Фейлетон Богдана Гука ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-02-12
У поточній свідомості громадян Польщі і, частково, України історична подія, відома під назвою акція “Вісла”, однозначно і повністю відноситься тільки до українців (хоч виселяли людей різних національних поглядів: русинів, “тутешніх”, лемків), а тимчасом у світлі історії акція “Вісла” не була єдиною так названою акцією здійсненою на землях Польщі в ХХ ст. Нехай це стане малою сенсацією: перша акція “Вісла” проводилася 1943 р. в окупованій гітлерівцями Варшаві!
Я довідався про матеріали фонду акція “Вісла” з бібліографії одної книжки, яку вказав мені дуже цим здивований Ярослав Присташ. Пішовши за цими даними, я подзвонив до Музею літератури ім. А. Міцкевича (на площі Ринок варшавського Старого Міста). І яке ж було моє здивування, коли працівниця відділу рукописів спокійно сказала: “Так, ми маємо матеріали про акцію “Вісла””. Я аж підстрибнув: “Які?”. І почув її архівнонудне: “В окупованій німцями Варшаві…”.
Жінка й далі нудьгувала, а я п’янів і був здатний не знати до чого, тому що оце виявив наступну акцію “Вісла”, за криптонімом сеструблизнючку нашої “рідненької”, за національністю… польку, але ж таки сестру, старшу, хоч і… давнопомерлу.
Ось опис цієї сестри. “Зачав” її польський журналіст і підпільний діяч Збіґнев Міцнер (Zbigniew Mitzner) 1943 р. у Варшаві як одну з особливих акцій польського підпілля, спрямовану на захист культурної еліти власної нації, насамперед письменників, які в момент зникнення ІІ Речі Посполитої з карти європейських держав стали представниками культури, приреченої на знищення, у розумінні нацистів – антикультури. Будучи тими, хто заробляє на прожиття писанням літературних текстів чи публіцистичних статей, у них не стало видавництв і замовлень, кажучи мовою життя – голод став постійним гостем у їхніх домівках. Більше того, ці люди були здатні творити шедеври також в окупаційних умовах, а для культури було б безповоротною втратою, якби їх не зберегти. Міцнер запропонував їм укласти видавничі угоди від імені запланованого на післявоєнний час видавництва “Вісла”. Сама ж акція скуповування текстів отримала назву “Вісла”. Її результати були такі: від приблизно 100 літераторів Міцнер купив рукописи/машинописи близько 250 творів, за які заплатив авторам гонорари (усього приблизно 1,5 млн. зл.). Серед підтриманих таким чином у матеріальних злиднях столиці Польщі були представники письменницької еліти, такі як Януш Каден-Бандровський чи Марія Домбровська.
Після війни політичні обставини не сприяли творенню видавництва “Вісла”. Міцнер ще встиг повернути авторам тексти і видавничі права(!) до них. Зробив так, напевно, тому, що ці ж політичні обставини, які саме закінчили життя старшій сестріблизнючці, уже працювали над приведенням на світ молодшої. Комунізм – це була пуповина, якою в повоєнній Польщі “зв’язано” акцію рятування польської еліти в 1943 р. з акцією винищення українського селянства в 1947 р.
Охочим довідатися більше про старшу сестру нашої “Віселки” пропоную вивчати особистий фонд З. Міцнера, який зберігається в архіві Музею літератури у Варшаві. Правда, там серед мільярдів написаних слів не знайти ні одного про молодшу “Віслу”, яка зберегла життя, непогано мається також нині, – що більше їй років, то й сильніша, наче якийсь нелюдський парадокс. Багачка, вона не вимагає ніякої плати за свій життєвий труд – тільки дайте якнайдовше пожити…
“Наше слово” №7, 15 лютого 2009 року {moscomment}
