ДВА Києва. Об”єднання лемків

Богдан ГукЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2009-12-18

{mosimage}

Нестерпна легкість пінязя
На чергове засідання управи ОЛ (збори відбуваються два рази на рік), що пройшло 14 листопада в будинку організації в Горлицях на вул. Дворисько, 5, прибуло 17 представників з Лемківщини та західних земель. Головував Стефан Гладик. Засідання було останнім перед запланованим на 30 січня 2010 р. з’їздом ОЛ.
План засідання передбачував прослухання звіту управи з діяльності за квітень-листопад 2009 р. Голова ОЛ зосередився спершу на проблематиці ґрантів.

Хоч, як він сам каже, “фінансова незалежність – це незалежність національна”, все ж провідна лемківська організація працює за ґрантовою системою. Не можна сказати, що вона задоволена різними обмеженнями, пов’язаними з цим, проте Гладикові довелося зробити висновок, що “потенційно грошей є більше, ніж можемо взяти…”.

Ґранти МСЗ України – привид чи галюцинація?
Правда, вищесказане відноситься тільки до ґрантів, надаваних у Польщі, адже українські, які виділяються через МЗС, становлять тільки джерело нервів та насмішкуватих коментарів. ОЛ на виразну рекомендацію Посольства України в Польщі подало в поточному році 6 заяв, зокрема на придбання книжок, на курс лемківської мови, оплату адміністратора в Центрі культури ім. Б.-І. Антонича, видання книжки, техніку для центру. “І досі нема найменшої відповіді”, – ледь приховуючи іронічну посмішку сказав голова об’єднання. Тимчасом відомо, що голова Світового конґресу українців Євген Чолій під час переговорів з урядом України про допомогу діаспорі домігся, щоб ґранти МЗС мали спершу оцінку СКУ. І на сьогодні не відомо, чи це означає сприяння, чи додаткову перешкоду на шляху до створення чіткої схеми надавання ґрантів для української діаспори.

Криниця не для лемків?
Наступна проблема – двомовні написи на інформаційних таблицях при в’їзді та виїзді з лемківських сіл. Ідеться, зокрема, про Білянку, де з одного краю села таблиця стоїть без пошкоджень, а з другого вже 4 рази була знищена. Іншою, спорідненою зрештою проблемою було те, що на відкриття пам’ятного напису про річницю заснування королем села Лося, ґмінна влада не бажала запросити представників української організації лемків. Тимчасом організація має досить чіткий образ того, де місцева або державна влада сприяє або не сприяє лемкам. Отож, Підкарпатське воєвідство не сприяє як на місцевому, так і на державному рівнях: самоврядний Ряшів не сприяв фінансово програмі “Двері Лемківщини”, а також кермешеві у Вільхівці; протягом багатьох років Об’єднанню лемків нічого не дає ґміна та місто Криниця. Можна констатувати, що Підкарпатського воєвідства ніяк не порівняти з позицією Малопольського, самоврядування якого прихильно ставиться до лемків. Проте і йому далеко до рівня сприяння, яке мають лемки на західних землях, де навіть на рівні ґмін є можлива допомога по кілька тисяч злотих – хоча б на виїзди на “Ватру”.
Успіхом було придбання окремого будинку в центрі Горлиць – на вул. Дворисько. Це, на погляд членів управи, стабілізує діяльність об’єднання, яке має в цьому місті також приміщення в будинку на вул. Яґайла, 12. У цих же будинках розміститься, зокрема, Центр культури ім. Б.-І. Антонича, редакція “Ватри”, адміністрація та знайде свій куток працівник, який відповідатиме за обслуговування ґрантів. Іван Криницький застерігав управу від спокуси орендувати частину приміщень, оскільки це дає малі прибутки, а може принести чимало клопотів. Учасники засідання погодилися, що позитивно вплине на культурний краєвид Лемківщини відкритий 31 жовтня музей малярства в Лосі, фінансований самоврядуванням.

Привітний подих о. Ісаковича-Залеського…
Тепер, на зміну, про клопоти. По -перше, наближається процес за заявою о. Ісаковича-Залеського, який на останній “Ватрі” побачив бандерівський захід; по-друге, зловживання декого з громадян України, які використовують візи, видані Польським консульством у Львові для приїзду на “Ватру”, тимчасом бувало, що власник візи про лемків і не чув.
Об’єднання лемків, як здається, планує пожвавити видавничу діяльність. Не вдалося, через надто високий гонорар, видати книжку П. Лопаткевича про малу архітектуру Лемківщини, проте з’явиться книжка іншого автора – про лемківське каменярство. Імовірно, ОЛ почне готувати до друку том документів на основі процесу повернення Никифорові його справжнього прізвища, який розпочала організація.

Щоб не “з’їхати” на з’їзді!
Перспектива з’їду, на погляд С. Гладика, мала б поставити перед управою, а відтак – і учасниками з’їзду, проблему моделі та способу функціонування організації. Модель – це справа того, чи організаційна структура ОЛ повинна відповідати адміністративній структу рі держави, тобто мати воєвідські та повітові ланки; спосіб функціонування – це питання ролі та розміру участі ґрантової системи в ньому, проблема типу відносин з партнерськими установами та організаціями, шкільний принцип тощо.

Голова “сходу” і “заходу”
Дотичним до вищевказаного було й питання відносин голова-заступник. Досі дієвим був принцип “голова з рідних земель, заступник – із західних”. У зв’язку зі смертю Івана Троханівського, мешканця заходу країни, виконувати його обов’язки управа попросила проф. Андрія Ксенича. Він погодився, за умови, що це питання буде заново поставлене на з’їзді, а він матиме відповідних помічників.

Реальність і фікція
Тимчасом, за інформацією Адама Вевюрки, на західних землях у деяких селах, напр. у Заменицях, останнім часом виникли неформальні гуртки, члени яких хочуть створити формальні структури ОЛ. Присутні задумувалися, як сприяти заснуванню нових гуртків на західних землях, а також отримувати інформацію про ситуацію в деяких із них, адже не відомо, приміром, що діється з гуртком у Стобні. Здається, об’єднання могло б мати більше гуртків на Зеленогірщині, проте для цього потрібна постійна увага, особливо візити голови ОЛ. Крім того, на думку управи, там, де в середовищі лемків є гуртки Об’єднання українців у Польщі, там творити гуртки ОЛ не завжди треба. З другого боку, не в одному селі гуртки ОУП становлять фікцію, тому варто було б їх підмінити, якщо це можливе, більш дієвими гуртками. На самій Лемківщині помітних зрушень у ситуації структурних підрозділів ОЛ не видно. У Зиндрановій, проте, існує типово паперовий гурток. Щоб гуртки у Вільхівці та Полянах не перетворилися на фіктивні, їх членам треба дати допомогу. З’їзд стане перед питанням, що робити з фіктивними, по суті, підрозділами.

Нова дійсність?
Гладик не мав сумніву: статут ОЛ є написаний мовою та поняттями, які на сьогодні вже застарілі. Їхнє відставання від перетворень у функціонуванні суспільства настільки значне, що деколи статут заважає реалізувати… статутні положення. Отож, з’їздові доведеться й у цьому питанні мовити своє слово.
Проте небагато могли сказати члени управи про розвиток своєї інформаційної мережі в інтернеті. З цього приводу виникла чимала дискусія, бо дехто не вважав інтернету надто важливим засобом діяльності організації. Відповідальний серед іншого й за цю ділянку Еміль Гойсак вказав на розбудову вже третьої, знищеної нещодавно, сторінки ОЛ. Хоч графічно створити її легко, але складність починається тоді, коли треба це наповнити змістом, привабливим для відвідувача.
Зрештою, той же Е. Гойсак – це також “проблема”. На сьогодні він єдиний в ОЛ працівник, до того ж на півставки (!!!). Тимчасом організації потрібні принаймні 2-3 працівники, адже один не наповнить сторінки в інтернеті та не обслужить ґрантів. Якби вдалося вирішити кадрову проблему, і так позитивно, як робить це Гойсак, то ОЛ мало б перед собою кращу перспективу. “Потрібно відійти від самої суспільної діяльності, а йти до професіоналізації, і тому нам треба мати штатних працівників”, – констатував Гладик.

* * *
“Переступити поріг надії”
Об’єднання лемків стоїть перед важливими завданнями. Це не новина у 20-річній історії цієї організації. Досі об’єднанню щастило мати непоганих голів. Зміни тут не означають відходу від визначених пріоритетів. С. Гладик вніс у головування аспект наполегливості, це автентичний народний лідер. Інколи надто впертий та твердий, схильний загострювати проблеми з допомогою практики типу “хто не з нами, той проти нас”, однак ніхто не дорікне йому браком працьовитості чи принциповості – як у переговорах з польською державною адміністрацією, так і у відносинах зі Стоваришінням лемків. Питання будинку Руської бурси, де ОЛ пішло на раціональний компроміс, є одним із доказів існування доброго відчуття реальності в Гладиковій поставі.
Управа ОЛ має замало ініціативи. Це вплив відстані, – родом з акції “Вісла”, – але інколи також справжня пасивність. Адже дивною є ситуація, коли управа ОЛ не знає, як виглядає ситуація в кількох гуртках, або збирається творити нові тільки напередодні з’їзду. Для того, щоб мати поточну інформацію, не потрібні два рази на рік засідання управи.
Одним зі способів виходу з цієї ситуації, напевно, є штатні працівники. ОЛ не обслужить або не збільшить кількості чи обсягів ґрантових проектів, коли не буде професіоналізуватися. “Ватрою” організація ніяк не може тільки пишатися, тому що саме “ватряне” поле, замість бути джерелом постійних прибутків, поки що є необжите і в час між “Ватрами” просто пустує.
Два приміщення в Горлицях не дозволять тепер посилатися на брак площі для активності – у них розміститься редакція “Ватри”, антоничівський Центр культури, адміністрація, до того – залишиться невикористана площа, вільна як докір. Видавнича ділянка та інтернет чекають на свій прорив у майбутнє. Без якісних польськомовних видань Об’єднання лемків може забути про перемогу над виданнями Стоваришіння, а без ще краще поставленої інформації в інтернеті хай уже нині попрощається з молоддю, або, кажучи словами Олександра Маслея, може дійти до Києва, але “хибаль того за Устьом…”.

“Наше слово” №51, 20 грудня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*