Дмитро Десятерик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №44, 2022-10-30

На кінофестивалях Ukraїna! та «Київський тиждень критики» відбувається всеукраїнська прем’єра фільму Марії Ер Горбач «Клондайк».

У Варшаві з 21 по 29 жовтня проходить найбільший у Польщі кінофестиваль сучасного українського кіно Ukraїna!. Він, як і щороку, демонструє фільми останніх років, що розповідають про сучасну Україну, її життя, війну та людей. На відвідувачів тут чекають нові художні та документальні стрічки, зустрічі з режисерами й акторами, які приїдуть з України.

Схожа подія відбувається й у Києві. «Київський тиждень критики», що розпочався 20 жовтня в українській столиці, – міжнародний кінофестиваль, створений з метою ознайомлення українських глядачів з найкращими новими фільмами, обраними українськими кінокритиками. До програми фестивалю входять призери й учасники головних світових кінофестивалів, українське кіно та стрічки, що мали значний вплив на історію кінематографа або присвячені визначним діячам кіномистецтва. Після кожного показу глядачі можуть обговорювати побачене з кінокритиком.

Якщо говорити про «Київський тиждень критики», то багатьох цьогоріч має зацікавити «Історія української комедії», створена спільно з Довженко-Центром – шість гумористичних стрічок, знятих з 1929 по 1994 рр. – від «Шкурника» Миколи Шпиковського до «Фучжоу» Михайла Іллєнка. Програму «Фокус: Україна – Велика Британія» складуть шість прем’єр сучасних картин, відібраних відповідно нашими та британськими кінокритиками. В «Міжнародній програмі» покажуть свіжі хіти з найбільших світових кінофестивалів, у тому числі «Трикутник смутку» (Рубен Естлунд, Швеція, «Золота пальмова гілка» в Канах) і «Фільм письменниці» (Хон Сан Су, Південна Корея, Ґран-прі журі «Срібний ведмідь», Берлінський кінофестиваль).

Але, безумовно, центральною подією фестивалю стане довгоочікувана прем’єра українсько-турецького фільму «Клондайк». Цю стрічку глядачі можуть подивитися і в межах кінофестивалю Ukraїna!, що проходить у Варшаві.

Режисерка картини Марина Ер Горбач народилася в Києві 17 липня 1981 року. Випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Миколи Мерзлікіна) і Школи режисерської майстерності Анджея Вайди, членкиня Європейської кіноакадемії. Раніше вона випустила три повнометражні драми, так само зроблені в українсько-турецькій копродукції: «Гарчання чорних псів» (2009), «Люби мене» (2013), «Омар і ми» (2019), але «Клондайк» став її найуспішнішою роботою. На кінофестивалі «Санденс» (США) фільм отримав приз за найкращу режисуру в Конкурсі світового ігрового кіна, а в секції «Панорама» Берлінського кінофестивалю – призи екуменічного журі та глядацьких симпатій. Також «Клондайк» висунутий Українським оскарівським комітетом на здобуття Премії Американської кіноакадемії.

Фільм розповідає про звичайну родину, що стала свідками катастрофи рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній», збитого російською ракетою 17 липня 2014 р. над селом Грабове Донецької області. Ірка (Оксана Черкашина) і Толік (Сергій Шадрін, який помер незабаром після завершення зйомок) очікують народження первістка.

Все починається чорним екраном. Ми чуємо діалог між Толіком та Іркою, котрі обговорюють, як перетворять дірку у стіні вітальні на велике «євровікно». Коли вмикається світло, бачимо майже ідилічний кадр – південний пляж з пальмами, але це лише шпалери. Камера пливе, неквапом оглядаючи інтер’єр – типове небагате помешкання в східноукраїнській глибинці, – і цей рух не перериває навіть вибух заряду з сепаратистського міномету.  Наслідок вибуху, за злою іронією – величезний пролам, майже на всю стіну, ймовірно, розміром з заплановане «євровікно», тож тепер у вітальні чудовий вид на мальовниче нескінченне поле – не згірше пальм. 

Камера оператора Святослава Булаковського і далі рухається за цим алгоритмом – плавне, довге споглядання по кілька хвилин без жодної монтажної склейки; власне, сам краєвид і диктує такий стиль. Випалена сонцем рівнина до обрію, нескінченна курява над дорогами й хатами, пил у волоссі: це Донеччина, наш вічний фронтир, населений крутими характерами. Окрім того, Ер Горбач, віддаючи перевагу отаким довгим, безперервним планам, дозволяє повністю розгортатися людським взаємодіям, якими б шаленими вони не були. 

Найкрутіша тут, як не парадоксально – Ірка, чи не єдина жінка у всьому сюжеті. Владу в околиці вже фактично захопили проросійські бойовики; всі довкола вмовляють її виїздити, але вона вперто відмовляється покинути дім, навіть після вибуху. Вона витирає пил з канапи, закручує помідори з розгромленої теплиці та заспокоює налякану корову. Падіння збитого окупантами МН17 остаточно переламує оповідь. Краєвид заповнюють люди, що полосують степ ліхтарями в пошуках уламків літака. Шматок фюзеляжу стирчить із землі, мов сюрреалістичний монумент загиблим. Приїздять родичі жертв катастрофи – подружжя з Голландії. Згорьована мати весь час повторює як одержима, що їхня дочка має бути жива. На полі зів’ялих соняхів  в ряд лежать чорні мішки з рештками загиблих. Вода в колонці отруєна. Корову доводиться зарізати. Дім розбито. Однак Ірка здаватися не збирається.  Її впертість суто українського штибу: битися за свою хату, що завжди скраю – але це передній край оборони; за свій шматок степу, невідривного від решти української землі. Ірчин гнівний монолог незабаром після вибуху – яскраве тому підтвердження: «Обісрались усі, злякались. Не дочекаєтесь! І дивіться уважно на мій рот, с***: нах*** пішли всі звідси, республіканці хрінові!» 

Для Оксани Черкашиної ця роль – безумовно, вершина екранного доробку. Цій надзвичайно обдарованій акторці, зірці польського й українського театру підвладні найекстремальніші стани, переконлива гра  на підвищених тонах без нотки фальшу – як вона довела ще в «Поганих дорогах». Але в «Клондайку» Черкашина передає набагато ширший спектр емоцій: не тільки лють, не тільки сарказм, не тільки огида до загарбників, але й ніжність, і сум, і навіть страх. Відкрита, емоційна манера робить кожну хвилину існування Черкашиної на екрані незабутньою.

Ірку оточують чоловіки з різних таборів. Окрім Толіка, це ще і його друг дитинства, активний прибічник росії Саня (Олег Шевчук), брат Ірки – Ярік (Олег Щербина), а також різного роду проросійські зайди, від пахана в костюмі (Євген Єфремов) до безіменних бандитів з автоматами. Цікаво, що кожний з них, незалежно від переконань, на тлі героїні Черкашиної виглядає носієм буквально однієї-двох характерних рис. Так, Саня – еталонний бовдур і невіглас, який цілком серйозно вважає, що, коли прийде росія, всі «заживемо нормально, як дворяни». Ярік – щирий патріот, але нерозсудливий,  імпульсивний, своєю нестримністю підводить під удар усю родину. Ну, а Толік – конформіст, пристосуванець – знехочу, але підтакує новій «владі», тільки б не було зайвого клопоту; як кидає йому Ярік, «ти – не «ватник», ти – раб». В цьому оточенні Ірка – і найдоросліша, і найхоробріша. 

Ще з кінця ХІХ століття назва «Клондайк» стала прозивною. Через божевільних сусідів наш Клондайк на сході рясний не золотом, а смертю. Тут стріляють, а не добувають скарби;  руйнують міста замість будувати їх. Помістивши в цей час і простір таку героїню, як Ірка, Марина Ер Горбач протиставила оптику смерті, яку несуть чоловіки, і оптику життя, втілювану Черкашиною. Потужна патріотична інтонація безконфліктно поєднана з феміністичним, загальнолюдським поглядом на жах війни. Саме тому фінальна присвята – «всім жінкам»  – б’є в ціль.

Жінкам, які найбільше страждають від воєн. Які стоять за своє. І які, зрештою, врятують світ. 

Поділитися: