«Дивлюсь я на небо…»

Алла Кирда-Омелян ■ ІСТОРІЯ ■ №2, 2022-01-09

12 січня 2022-го світ відзначає 115 років від дня народження нашого великого земляка. Коли переглядаєш біографію Сергія Корольова – геніального конструктора України – відразу впадає у вічі кількість карколомних поворотів долі, які йому довелося пережити; вражає, скільки разів його життя висіло на волосині. Пілотований ним літак врізався у схил. Він міг не одужати від тифу і ледве не оглух. Його збирались розстріляти як «ворога народу». Він помирав від цинги у таборі й від голоду – по дорозі до Магадану. Він мав потонути в Тихому океані й міг назавжди осліпнути під час випробування літака… Цікаво, що майже всі автори численних публікацій і документальних стрічок, присвячених космічному конструктору, його рідні та колеги, звертають увагу на те, що якась неземна доленосна сила оберігала Корольова для досягнення його великої мети – вивести людство у космос. 

https://1.bp.blogspot.com/-Lo3Tt9ijxT4/V3USnaj2SdI/AAAAAAAAFE8/_78Jh1uzhp0BssZlq6AuM2Oo8RYkDYI3wCKgB/s1600/00.jpg

Хлопчика, що народився 1907 року в Житомирі у вчительській сім’ї Павла і Марії Корольових, охрестили у міській церкві святої Софії і нарекли Сергієм. Коли йому не було ще й 3 років, батьки розлучились, і мати забрала сина з собою. Спочатку Сергійко опинився у домі своїх дідуся і бабусі у Ніжині. Саме там 1911 року сталася подія, яка вразила хлопчика і, можливо, вплинула на все його подальше життя: він побачив політ на аероплані одного з перших вітчизняних авіаторів, одесита Сергія Уточкіна. 1916 року мати Сергійка вдруге вийшла заміж за Григорія Баланіна, і хлопцеві за наставника став відомий інженер (який отримав освіту у Німеччині та в Київському політехнічному інституті), керівник одеського підприємства, згодом – професор. Саме вітчим записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, де хлопчина загорівся мрією побудувати планер.

Восени 1924-го Сергій Корольов теж став студентом Київської політехніки. У закладі планували розпочати підготовку авіаційних інженерів, але це відділення відкрити так і не вдалося. Щоб отримати омріяну спеціальність – літакобудування – довелося продовжувати навчання у московському Вищому технічному училищі. Саме там відбулася ще одна доленосна зустріч: талановитого студента Сергія Корольова і викладача Андрія Туполєва, який погодився стати науковим керівником його дипломної роботи – проєкту двомісного літака власної конструкції.

Без відриву від основного навчання Корольов закінчив школу планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. Восени 1929 року сам підняв свій планер у небо. Проте один з перших самостійних вильотів міг стати для Корольова останнім. Під час посадки планер врізався у схил. Від удару пілота викинуло з кабіни, і це його і врятувало. Відбувся синцями, а могло бути значно гірше. Доля його вберегла. 

Сергій готувався і далі літати та особисто виконувати фігури вищого пілотажу, але, певно, на нього чекав інший професійний шлях. Перед польотом він захворів на тиф, який в ті роки забрав життя мільйонів його співвітчизників. Хлопець вижив, але тиф спричинив ускладнення: він ледве не оглух. Консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа, а після неї у січні 1931 року у Корольова діагностували інвалідність.

Попри це, 26-річного Сергія призначили заступником начальника Реактивного науково-дослідного інституту (НДІ). З шефом відносини не склались. Той сигналізував у відповідні інстанції про несвоєчасні, а відтак – шкідливі ініціативи свого зама. Корольова звільнили з військової служби та керівної посади і понизили до старшого інженера. 

Почались роки Великого терору. В той період у СРСР позбавили волі близько 3 мільйонів 200 тисяч людей, а до страти засудили понад 600 тисяч громадян. 1937-го пройшла чистка серед командного складу Червоної Армії. Звинуватили у шпигунстві та заарештували й маршала Михайла Тухачевського, який відповідав за розробку нової військової техніки. Невдовзі його, а також куратора Реактивного НДІ, начальника та його заступника, якого призначили на місце Корольова, розстріляли, а їхні сім’ї – репресували. Корольова теж заарештували за звинуваченням у шкідництві, на допитах вченому-конструктору завдали струс мозку та зламали обидві щелепи, але оскільки він уже не входив до керівного складу, йому замінили розстріл 10 роками виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. Проста кадрова перестановка знову врятувала йому життя. 

В’язень Корольов відбував свій термін за статтями «участь у терористичній організації» і «підрив промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу й кооперацій». Після знущань у пересильних в’язницях Сергія етапом відправили на Колиму до золотоносної копальні Мальдяк. Щомісяця від непосильної праці, виснаження та холоду там помирали 200-250 людей. Смерть чекала і на талановитого дослідника, який навіть у тих жахливих умовах не припиняв мріяти про космос і робив розрахунки радіокерованої ракети прямо на стіні бараку. 

Напевно, саме в ті часи улюбленою для Сергія стала ця українська пісня:

Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?

Чому мені, Боже, ти крила не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав…

Корольов швидко згасав. «Як тільки нахилюся – падаю. Розпух язик, ясна кривавили, зуби повипадали від цинги», – згадував він. Невдовзі 30-річний здоровань і справжній козак перетворився на доходягу, який не дожив би до наступної весни. Однак до табору прибув новий «зек» – знайомий Сергія, колишній директор авіазаводу, майстер спорту з боксу Михайло Усачов. Завдяки своїй величезній фізичній силі він швидко став авторитетом серед в’язнів. Спочатку він змусив злодіїв-законників виділяти Корольову частину пайка, а потім добився, аби його перевели до табірного лазарету. Сергій вижив іще раз.

Після численних клопотань відомих авіаторів та рідних Корольова викликали до Москви на перегляд справи. Табірне керівництво відправило його на пароплав, але по дорозі вантажівка зламалася. У 40-градусний мороз, хитаючись від голоду, вчений ішов до Магадана пішки. Знесилений упав, не вистачало сил піднятися… Раптом відчув запах свіжого хліба. Розплющив очі. Поруч із ним дійсно лежала буханка. Хтось знову його врятував.

У Магадані, попри наполегливі прохання, на рейс Корольова не брали. Він спізнився, етап був уже сформований, вільних місць не лишилося. Сергій – у розпачі, адже наступний пароплав мав бути через 6 місяців. Це означало ще пів року в пеклі. Тільки через 4 дні він дізнався, що судно «Індигірка», на якому мав плисти, потрапило у шторм в Охотському морі. За наказом охорони в’язнів не випустили з трюмів. Загинуло понад 700 людей. Не врятувався жоден. Корольову пощастило, доля знову його вберегла.

Внаслідок нового слідства і перегляду справи Корольов отримує замість 10 років – 8 на будівництві Воркутинської залізниці. Це та ж невідворотна, хоч і відкладена у часі, смерть. Сергій перебуває на межі повного фізичного виснаження. На цей раз на допомогу непересічному інженеру приходить науковий керівник його дипломного проєкту, славетний авіаконструктор, на той час – теж «зек», Андрій Туполєв. Із початком ІІ Світової війни країні були терміново потрібні вчені-літакобудівники й ракетники. Колишній науковий керівник наполіг, щоби відбування покарання Сергію замінили безкоштовною працею поруч із озброєною охороною в «зеківському» конструкторському бюро. Корольова знову було врятовано.

У роки війни разом із іншим талановитим конструктором, розробником ракетних двигунів Валентином Глушком, Сергій працює над прискорювачами до бойових літаків, які дозволяють скоротити літні смуги для навантажених бомбардувальників. Корольов сам випробовує прискорювач у повітрі. Під час одного такого польоту двигун, що вибухнув, засліпив його. Деякий час конструктор нічого не бачив. 

Звільнитися з в’язниці НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ; рос. – Народный комиссариат внутренних дел – НКВД).Корольову допомагає випадковість. Наприкінці війни Верховний головнокомандувач дякує Глушку за роботу і пропонує подати список осіб, яких варто представити до урядових нагород. Було очевидно, що їм скоро дадуть свободу. Глушко склав перелік 75 людей, на першому місці якого був Сергій. Нарешті він опинився на волі, а попереду на нього чекало багато звершень.

Конструкторське бюро Корольова отримує завдання за завданням. Одне з них – створення ракет для підводних човнів. У ті дні він пише додому: «Напевно, твої добрі молитви, моя рідна світла дівчинко, захистили нас сьогодні посеред моря. Я якось по-своєму, навіть з деякою ніжністю, думаю про наш човен. Так слухняно і добре він відповідає на всі задумані ідеї …».

Далі у 50-ті та у першій половині 60-х років він створить геофізичні та балістичні ракети, зокрема й першу у світі міжконтинентальну; цілу родину ракет-носіїв, перший в історії штучний супутник Землі, автоматичні міжпланетні станції та космічні апарати. Під керівництвом академіка Корольова запустять перший космічний корабель, пілотований людиною, та багатомісний космічний корабель з екіпажем на борту, уперше в історії космонавт вийде з корабля у відкритий космічний простір.

Такі тріумфи у галузі ракетобудування й космонавтики відбувалися в умовах американсько-радянських перегонів. Коли президент Джон Кеннеді запитав німецького конструктора Вернера фон Брауна, що керував у США аналогічним проєктом, «чому СРСР випередив нас у ракетно-космічній техніці?», той відповів: «У нас не було свого Корольова».

У біографії цієї легендарної людини, основоположника практичної космонавтики, який перекинув місток із Землі у космос і відкрив людству дорогу до зірок, вражає те, як часто його життя висіло на волосині, а сміливі задуми були на межі зриву – і скільки разів якась незрима непереможна сила його підтримувала. Щоразу хтось знову і знову його рятував, звільняв, обороняв, допомагав. 

Коли наш земляк запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав із космосу для головного конструктора його улюблену пісню. На Землі в Центрі керування польотами йому підспівував Сергій Корольов: «Дивлюсь я на небо…».

Поділитися:

Категорії : Історія

Коментарі

  1. Це український ІКАР! Як і багато їнших українських ВЕЛЕТЕНІВ, прославили нашу батьківщину. Не дивота, що Москаль, зі своїх мрій прибрати Україну – не ризигнує. Час минає – а воти ще при Сталіні! Як когось Бог хоче покарати, то йому розум вібирає. І нехай так зістане!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*