Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №36, 2022-09-0

«Свято культури над Ославою» – захід з багаторічною традицією, який щорічно проводиться в селі Мокре. Цього року він відбувся в 30-те. Фестиваль, насичений фольклором, – це можливість інтегрувати не лише місцеву громаду.

Основне – популяризувати своїх

– Колись подія була скромнішою, проте її складніше було організовувати, – розповідає про перші «свята» Марія Білас, голова Сяніцького відділу ОУП. Складніше, по-перше, тому, що ніхто не знав, як має виглядати захід. Друге – визначитися зі спрямуванням, адже організатори тяжіли до різних жанрів – театру, оперного співу, українського фольклору, в тому числі регіонального.

– До нас приїжджали гурти зі Словаччини та Угорщини. Але перш за все ми намагаємося запрошувати українські гурти, які діють у Польщі. Я вважаю дуже важливим пропагувати себе серед «своїх», – каже діячка об’єднання на Підкарпатті. – Ми маємо дати нашим гуртам шанс, тому що саме вони зберігають культуру та традиції в країні, де ми живемо, – додає голова Сяніцького відділу ОУП.

Цьогорічне «Свято культури над Ославою», як і торік, тривало два дні. Але зараз захід умовно поділено на дві частини. Перший день, 13 серпня, був цілком присвячений місцевому ансамблю пісні і танцю «Ослав’яни», який мав власне свято – цього року колектив відзначає своє 50-річчя. З нагоди ювілею відбувся урочистий концерт, під час якого гурт представив свої мистецькі досягнення.

Село було б інше

Другого дня свята на сцені біля пожежної частини у Мокрому можна було побачити  «Лемківський перстеник» з Гладишева, ансамбль «Студенти танцюють», гурт карпатської пісні «Відимо» із Сянока, «Капелу Збирану» з Кракова, солісток Таню Сцібайло та Дарину Заболотну, ансамбль «Лем Ми» з Команьчі, Оркестр св. Миколая з Любліна. Серед артистів були також мокрянські колективи, в тому числі вокальний ансамбль «Сьпіванка», який виконує старі пісні, що традиційно побутували в Мокрому, та дитячий ансамбль «Малинячок», який вже шість років працює у селі. Здебільшого його членами є учні місцевої початкової школи та діти з пунктів навчання української мови у Репеді та Сяноці. Звичайно, були і «Ослав’яни».

– Без «Ослав’ян» та нашого заходу, напевне, село б виглядало інакше. Воно не відрізнялося б від багатьох інших навколо нас. Звичайно, в сусідніх селах живуть українці. Але коли не маєш підтримки, пробитися важко. А зараз навіть у сусідніх селах кажуть, коли їдуть до Мокрого: «Їду до України», – пишається Марія Білас.

Живемо окремо, проте разом

Мокре – село, у якому живуть дві нації, віряни трьох церков (римо-католики, греко-католики та православні). Втім, як стверджують місцеві українці, – ніколи на цьому ґрунті не було суперечок.

– Навіть у школі польські діти співають українських пісень. Деякі з них ходять на уроки української мови і виступали на цьогорічному «Святі культури над Ославою». Вони самі цього прагнуть, а їхні батьки розуміють, що вивчення української культури не загрожує їхній польській ідентичності. Ніби живемо ми, поляки та українці, окремо, проте ми разом. Вміємо жити разом і шанувати чуже. Нам це вдається, – розповідає про село Марія Білас.

Тутешні мешканці вже кілька років є учасниками «Свята культури над Ославою». Крім цього, фестиваль відвідують і гості з-поза Мокрого, зокрема із Сянока, Команьчі, Перемишля та навіть Варшави.

– Ми колись приїжджали з сусідами та близькими – по кілька машин. Ставили намети і залишалися ночувати. Зараз же просто відвідуємо концерт. Я приїжджаю не лише тому, що маю тут сім’ю. Подобається атмосфера: тут весело та камерно, – каже один з учасників свята, який приїхав з Перемишля.

Але про село і урочисту подію не забувають і його колишні мешканці, що зараз мешкають за океаном. Серед таких гостей, зокрема, подружжя Зарічняків з Торонто у Канаді.

– Завжди приїжджаємо у відпустку до Мокрого так, щоб потрапити на «Свято культури над Ославою». Крім того, це нагода відвідати всіх рідних у Польщі та в Україні, – пояснює Рома Зарічняк. Кілька десятків років тому він познайомився зі своєю дружиною саме у Мокрому. Вона тоді була членкинею «Ослав’ян». Зарічняки виїхали з Польщі до Канади, коли їхні діти навчалися у школі. – Дружина на кожні канікули їде сюди, щоб пригадати, як колись співала, як танцювала. Та й я також. Хоч горло болить, але тут співати просто тягне, – сміється пан Роман. Його дружина зізнається: щойно проходить зима, вона тільки й думає, як сказати чоловікові, що хоче їхати до рідного села.

– Людина – як лелека. А чим людина старша, тим більше її тягне додому. Навіть щоб тільки походити шляхами, де ходила змолоду, – зітхає Богданка Зарічняк.

Одна людина нічого не зробить

За організацію ювілейного концерту «Ослов’ян» та захід «Свято культури над Ославою» відповідальні одні й ті самі люди. Проте не все тут залежить від одного-двох лідерів.

– Замість того, щоб сидіти вдома, нудьгувати чи пліткувати, краще поспівати, потанцювати та зробити щось, що знадобиться іншим, – каже Марія Білас.

Приклад цього – українці з Мокрого, які є не лише членами «Ослав’ян». Колишні учасники цього ансамблю творять «Сьпіванку» і водночас входять до Гуртка сільських господинь. Саме ці «господині» стежили, щоб гості цьогорічного свята не лишилися голодними. Також українці беруть участь у місцевому гуртку Об’єднання українців у Польщі та у товаристві «Балдгора». Це організація, яка вже десять років управляє негромадською початковою школою в Мокрому. У ній новий навчальний рік почнуть сорок дітей. Ці малюки наразі складають місцевий дитячий гурт, а в майбутньому, певно, стануть членами «Ослав’ян» і допомагатимуть в організації «Свята культури над Ославою». Проте виникає питання, як довго ще існуватиме школа, оскільки коштів з державного бюджету може не вистачити на її функціонування. Через недостатнє фінансування з самоврядування зменшилася і кількість організованих заходів.

– Немає адекватної співпраці з усіма регіональними структурами самоврядування. Тому ми припинили просити грошей. Не бачимо сприяння, – зауважує Марія Білас. Діячка ОУП згадує коментарі про те, що Об’єднання українців у Польщі організовує надто багато розважальних заходів.

– Ми скрізь. На Підляшші, в Ольштині, Ґданську, Слупську, Кошаліні та Ґожові. На території, де ми живемо, найменше українців з усіх цих регіонів. І коли ми тут, то як не показати, що ми є?! – каже голова Сяніцького відділу Об’єднання. Українка не може уявити, як на території, де живуть корінні українці, де земля їхніх дідів і прадідів, не показувати своєї культури:

– У нас є навіть пісня, що має такі слова: «Повертайтесь до рідних осель українців, тут є гнізда ваших прадідів, повертайтесь і співайте по всьому світу, що ми ще живі». То як нам, Об’єднанню, не працювати! Тим більше, що ми вже тридцять років організовуємо «Свята культури над Ославою». І поки є кому цим займатися, і люди залюбки приїжджають до нас. Ми не хочемо, щоб наше село замовкло. Тому запрошуємо всіх на наші наступні «Свята над Ославою», – підсумовує Марія Білас.

***

Детальніше про ювілейний концерт «Ослав’ян» та сам ансамбль – у наступному номері тижневика.

Поділитися: