташовувалася зона ілюстраторів.

Для дотримання санітарних норм запровадили нововведення з квитками: відвідувачі могли їх купити тільки на певний часовий слот (наприклад, з 12 до 14). При цьому вхід для людей пенсійного віку, дітей до 12 років та учасників бойових дій на Сході, як і раніше, був безкоштовним. У нас, учасників заходів, була дещо інша схема: ми мали загальний квиток, що діяв упродовж всього фестивалю, але зайти за ним упродовж дня можна було лише раз. Тобто якщо вийшов із території КА – то повернутися можеш уже назавтра.

Оля Русіна. Авторка фото – Євгенія Перуцька

Таким чином один із заходів, який я проводила, перенісся із 2020 року, ще кілька – додалося. На початку 2021-го я була членкинею журі літературного конкурсу для підлітків, і на Арсеналі ми мали зустріч із переможцями. Із командою цього ж конкурсу ми проводили майстер-клас із письменницької майстерності для дітей. Натомість в останній день фестивалю відбувся захід, організований проєктом «Барабука» та Українським інститутом книги (УІК). Вони проводять акцію «Живі письменники» – вона має на меті популяризацію серед дітей читання, зокрема книг українських сучасних авторів; а назва є алюзією на відомий жарт про те, що всі письменники, яких ми вивчаємо у школах, уже повмирали.

Тож УІК виготовив для учасників фестивалю футболки з хештегом «Я жива письменниця/Я живий письменник» і запросив їх взяти участь у своєрідній «казці наживо». Усім нам роздали картки із заздалегідь підготовленими ключовими словами, й автори мали по черзі виходити на сцену і експромтом вигадувати фрагмент історії, який би був побудований навколо цього слова чи фрази. Кожен наступний автор продовжував історію, і таким чином утворилася довга (і досить химерна) казка про крокодила та ведмедя, які переживали різні карколомні пригоди на Книжковому Арсеналі, стали книжковими блогерами та подорожували на метро з Києва до Львова і навпаки (для невтаємничених: львівське метро – це своєрідний мем, адже підземки там немає, але трапляється, що хтось думає, ніби таки є). Усе це дійство транслювали онлайн, як і більшість заходів фестивалю, та зафільмували на пам’ять – його можна переглянути на сторінці Арсеналу. Саме тоді я, до речі, переконалася, що, навіть коли ти письменниця і журналістка одночасно, можна ненадовго забути про свою професію, але вона точно не забуде про тебе. У той час як мої колеги-автори діставали картки із фразами «беззубий крокодил» чи «подушка-невидимка», я витягнула… «інстаграм-сторінку президента».

Поділитися:

Схожі статті

Історія однієї нелюбові на тлі першого українського Майдану

Дарина ПОПІЛЬ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2021-06-13 Третій роман української письменниці, літературознавиці, перекладачки Оксани Луцишиної отримав нещодавно Шевченківську літературну премію. До цього...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*