Іван Мазурський ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2025-02-02

Віктор Марек Лейк «Тридцять років з меншинами». Ольштин: Видавництво «Edytor WERS», 2024. – 287 с.

«Завдяки своїм особистісним якостям, вмінню знаходити компроміс і надійності в діях він завоював довіру обох сторін, які сприймали його як “свого представника”. Це рідкісний випадок у світі політики й реаліях суспільного життя. Це стало можливим тому, що Віктор Марек Лейк керувався переконанням у необхідності соціального служіння для гармонійної співпраці між меншинами та більшістю». З цією оцінкою професора Анджея Саксона з Університету імені Адама Міцкевича в Познані неможливо не погодитися. 

Віктор Марек Лейк, автор публікації «Тридцять років з меншинами», протягом понад тридцяти років як уповноважений воєводи, а після – маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства брав активну участь у формуванні життя національних та етнічних меншин у регіоні. Маючи також багаторічний досвід журналіста, він написав цікавий текст, який не лише є джерелом знань, але й багатий для кожного зацікавленого читача на факти та реалії різнонаціонального, багатокультурного, релігійного життя. Це його авторська повість. Сам Віктор Марек Лейк називає книгу не науково-історико-соціологічним текстом, а «описом, взятим із реального життя, який торкається надзвичайно важливих питань та деталей».

Унікальність цього видання зумовлена передусім біографією і характером самого автора, який також походить із меншинної спільноти. Він польський мазур і євангелик. Віктор Марек Лейк, котрий народився 10 травня 1951 року в мазурському місті Щитно, має на своєму життєвому шляху досвід активної громадсько-суспільної діяльності в екуменічному русі, журналістиці й редагуванні часописів. У 1981-1990 роках він був працівником і очільником Християнського громадського об’єднання. Ще того ж 1989 року відродив Міжнародне молодіжне християнське об’єднання «Polska YMCA», яке очолював протягом десяти років як директор, потім – як президент. Був депутатом Сейму РП 9-го скликання. Від 1994 року працював уповноваженим ольштинського воєводи, а з 1999-го – маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства у справах національних і етнічних меншин. 

Нині у Вармінсько-Мазурському воєводстві проживає приблизно 10% національних меншин. Переважно українці – десь 70 тисяч, німці – 20 тисяч,  білоруси – 2-3 тисячі, також близько однієї тисячі ромів та литовців, росіяни (включно зі старообрядцями), євреї, татари, вірмени та автохтонні мазури й варміяки. Крім римо-католицького костела, існують євангельські храми, п’ятдесятницькі та східні церкви: греко-католицька та православна. Можна сказати, що як нині, так і в минулому, попри величезний відтік людей після ІІ Світової війни, Вармія й Мазури залишаються різнонаціональним та багатоконфесійним регіоном. 

Після 1990 року громадські організації національних меншин почали з’являтися як гриби після дощу. Об’єднання українців у Польщі, у яке перейменовано Українське суспільно-культурне товариство, що діяло в комуністичні часи, починаючи від 1956 року, створило відділи в Ольштині, Ельблонзі та Ґіжицьку і по кільканадцять територіальних осередків, підпорядкованих відділам по всьому воєводству. Німці утворили понад двадцять територіальних ланок, більшість з яких перебувають у складі Спілки німців Вармії та Мазур. Крім того, окремо діють Ольштинське та Нідзіцьке товариства німецької меншини. Працює Мазурське об’єднання в Ольштині та Вірменське об’єднання в Ельблонзі. Нещодавно створено Ольштинсько-Ґданську єпархію УГКЦ з осідком в Ольштині з мережею греко-католицьких храмів по всьому воєводству та в інших регіонах.

У воєводстві діє дві школи з українською мовою навчання: Початкова школа з українською мовою навчання (УМН) в Бартошицях і Комплекс загальноосвітніх шкіл з УМН – від початкової до середньої – в Ґурові-Ілавецькому. Заснувати українську школу в Ольштині та Український регіональний культурний осередок поки що не вдалося, незважаючи на багаторічні зусилля голови Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі Степана Мігуса. Не вистачило волі та розуміння цього питання серед органів державної влади та місцевого самоврядування, й навіть у частини батьків-українців. Мережа шкіл з німецькими класами розвивалася з 2005 року, але суттєве скорочення субсидій урядом «ПіС» призвело до її ліквідації. Відновити класи з викладанням німецької мови зараз важко насамперед через нестачу вчителів. Українська та німецька меншини мають власні радіопрограми. Українці – кожного дня, німці – раз на тиждень, час від часу TVP 3 Ольштин транслює програму «Українські вісті». Виходять також журнали: українські («Наше слово», «Благовіст») та німецькі («Storchenpost», «Mitteilungsblatt», «Allensteiner Nachrichten»).

Меншинні організації спільно проводять багато культурних заходів. Найвідоміші – фестиваль «Під спільним небом», «Sommerfest», Шевченківські дні, Загальнопольські дні українського театру, Дитячий фестиваль в Ельблонзі, Фестиваль церковної музики в Ґіжицьку, фольклорний фестиваль «З мальованої скрині» в Кентшині та «Еколомия» в Ґурові-Ілавецькому. Десять років існував Міжнародний фестиваль програм телебачення і радіо «Калинові мости» (2010-2019 роки), у якому участь взяло понад 400 журналістів з України. У регіоні, але і по всій країні та за її межами, зокрема в Україні, дуже популярним став українсько-польський музичний гурт «Еней» з Ольштина, ромський ольштинський гурт «Хітано». 

Серед проблем меншинних організацій варто згадати нестачу приміщень. Коли ж вони є, то не вистачає коштів на їхнє утримання та створення робочих місць, щоб працевлаштувати хоча б одного працівника. 

Окрім уповноваженого у справах національних меншин, воєводська самоврядна влада має єдину в Польщі Комісію у справах національних та етнічних меншин, яка тісно співпрацює з організаціями національних меншин, дбає про фінансову підтримку їхньої діяльності. Книга Віктора Марека Лейка детально описує цю співпрацю, вказуючи також на труднощі. Цікаво тут представлено міжнародну співпрацю, а також роль організацій меншин у розбудові партнерства з міськими та районними представництвами Німеччини й України в культурній або соціальній сферах.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що за понад тридцять років у Вармінсько-Мазурському воєводстві завдяки вдалій співпраці вдалося побудувати мультикультурну громаду, яка, як зазначено у стратегії розвитку воєводства, є багатством нашого регіону в об’єднаній Європі.  Посеред 20 розділів книги міститься один під заголовком «Ми всі є українцями», присвячений війні в Україні, розпочатій росією, і допомозі українському народу. Ще один із розділів «Мирон» присвячено Миронові Сичу, який передчасно відійшов у вічність. Мирон Сич був не лише засновником унікальної української школи в Ґурові-Ілавецькому, а й депутатом Сейму протягом двох скликань, головою сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства та воєводським віцемаршалком, постійним активним діячем ОУП.

Про все це детально розповідає представлене видання. Вартісним надбанням книги є низка інтерв’ю Віктора Марека Лейка з представниками національних та етнічних меншин: Мироном Сичем, Стефаном Дембіцьким, Степаном Мігусом, Іваном Піком, Генриком Гохом, Барбарою Віллан, Кристиною Плохарською. 

Неодмінно треба погодитися з маршалком Вармінсько-Мазурського воєводства, котрий зазначив: «Ви отримали надзвичайну книгу, яка описує життя нашого регіону після політичної трансформації 1989 року, але очима наших сусідів і друзів з національних меншин, що проживають у вармінсько-мазурському регіоні. Буває, що вони мають різні імена, як Ірма чи Мирон, носять вишиванки, вони ходять у неділю не до нашої церкви, а до православної, і розмовляють між собою іншою мовою. Проте, як і ми, вони багато працюють і є лояльними громадянами Республіки Польща».

Автор Віктор Марек Лейк присвятив книгу пам’яті свого друга Мирона Сича.

Поділитися: