Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №51, 2020-12-20

Карантинні обмеження, пов’язані з пандемією коронавірусу, відчутні щодня, однак особливо – недільними ранками. Раніше ми у цей час ішли до церкви молитися Богу. Тепер можна, не перевзуваючи домашніх капців, з 8 години ранку дивитися службу на каналі «TVP Historia». Але це вже не те, що колись, бо дистанційна молитва трохи «несправжня», принаймні так кажуть наші закерзонські старожили. 

Про те, як у Варшаві працює в цих умовах церковний хор, та як проводяться щонедільні зустрічі вірян, розповідає голова  і член чоловічого хору Об’єднання українців у Польщі «Журавлі» – Лука Рейт.

Як живе церква зараз – і якою може бути її майбутнє

У церкві богослужіння відбуваються щонеділі. Аби у них могло брати участь більше вірян, ми запровадили ще 4 літургії. Також із весни проводяться онлайн-трансляції о 9.00 та 18.00. Зрозуміло, що з огляду на карантин у службах бере участь менше людей, ніж зазвичай. Заняття з релігії та української мови так само частково перевели у дистанційний режим. 

Парафіяльний хор також працює в особливому режимі. Оскільки зараз відбувається більше богослужінь, а наші хористи мають й інші обов’язки, вони не можуть брати участь у службах щонеділі. Тож ми ввели чергування: у кожній літургії беруть участь четверо співаків. Репетиції ж не проводяться. Утім, попри всі негаразди, наш колектив посів перше місце на фестивалі у Гайнівці-Білостоці в категорії парафіяльних хорів.  

На жаль, ніхто з нас поки не думав, як виглядатиме ситуація, коли пандемія закінчиться. Сподіваємося, що все буде так, як колись. Однак, по-перше, люди вже звикли до того, що в неділю не треба виходити з дому, аби відвідати церкву. З іншого боку, українській громаді може бракувати цих молитов у місцевій спільноті, зустрічей віч-на-віч. Прагнення повернутися до цього може бути стимулом, однак чи вирішальним? Досі саме це гуртувало наших вірян. 

Ще одна цікавинка: приїжджі з України найчастіше приходять до церкви особисто, а наші варшав’яни віддають перевагу онлайн-трансляціям. 

Нам треба буде наново відбудувати цей стан громади, який залишився у передпандемійних часах. Імовірно також, що людям почне бракувати концертів, фестивалів, адже для нас завжди був важливий контакт з живою музикою, виконавцями, а цього не передаси в онлайні. Церква ж була елементом національної традиції, особиста участь у літургії – частиною певного містичного досвіду. Цього також не можна відчути на віддалі. 

Про все це варто думати вже зараз, аби не опинитися ні з чим у постпандемійній дійсності. 

Поділитися: